Марійка насторожливо наблизилась до панцера. — Ти аткуда ідьош? — З шахти... від тітки... Ось макухи вона нам дала, — і дівчинка показала клуночок. — А немцов много там? — розпитувала далі дружина підполковника Марчукова. — Та до біса... Люк закрився і панцер з ревом поліз на насип.
***
Проходили дні і приносили з собою вістки: большевики в місті не втримаються; головні сили генерала Борисова оточені під Волновахою; в 6-тій винищувальній бригаді полковника Єфремідзе не вистачає бійців, а панцери не мають палива і набоїв. По тижню вістки підтвердились — до нас повернулась Марійка і принесла всі таємні накази штабу 6-тої винищувальної бригади. Ми з цікавістю почали переглядати накази. В першому було зазначено, що бриґада складається виключно з комуністів і комсомольців. Формувалася вона в Москві 1-го травня 1942 року. В наступному, — що своє бойове хрещення бригада відбула 25 травня в обороні міста Вороніж. Потім всілякі доноси на бійців за читання німецьких летючок. В останньому наказі було написано: «Приказываю стрелять с 46-ти, 75-ти мм. пушек только лишь по строго установленным целям с отчотной карточкой результатов действия огня». Безумовно, такий стан примусив червоних так само блискавично відступити, як і наступали. На шляху Гришене — Добропілля — Барвінкове купами лежали розбиті й покинені панцери, гармати, «Катюші» та інша зброя. Місто Гришене залили карні загони есесівців, що по-варварському розстрілювали цивільне чоловіче населення віком від 16 до 60 років, обвинувачуючи їх у військових діях, не звертаючи уваги на те, що вони силою були змобілізовані большевиками. Цей військовий гармидер, а вірніше бандитизм, приніс і нам утрату одного безвісти пропалого підпільника Миколи Ч. Хоч як небезпечно було перебувати в оргії військових дій, все ж таки наше підпілля скористувалося з цього і достатньо запаслося зброєю. Жінки і підлітки, які йшли на поле, щойно відбутих боїв за м’ясом убитих коней, привозили нам у кусках конини пістолети, автомати та набої. З цією зброєю ішли хлопці до повстання в Холодний Яр.
***
Наближались Великодні свята. Фронт тепер перебував на лінії річок Донець — Міус. Ми готувались хоч бідненько, але все ж відсвяткувати Великдень. «Тиміш» відправився на села організувати продуктів. Повернувся він на перший день свят. В його клуночку була мука, пасочки, кусники сала й ковбаси. А в кишені піджака, як щось святе й дорогоцінне, був гостинець для Марійки. З часом прийшла Марійка. «Тиміш» покликав її до себе, погладив по голівці, вийняв гостинець, розгорнув його на своїй долоні і перед очима дівчинки барвисто заграла по-мистецькому виконана писанка. — Візьми, Марійко, — ласкаво запросив «Тиміш». — Це я сам розписав для тебе за твою таку відважну й цінну зимову послугу мені. У Марійки заблищали очі. Вона взяла писаночку і, радісно зітхнувши, промовила: — Христос Воскрес!
_______________________________________________________________
*Архів ОУН в УІС-Лондон.- Біблотека. - Газети. - “Шлях перемоги”. - 1955, Великдень. - С.6.
