Не маючи сили переконати чесних людей, вони підмінили свою нездалу ідеологію вихованням у людей страху, тваринного жаху перед усемогутньою владою комуністів. І для них зовсім неважливо, що уярмлені народи не шанують російського комуніста-колонізатора, не вірять у його ідеї та вчення. Для них важливо, щоб його боялися та гнули спину перед ним.

Російському наїзникові потрібні:

українська нива, українська пшениця, українські копалини! Йому не потрібні єврейські симпатії — йому треба єврейського чи українського мозку, єврейської чи української енергії, єврейське чи українське вміння працювати.

У Совєтському Союзі все підкорено одній меті — зміцненню російського колоніялізму та поширенню совєтсько-російської експансії. І тримається совєтська нелюдська система на загальному страхові-жахові. Засоби, що для цього вживає КҐБ — примітивні: вбивство, шантаж, підкуп, залякування.

Степана Бандери вони не змогли підкупити й через те вони його вбили. Вправді, газова куля влучила у ціль та цим пострілом КҐБ не тільки що не вбило український визвольний рух, а навпаки, ще з більшо силою він почав зростати. Це підле вбивство більш за щось інше переконало прихильників ідей Степана Бандери у правильності вибраного ним шляху, згуртувало свідомих українців довкола його імені, яке стало символом.

Степан Бандера жив та боровся за волю свого народу — людина та Провідник українського визвольного руху. Як і кожна людина впливав на одних, викликував непогодження в інших. Так, він був тільки людиною, але людиною, що відчувала на собі перст Божий. Він твердо знав яким шляхом йтиме українська, національна думка, яким шляхом має йти українська нація у своєму прагненні побудувати Українську Незалежну та Соборну Державу. За це він і був підло знищений Москвою. Та це скритовбивство канонізувало Степана Бандеру. Це скритовбивство поставило його поряд з Симоном Петлюрою та Євгеном Коновальцем.

Прихильники Степана Бандери виявили себе послідовними борцями за українську визвольну ідею, за Самостійну Соборну Україну. Рух опору російському наїзникові та советській владі триває й нині, а до 1952 року цей рух носив збройний характер, чинив опір такому всежерливому драконові, викликаючи повагу та здивування вільного світу.

Усі найнеприємніші для російської влади рухи, вона називає ім’ям їх провідників. Український визвольний рух 40-их років отримав назву «бандерівський». З цим рухом боролися і борються нині жорстокими засобами: тюрмами, Геноцидом, депортацією. Справедливість цього руху — національне визволення і стійкість його борців — зробили цю боротьбу та її учасників високоморальними. Є багато правдивих свідчень про високий моральний стан в’язнів-бандерівців. Про це я також можу свідчити! Про це ми сьогодні свідчимо на сторінках бюлетеня «Діялоги», що видає Товариство єврейсько-українських зв’язків у Ізраїлі.

Я пишаюся тим, що на якомусь відтинку української національної боротьби ніс естафету цього руху, до якого я приєднався у 1956 році. Приїхавши до Ізраїлю, я став членом Товариства єврейсько-українських зв’язків, щоб у Ізраїлі й у всьому світі сприяти правдивим поглядам на український національновизвольний рух, зокрема освітити величну та визначну ролю Степана Бандера у цьому рухові.

Будучи членом Товариства єврейсько-українських співвідносин у Ізраїлі й рахуючи себе виразником певної верстви його членів, я хочу ще раз затаврувати тавром ганьби інспіратора підлого скритовбивства Степана Бандери — совєтських володарів. Закликаю усіх об’єднати наші зусилля разом із зусиллями усіх ведучих нерівну боротьбу народів поневолених у СССР (включно і мій нарід — нарід єврейський) проти спільного ворога — російського комуністичного поневолювача й колонізатора.

Нехай прикладом буде для усіх нас у цій боротьбі — героїчна та мужня постать Провідника ОУН Степана Бандери, що загинув від рук Москви рівно двадцять п’ять років тому.

Юрій Пустовойтів (Ізраїль)^**

^{___________________________________________________________________________________________}

^*Архів ОУН в УІС-Лондон. - Газети. - “Шлях Перемоги”. - 1984. - 11 листопада. - С.2.

^**Перебуваючи в Мюнхені, на урочистих вшануваннях пам'яті Провідника ОУН 02.11.1984 р., Юрій Пустовойтів передав до Музею ім.С.Бандери компас, який належав Головнокомандуючому УПА генерал-хорунжому Романові Шухевичу і був при ньому під час його останнього бою в Білогорщі, неподалік Львова 05.03.1950 р. Про це писав у своєму роз'ясненні Ярослав Стецько, посилаючись на звіт керівника СБ Івана Кашуби.