Спогади про Олега Юрченка

Автор Український погляд

Згадуючи Олега

Олег Юрченко, ти – один з найкращих. Наш кум, наш друг, той, хто завжди допоможе, підтримає і порадить. Один з тих, хто творив нашу сумівську спільноту. Взірець для всіх.

Шкода, що ми так мало робили селфі. Ось одне з фестивалю «Мовосфера», який ми організовували восени 2021-го, щоб популяризувати українську мову. Як завжди, Юрченки дуже допомогли і зорганізували цілу локацію фестивалю. І ще й напоїли всіх чаєм і нагодували пиріжками.

Востаннє ми бачились напередодні вторгнення. Тоді, як у фільмі «Не дивіться вгору», ми зустрічались з друзями. Тривожились, сміялись і грали в настільні ігри з дітьми. І пам’ятаю, як на запитання, чи буде вторгнення, Олег сказав: «Якщо хтось каже, що хоче вас вбити, то краще цьому вірити». Щоб бути готовим. А потім Олег пішов у військо і я його не бачила.

Олег Юрченко загинув у районі міста Бахмут 2 січня, захищаючи свободу і незалежність України. Однак він завжди житиме в наших серцях.

У мене просто немає слів від цієї новини. Та ми не повинні мовчати про таких світлих і відданих Україні людей. Ми маємо про них говорити, щоб про них знали, щоб вони були прикладом для наступних поколінь, щоб все це було не даремно.

Трохи більше тижня тому я дзвонила Люді і казала, що як шкода, що цього року ми не можемо зібратись у них 25 грудня, щоб відсвяткувати день народження Устима. Майже щороку у цей день ми збирались великим товариством в Юрченків. І для нас всіх Олег був завжди взірцем батька і чоловіка. А дім Юрченків – прихистком.

Скільки з нас може сказати, що ми жили в Юрченків? Чимало! Ми там жили 10 років тому, якраз тоді, коли й Віка, Сашко, Гриць, пані Оксана. І ще «Фолькнери». З кимось ми розминулись. І для усіх став у пригоді гостинний дім Юрченків. І усіх об’єднав.

На Майдані Олег був у 4-й козацькій сотні, а в найважчий період її очолював, був поранений. Люда тоді була вагітна Христинкою, їхньою п’ятою дитиною. І які ми були всі раді, що він вижив після тих жахливих днів 18-20 лютого.

Олег був одним із перших, кого я записувала для проекту Українського інституту національної пам’яті «Майдан: усна історія». Ми тоді проговорили дві години, в УІНП мають бути ці записи.

Олег дуже любив своїх дітей, і ми завжди захоплено спостерігали за методами його виховання та розважливістю. Устиму було щось 2,5 роки, коли ми робили осередковий наметовий табір у Трахтемирові. Олег ніс його на плечах, а Устим без упину запитував «Тату, куди ми йдемо? Тату, ну куди ми йдемо?», а Олег спокійно йому пояснював.

Ми захоплювались, як Олег з Людою виховують своїх п’ятьох дітей в українському дусі, творчими, вільними. Вони не переходили на російську навіть у цілковито зросійщеному шкільному середовищі ще до Майдану, коли все було дуже печально і надії було мало.

Ще напередодні Майдану Олег організував у Щасливому гурток дітей і тренував їх. Він був співорганізатором «Джури», зокрема на Луганщині, де довго працював після Майдану.

І в найскладніші часи він вірив в Україну і все робив для неї.

Коли він працював на Ярвалі, ще до Майдану, то завжди давав нам приміщення на всякі заходи. І я тільки нині дізналась, що там завдяки допомозі Олега почалася Фольк-студія «Правиця», куди вже значно пізніше ходила моя донька.

І я дивлюся давнє відео, де Олег грає на гітарі і співає разом зі своєю найстаршою донькою Олесею, і не можу стримати сліз.

У цьому світі має бути справедливість. І вона полягає у тому, що чудова сім’я Юрченків має бути щасливою, а ворог має бути знищений.

Олег Юрченко – назавжди Воїн, Герой, Великий Лицар. Громадський діяч, сумівець, майданівець, захисник. Гартуйсь, друже! Дякуємо за все!

