Росiйськi можновладцi за iнерцiєю й сьогоднi вважають, що найкращий спосiб досягнення мети в полiтицi, дипломатiї — це диктат сили, а не мистецтво компромiсiв. Афганiстан залишився незагойною раною для тих матерiв, чиї сини загинули в цiй безглуздiй вiйнi, але не став уроком для кремлiвських зверхникiв, не спонукав їх зробити висновки (вiдомi кожному, хто бодай трохи заглиблювався в iсторiю людства), що народ, який воює на своїй землi за її свободу, перемогти не можна.

Чеченська вiйна завершилася для Москви ганебною поразкою, та нiхто з тих, хто її розпочинав, не став перед судом за десятки тисяч 18-лiтнiх росiйських новобранцiв, яких генерали погнали «брать Грозний» i тiлами яких, обгорiлими, понiвеченими, 1 сiчня 1995 року були встеленi вулицi та майдани чеченської столицi.

Нiкого й поготiв не судили трибуналом за вчиненi злочини проти людства, так званi «зачистки» Самашок, коли за наказом генералiтету
бравi росiйськi контрактники розстрiлювали все чоловiче населення селища — аж до немовлят, за «килимковi» бомбардування (в тому числi голковими бомбами), за «точковi» ракетно-бомбовi удари (коли мiшенню-«точкою» був похорон чи базарний люд). Непокаране зло породжує у стократ бiльше, бо так не буває, щоб з одного боку йшли з бомбами, а з другого — з квiтами. Пiд час вiйни чеченськi бойовики обiцяли, що нi одне зруйноване село, нi одна смерть не залишаться невiдомщеними, казали, що мають списки пiлотiв, якi бомбили чеченськi мiста й села. Та вiдплатних акцiй не було. Будьонiвськ — не теракт, а вiйськова операцiя на ворожiй територiї, пiд час якої заручниками стали мирнi жителi, та це була вимушена акцiя, до неї спонукало росiйське керiвництво, яке, на жаль, тiльки такi акцiї i визнає.

Не захотiли рахуватися з волею Ічкерiї бути незалежною державою, мусили вiдступити перед адекватними росiйським методами бойовикiв Шамiля Басаєва.

Рано чи пiзно Кавказ вiдiйде вiд РФ, керiвництву якої вже нинi треба було б сприйняти це як iсторичну неминучiсть, а не бомбити чеченськi мiста i села, в яких буцiмто дислокуються бойовики, що воюють у Дагестанi. Можливо, за задумом
кремлiвських iмiтаторiв вiд влади, ракетно-бомбовi удари по Чеченiї i повиннi були спровокувати вiдплатнi акцiї-теракти у росiйських мiстах: прекрасна нагода для запровадження надзвичайного стану напередоднi парламентських виборiв, перенесення президентських виборiв i впровадження своєрiдного iнституту регенства — коли за недiєздатного президента його обов’язки в умовах диктатури виконує прем’єр-мiнiстр.

Чи саме такими були й чи оправдалися розрахунки росiйської владної верхiвки, невiдомо.

Цiлком можливо, що походження диверсiй — вiтчизняне, а не кавказьке. Принаймнi нi Басаєв, нi Хоттаб не взяли на себе вiдповiдальностi за теракти в Москвi та Волгодонську, а в тому, що в разi причетностi до вибухiв, вони б це зробили, нема сумнiву.

Росiйськi спецслужби, якi наполегливо шукали «чеченський слiд», так його i не знайшли, зате почистили пiдвали (де навiть натрапили на мiшки з вибуховою речовиною, що п’ять рокiв пролежали на складi як «безгоспнi»), i добилися масового психозу населення, котре, не покладаючись на владу, самотужки вистежує зловмисникiв i про кожного пiдозрiлого повiдомляє мiлiцiю, зi страхом очiкуючи сутiнкiв.

Коли щоночi твiй будинок можуть висадити в повiтря, навряд чи тебе непокоїтимуть мiльярди доларiв на рахунках «сiм’ї» президента в зарубiжних банках. Але щоб всяк про них забув i не накликав на Кремль гучний «-гейт», потрiбна масштабна акцiя, наприклад, вiйна на Пiвнiчному Кавказi. Цьому сприяє i мiжнародна ситуацiя: пiсля Косово Вашингтон буде «голосно мовчати» про «внутрiшнi справи» Росiї, навiть якщо вона спробує стерти з лиця землi Ічкерiю, до того ж «iсламськi екстремiсти» не викликають спiвчуття в американцiв. Інформацiйну вiйну та формування громадської думки проти «iсламiстiв» взагалi й чеченцiв зокрема Москва проводить успiшнiше, нiж 1994 року — напередоднi росiйсько-чеченської вiйни. Частково їй «допомагають» тi з чеченцiв (у сiм’ї не без виродка), хто займається жорстоким промислом — торгiвлею людьми. Щоправда, пiд їхню марку успiшно працюють (за повiдомленнями НТВ) росiйськi офiцери, що служать на Кавказi, однак образ безстрашного й благородного чеченця-воїна потьмарений брудним бiзнесом вiдступника.

Крiм того, в iнформацiйному просторi дуже не вистачає голосу Мовладi Удугова, колишнього чеченського мiнiстра iнформацiї, який свого часу здобув блискучу перемогу над Москвою в ефiрi. Тим часом росiйськi електроннi медiа невтомно зомбують телеглядачiв ненавистю до iнородцiв, особливо до осiб «кавказької нацiональностi», у яких мiлiцiя знiмає (у всiх без винятку) вiдбитки пальцiв i бере їх на дактолоскопiчний облiк, експлуатують не зрозумiлi для бiльшостi пересiчних громадян такi поняття, як «ваххабiзм, iсламський екстремiзм», «оплот» якого росiйськi спецслужби шукали й знайшли… в Набережних Човнах серед слухачiв мiсцевої iсламської школи-медресе, якi буцiмто поповнюють лави чеченських бойовикiв.

Чеченiю проголошено вогнищем мiжнародного тероризму, в боротьбi проти якого Росiя вирiшила не нехтувати жодними методами. Запопадливiсть пропагандистiв та iдеологiв нової вiйни перебрала мiру й вилилася в очевидне, на державному рiвнi, розпалювання мiжнацiональної ворожнечi та антимусульманських настроїв, шельмування iсламу як релiгiї в таких масштабах, що навiть прихильник жорстких методiв «угамування» Чеченiї, лiдер партiї «Яблуко» Григорiй Явлiнський вважав за потрiбне звернутися до влади iз закликом припинити нагнiтання ворожнечi за нацiональним й релiгiйним принципом.

Тим часом Москва заявила про трiумфальну перемогу над терористами в Дагестанi. Насправдi росiйськi вiйськовi показали там повну бездарнiсть: наносили ракетно-бомбовi удари по своїх же базах, ущент знищували дагестанськi села, вбивали мирних жителiв, боялися ввiйти в гори, тобто, за словами росiйського офiцера, заледве були здатнi захистити самих себе, — який там наступ.

Бойовики вiдiйшли в гори — от i весь переможний трiумф.

Але мета залишається метою, i не для того росiйськi генерали стягнули до кордонiв Ічкерiї 58-му армiю, внутрiшнi вiйська та авiацiю, щоб вiдiйти з миром. «Ми должни задушить гадiну на корню», — вiдчеканив новий росiйський прем’єр, кадровий силовик В.Путiн, вiдповiдаючи на запитання журналiста, чи не розумнiше визнати незалежнiсть Чеченiї де-юре. З Джохаргаллою (Грозним) заговорили мовою ультиматумiв, видайте, мовляв, нам ваших терористiв, список яких, зрозумiло, очолював Шамiль Басаєв. Чеченцi в боргу не залишилися й собi попросили росiян видати їм злочинцiв, якi возвели тероризм у ранг державної полiтики i чинили геноцид проти народу Ічкерiї, — список очолювали першi особи в росiйських владних i силових структурах. А що?

Теракт проти Джохара Дудаєва вчинено спецслужбами РФ за наказом Кремля, який, до слова, й не заперечує свою причетнiсть до вбивства. Звичайно ж, злочинцiв мали б судити в Ічкерiї, i вимога видати їх в устах чеченцiв звучить цiлком логiчно. Щоправда, Москва
сприйняла це як знущання. І образилася.

Вiйна, якої не хочуть не тiльки чеченцi, але й тi росiйськi вiйськовики, якi вже воювали в Ічкерiї i мають змогу порiвняти боєздатнiсть її формувань iз безладом росiйських силових структур, ця вiйна вже почалася. Тактику її пiдготовки та ведення сформулював той же Путiн, виступивши по росiйському телебаченню. Вiн наголосив, що пiдписання Хасав’юртiвських мирних угод 1996 року мiж Росiєю i Чеченiєю було помилкою, отже, Москва не визнає за собою жодних зобов’язань. (Очевидно, й тих, якi пiдписали Єльцин i Масхадов у травнi 1997 року).

Якщо скасовано мирнi угоди, значить, оголошено вiйну, i речником такого рiшення була людина, яку мають намiр посадити в президентське крiсло пiсля Єльцина.

Росiя, сказав Путiн, не має намiру вводити вiйська в Чеченiю «так, як це було 11 грудня 1994 року». Вiйськовi операцiї розвиватимуться за iншою схемою. Упродовж кордону з Чеченiєю, а це приблизно 650 кiлометрiв, Росiя створює «санiтарну зону», тобто iзольовує Ічкерiю вiд свiту. На її кордонах з Інгушетiєю, Ставропiллям i Дагестаном зосередженi росiйськi дивiзiї, в Сунжинському районi вони вже вторглися на територiю Чеченiї — принаймнi так заявляють її офiцiйнi кола. Наземнi операцiї в планах Росiї, очевидно, намiченi на пiзнiше. Нинi, за
твердженням Путiна, наносяться привентивнi ракетно-бомбовi удари по базах бойовикiв, застосовується артилерiя, вогнемети.

Щонайменше п’ять днiв Москва офiцiйно повiдомляє де, скiльки i як бомбили, називає навiть кiлькiсть «бандитiв», якi загинули вiд бомб i снарядiв, а про жiнок i дiтей мовчить. У росiйськiй пропагандивнiй системi працюють не анальфабети, отож дивує, на кого розрахована iнформацiйна «жуйка» про те, що, накриваючи ракетнобомбовими ударами найбiльшi пiсля столицi мiста Гудермес, Урус-Мартан, Вєдєно, росiяни нiбито знищують «бази терористiв». Адже й дитинi вiдомо, що мобiльнi, невеликi загони бойовикiв аж нiяк не дислокуються на мiських майданах i стадiонах, їхнi бази — аж нiяк не в мiськiй мiсцевостi. Та Росiя, як i чотири роки тому, застосовує ту ж тактику — наносячи повiтрянi удари по мiсцях найбiльшого скупчення людей, наприклад, по велелюдних мiстах, селищах, лiкарнях, пологових будинках, школах, похоронних процесiях, прагне, за Путiним, «задушить гадiну на корню», тобто знищити чеченцiв фiзично. Схоже, свою армiю росiяни мають намiр увести в Чеченiю тiльки пiсля застосування тактики спаленої землi, коли все вигорить дотла.

Чи будуть покiрно чекати такої долi чеченцi? Звичайно, нi. За логiкою, вони перенесуть театр бойових дiй на ворожу територiю, бо тiльки такi адекватнi акцiї примусять Кремль i нових грачових залишити Кавказ.

Громадянам Росiї не треба шукати зовнiшнього ворога, причина їхнiх нинiшнiх бiд — внутрiшньополiтична. Це — криза влади. І крах iмперiї.

На свiтлинi Ширванi Басаєв, молодший брат Шамiля.

Джерело: Архів ОУН. - Бібліотека. - Газети.- Шлях Перемоги. - 1999. - 22 вересня. - С.4