За своєю теперішньою державною конструкцією Японія не може мати великої армії, і сьогоднішня її сила в рамках 250.000 піхоти, морської і повітряної фльоти. Але з кожним роком статті конституції «розтягаються» і за п’ять років військова сила буде становити понад 286.000 вояків. От цього то Москва боїться, бо ця сила здатна до нападу, а не тільки до оборони. Московських військових сил нараховують три і півмільйона, але це сила у великій частині поневолених народів, які одного дня обернуть зброю проти московських наказувачів.
Професор економіки в Москві М. Садловський в міністерстві зовнішніх справ збирає всі інформації про зростаючу японську господарку й інформує уряд про свої досліди. За його інформаціями, вкоротці японці будуть черпати сировину з азійських країн і до них будуть експортувати свої вироби, і ці азійські країни будуть залежні від японського ринку і промисловості.
І цього японського впливу Москва також боїться.
Також Москва тремтить на згадку про пляни уряду Сата в Токіо щодо ядерної зброї, яку японські техніки тишком приготовляють і швидко зможуть озброїти військові частини.
В який би спосіб Москва не розглядала майбутнього потенціалу Японії, під кожним аспектом вони вбачають небезпеку і перешкоду на дорозі московської зовнішньої політики. Якщо й надалі Японія буде вживати політику неузгіднення з московськими планами, які вимагають забути про японську територію, окуповану Росією, то грозитиме небезпека для москалів.
Кількакратно Москва залицялася до уряду Сата в Токіо, щоб нав’язати тісніші зв’язки на полі культурному, науковому, економічному, але японці прижмурюють очі і вдають, що не чують. Японський уряд надто свідомий, що за приязними залицяннями москаля криється єхидна думка, що має на меті відвернути їхню увагу від основної мети: визволення власних теренів з-під ворожої окупації москвина.
Москва має в Японії досить велику п’яту колону, її становлять соціялісти і комуністи різних відтінків, які в основному протиставляться оборонному договорові між Америкою і Японією, а також проти американських воєнних баз на японських островах. У виборах 1967 р. соціялісти і комуністи мали обраних 175 представників до палати представників у Токіо, а 1969 р. їх кількість впала на 135, з чого скористали ліберали і буддистська партія «Комеї». Коли на другий рік американські війська залишатимуть Японію — вістря ненависти повинно звернутися проти Москви!
“Вдарять дзвони велику годину! . . . “
Одночасно повстання в Україні і в усіх інших націях, уярмлених Москвою, мусить мати паралель на Сході, де японці будуть відбивати свою територію, що матиме позитивні наслідки в курсі революції. Вже сьогодні повинні бути установлені радіовисилання на островах, які е найближче до московських теренів, звідки заклик до революції розносився б по широких просторах Азії, по містах і селах, де тисячі українців та інших запроторених москалаями національностей, які відсиділи каторгу і проживають там.
Японські техніки славні на полі радіохвиль і в найдальших куточках, де наші брати мучаться в тюрмах і концтаборах далекої півночі, можуть живити їх духом великих грядучих днів.
Совєтська армія повинна мати окреме місце в радіопересиланяях, бо велика її частина тримає зброю, яку оберне проти свого окупанта, подібно як і в 1917 р.
Перша революція 1905 р. не увінчалася успіхом тому, бо поміж народами московської імперії не було організованої співпраці на зразок сьогоднішнього АБН, щоб координувати і керувати визвольними революціями, і також наш природний союзник на Сході — Японія не мала контакту з Україною. Це саме було і в сімнадцятих роках, коли Україна в кривавих боях спиняла білі й червоні московські полчища, але не всі народи могли скинути панування москалів, а тому вмирали за «матушку Расєю». В майбутній національній революції українці мусять мати відповідну кількість своїх зв’язкових в арміях інших національностей, а також і зв’язкових інших національностей у своїх відділах.
Уже сьогодні велику вагу треба приділити для виготовлення, а у відповідний час для розкинення з повітря листівок, де були б виписані вказівки, в який спосіб нищити господарські і військові бази ворога: зривати водяні, газові і нафтові труби, перетинати телефонічні й електричні сполучення, внаслідок чого будуть недіючі радар, радіостанції і всі урядові устаткування. Творити паніку серед ворожої влади, підпалюючи адміністративні будинки. Висаджувати в повітря нафтосховища, газосховища — цей резерв палива. Переривати залізничні рейки, висаджувати мости, нищити літаки в анґарах. Масово листівки повинні бути скинені понад військовими казармами, бо це матиме вирішальний вплив на хід революції, а пілоти неросійських народів творитимуть повітряну фльоту повстанських сил для бомбардування міст і позицій.
Альянтські листівки, скинені масово понад Німеччиною в останній війні, мали вплив, бо населення морально підупадало, чужинці на роботах у Німеччині чинили саботажі і спеціяльні відділи були призначені для їх вишукування. Також підроблені гроші і харчові картки повинні бути масово розповсюджувані, що спричиняє економічний хаос.
Кожна національна організація, яка знаходиться в АБН-і, уже сьогодні повинна мати укладений текст листівки, випродукувати їх мільйонами і в «вирішальний момент» розкинути їх по всіх містах і селах своєї країни.
В теперішній час кілька «пересувних» радіостанцій повинні діяти з вод японського моря і такі міста, як Владивосток, Хабаровськ, Біробіджан, Николаєвськ, Магадан, Охотськ, всі три Колими, Благовіщенськ, Камчатку і Сахалін будуть їх слухати, бо там с багато українських та іншонаціональних запроторенців. А в портах па кораблях наші молоді моряки.
Нам треба очиститися від думки, що нам обово’язково поможуть американці визволитися, або англійці, чи французи, або німці. А американці могли б нам накинути «єдинонеділиму» концепцію Кеннана, на якого писання орієнтуються московські писаки (German Foreign Policy, А. N. Kracilnikow): «Коли сам визволишся — вільний будеш, коли хтось тебе визволить — в неволю забере». Багато разів повторювана і правдива думка.
Наполеон пробував розбити Росію, та він не бачив потенціялу України й інших народів 1792-1812 рр. і ганебно програв. Це саме блюзнірство повторив і Гітлер півтора століття пізніше. Пляни гетьмана Мазепи про поміч від шведського короля Карла XII в 1709 р. закінчилися трагедією для України, бо молодий Карл недооцінював ростучого московського молоха.
Повертаємося назад до власної сили. Чому нам завжди бути у хвості історії, а не її творцем? Дипломатія за кордоном, яку проводить голова АБН-у Ярослав Стецько, є величезним вкладом в підвалини майбутньої Самостійної Української Держави, здобуваючи прихильників для боротьби з Москвою і організуючи поневолені народи Східньої Европи й Азії в єдиний фронт за національне визволення! А військовий штаб АБН-у повинен почати і закріпити революцію — спираючись виключно на власні сили.
(“Шлях перемоги» ч. 13 (1971), стор. 3).