Іванна Кобєлєва

Стрічка майорить дописами про Олега Юрченка, Олега усміхненого, веселого, живого…

Познайомилися ми з Олегом на виборчій дільниці в Києві в 2004 році. З першої хвилини спілкування було зрозуміло, що Олег не відступить перед несправедливістю, що додавало і мені хоробрості. Потім виявилося, що це не випадковість, ми вже обоє належимо до однієї організації – Спілки Української Молоді в Україні, просто ще не довелося перетнутись. Я переважно з дітьми при церкві, а в них Олеся була ще дуже маленька.

Тепер Помаранчева революція видається нам карнавалом, а наша тодішня боротьба – грою, Однак, саме в той час почала гартуватися гідність і незламність української нації!

Олег випромінював велику силу, яка запалювала інших.

Коли зустріла його у козацькій сотні на Революції Гідності, почала ревти: «На кого ти покинув Люду вагітну і чотирьох дітей?», а він спочатку нагримав на мене, щоб не ревла, а потім усміхнувся у козацькі вуса.

Дякую Богові, що мала щастя знати тебе! Такі, як ти, не гинуть, а лише змінюють підрозділ з земного на небесний!

Оксана Зарецька

Ще вчора, 2 січня, о 6:40 ранку, ми з Олегом вітали один одного з Новим Роком, а сьогодні прийшла сумна звістка про те, що мій Друг, Олег Юрченко, загинув смертю Героя під Бахмутом.

Наша дружба і співпраця почалася в 2005 році на Ярославовому Валу, 9 (у цьому будинку виходить газета ОУН «Шлях Перемоги», яку започаткував Степан Бандера).

Не спроста Олег був керуючим адміністратором цього офісу, бо Він був справжнім Патріотом, який любив Україну і яку пішов боронити і від українських олігархів на Майдані, і від москальської пошесті на Донбасі.

Я пам’ятаю кожну нашу зустріч і у спільній справі, і під час його командування Сотнею на Майдані, і під час його роботи в Новоайдарській ВЦА, де на його прохання моя компанія впровадила близько десяти благодійних ІТ проектів, в школах.

Олег був щирим і чесним у відношеннях з друзями і звичайними українцями і непримиримим до ворогів України і Українського Народу, як місцевих доморощених, так і російських загарбників, тому він весь час, починаючи з 2014 року на військовій службі і зі зброєю в руках на захисті Свободи і Незалежності України.

Вічна світла пам’ять тобі, Друже Олеже, Патріоте України!

Олександр Мацепура

Сьогодні прийшла сумна новина – біля Бахмута, виконуючи бойове завдання, загинув наш друг Олег Юрченко. Кажуть: герої не вмирають. Так, це правда, вони не вмирають, герої гинуть у боротьбі. Олег поліг в боротьбі з відвічними ворогами України – московитами.

Він віддав за волю України найцінніше, що мав – життя, хоч міг спокійно поїхати разом з сім’єю у мирну Польщу, бо був батьком п’яти прекрасних дітей. Але його патріотизм завжди був дієвий, а не теоретичний, тому теплий домашній затишок Олег змінив на холодний окоп, щоб гнати московитів з української землі. На жаль, війна забрала цю прекрасну непересічну людину. Олег повертається додому на щиті, та він повертається непереможеним воїном світла.

Світла пам’ять і шана герою! Сумуємо…

Анастасія Михальченко

Ще одна важка втрата.

Загинув Олег Юрченко. Один з тих кого з певністю можна зачислити до найкращих українців. Він був (як важко писати в минулому часі) розумним, сильним, відважним. Батько 5 дітей, активний в громадському житті, член Спілки Української Молоді в Україні, майданівець, який після перемоги Майдану пішов на державну службу будувати Україну, а потім на військову захищати її. Без таких як Олег важко буде піднімати країну після перемоги у війні. Але ми зробимо це, зокрема в пам’ять таких як він, яким завдячуємо наближенню цієї перемоги.

Володимир Вятрович

Вчора в Бахмуті загинула одна з найсвітліших особстостостей в молодіжному і націоналістичному русі України Олег Юрченко. Батько 5 дітей, із яких четверо неповнолітні. В юності морський піхотинець. Багаторічний активіст СУМ в Україні, адміністратор відомого дому на «Ярвалі» (було тяжко, але дім збережений). Співорганізатор гри «Джура», де був найкращим бунчужним. Активіст всіх можливих наших революцій і Майданів. Відзначений державним Орденом за мужність. Зокрема Олег свого часу не побоявся очолити один із найскладніших районів Луганщини, де самовіддано працював над його українізацією. У кожній школі району був осередок «Джури». Скільки би не протривала там окупація – багато дітей завдячуватимуть свій український характер саме Йому.

Останніми роками працював у дуже важливій структурі Сил оборони, називати яку ще не можна. Робив, що міг для Перемоги. Він міг спокійно поїхати за кордон. Але поїхав на фронт. І загинув, як сумівець-воїн, про якого співає СУМ у своєму славні. Тихо спи, без тривог, друже.

Юрій Юзич

Просто не віриться! Не можуть гинути такі світлі і добрі козаки! Під Бахмутом геройською смертю загинув майор Олег Юрченко!

Активіст СУМ в Україні, український націоналіст, активіст Самооборони Майдану, люблячий сім’янин, багатодітний батько. Ми певний час разом працювали з Олегом. Майже щоденно незмінно зустрічалися у їдальні на Шовковичній. Багато говорили, дискутували.

Він був людиною надзвичайно інтелігентною, ерудованою і освіченим. Принциповий захисник України і всього українського. Він завжди був на передньому краї боротьби за Україну. На фронті з 2014 року. Був нагороджений Орденом «За мужність». Від початку повномасштабної російської агресії знову у строю і на фронті.

На таких, як Олег, тримається України. Ми втрачаємо щоденно кращих. У Олега залишилися дружина Людмила і п’ятеро дітей.

Царство небесне! Вічна слава і вічна пам’ять воїну Олегу!

Андрій Ковальов

Щодня море крові і сліз… Дуже висока і страшна ціна Свободи України… Серце плаче…

На Бахмутському напрямку загинув Олег Юрченко. Напевно, наймудріша і найсвітліша людина, яку я знала. Ми познайомилися в Новоайдарі, Олег тоді був заступником голови військово-цивільної адміністрації. Тоді він нам дуже допоміг і з того часу завжди підтримував.

Все його життя – це любов до України, Бога і своєї родини. В Олега залишилися дружина і п’ятеро дітей…

Друже, спочивай з Богом. Вічна пам’ять і Слава Герою!

Алла Мустеца

Я ще не можу написати багато, адже стільки всього хочеться сказати, а думки плутаються. Стільки різних емоцій зараз в душі, але найбільше вони про любов. Я коли мимохіть думала про те, що з Олегом може щось статися, то боялася, що мене захлесне ненависть. Але ні, мене огортає такою хвилею вдячності і любові… До вас, дорогі наші люди, наші друзі

До всіх, хто лишить про Олега добру пам’ять і передасть її іншим.

Колись одні з наших чисельних кумів сказали таку річ: «Ми вам зробимо добро, а коли ви зможете – комусь зробите добро. І так добро помножиться». Для нас це було завжди орієнтиром. Тож дякую, Мирослав Симчич і Катя, за цю науку і добрий старт.

Ось так і тут, комусь може Олег якусь добру зернину засіяв, а вона проросте і вродить.

Я навіть не відчуваю ненависті до ворогів. Просто гіркий смуток, бо знаю, що вони скоро стануть гноєм, чим і є по суті, але смуток тому, що, нажаль, з собою ще не одного Воїна Світла заберуть.

А ще відчуваю неймовірне тепло і якийсь щем за тими хлопцями, які лишилися зараз без командира і теж осиротіли. Тож раптом хтось знає їх – передайте мої теплі обійми.

Обіймаю вас усіх, дорогі наші Люди, бережіть себе і хай вас оберігають ваші янголи без спочину.

Людмила Юрченко

Друзі, прохання про спільну підтримку родини Олега!

Підтримати можна, переказавши кошти на окремо створений рахунок:

https://send.monobank.ua/64YBxSTjeq

Номер картки Монобанк:

4441 1111 5099 9302 (Юрій Іляш)

Джерело: Український погляд

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...