Середа, 17 травня 2023 18:29

Московський плагіат

Боротьба імперії та Свободи – це, також, і боротьба смислів, цінностей та правди вільних народів з брехнею і маніпуляцією тиранів.

Перед нами – цікавий документ (мабуть його вже можна так назвати), який подарував мені світлої пам’яті професор Володимир Косик під час літньої сесії в Українському Вільному Університеті (Мюнхен).

Це був 1999 рік і лекція професора стосувалася критики історичних джерел.  Звісно, йшлося про визначення «тюрма народів», яке вперше, щодо Росії, вжив у 1839 році Астольф де Кюстін. Історія появи і застосування цього терміну настільки цікава й показова, що про неї варто згадати, перш, ніж перейти до наведеної тут ілюстрації. Вислів Кюстіна про Росію – тюрму народів, підхопив Ленін, який готувався захопити владу в Росії, тож критика національної політики в багатонаціональній імперії йому була вигідна. Адже в своїх ранніх працях він облудно говорив про право національностей Росії «на самовизначення, аж до відокремлення і утворення самостійних держав».

Прийшовши до влади, більшовики наскільки енергійно продовжували душити  національні рухи пригноблених Москвою народів, що вже при наступнику Леніна – Сталіну, термін «Росія – тюрма народів» замінили на «Миколаївська Росія – тюрма народів», щоб не виникало непотрібних паралелей. Бо то при царю Миколі ІІ була імперська політика пригноблення народів, а при нас, більшовиках-інтернаціоналістах – «дружба народів», «розквіт прав національностей» і «торжество ленінської національної політики».

Тобто, можна бути ще більшими імперіалістами, ніж усі попередні царі, але при цьому декларувати (як в Дж. Орвела): "Війна - це мир, свобода - це рабство, незнання - сила".

І повірять, як вірять нині в «українських нацистів»…

При цьому, Москва постійно наголошувала, що бореться ще й за право на самовизначення  народів усього світу, і намагалася грати, роль лідера процесу деколонізації. Якщо йшлося, звичайно, про зарубіжну Азію, Африку, Латинську Америку, а не про «рідні» простори, споконвіку заселені «інородцями»*

Бути «лідером процесу деколонізації» - це ключова теза в московській пропаганді, орієнтованій на зовнішній світ. Вони й зараз намагаються переконати народи умовного «Глобального Півдня», що це не Росія замінувала й заблокувала чорноморські порти  з українською пшеницею, а Україна «не хоче давати»…

Бо, якщо в рамки здорового глузду не вміщається: як може «поборник прав народів» бути агресором проти суверенної держави і гнобителем підлеглих націй, - тоді треба окупацію називати звільненням, а імперіалістичну політику завоювання й геноциду інших народів – «інтернаціональним обов’язком», або «Спеціальною воєнною операцією».

Причому це стосується всіх періодів існування Московської держави і всіх заявлених концепцій її зовнішньої політики: і «собіранія русскіх земель» і «Декларації прав народів Росії» і «доктрини Брежнєва» і «русского міра Путіна». Але в кожній брехливій картинці російської пропаганди має бути такий зміст, як в наведеній ілюстрації – «Росія веде народи до свободи». А якщо «веде», то як же вона сама може бути душителем свободи народів? То все «вигадки західної пропаганди»…

А сама ілюстрація – зовсім не вигадка. Ліворуч – оригінал, гравюра відомого художника Української Повстанської Армії Ніла Хасевича «Свобода народам!» А праворуч – московський плагіат і фальшивка, яку сотворила російська «біла» еміграція в Парижі десь, в 1970 роки. Чого тільки не зробиш, щоб виглядати правдоборцем перед цивілізованими народами: і написи «СССР – тюрма народів» стерли, і замість Тризуба – двоголового орла намалювали.  Лише однострій українського солдата поміняти забули.

Того солдата, який, в союзі з усіма поневоленими націями розвалить російську тюрму народів.

*Термін, яким в царській Росії позначали немосковські народи. В совєтські часи офіційно не вживався, а культивувався (за підтримки влади) на побутовому рівні у вигляді зневажливих назвиськ: «нацмени», «чурки», «узкоглазиє», «черномордиє» тощо.

Опубліковано в Публікації

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами