Це була “Ватра” табору СУМ-у в Шонгав, біля Мюнхену, в 1956р. Гарно розгорівся із сумерком вогонь серед запашних шпилькових лісів, так зовсім подібних до наших у Карпатах, і дрімали далеко також подібні гори, а в низу журчала ріка Лєх, подібна до Дністра, посилаючи свої хвилі в Дунай і далі в наше козацьке Чорне море. А понад усім чудово всміхався крізь верхи дерев – повний місяць.
Довкруги ватри, якби в зачарованій казці, стояли тихо юнаки і юначки, чомусь тепер негаласливі, а поважні і спокійні, як дрімуча природа довкола. Це такі вони тому, бо це незвичайна “Ватра” сьогодні. Це несподівано загостив до них великий гість – сам Провідник С.Бандера, як сказав Голова Крайової Управи СУМ-у.
Ось став він з кількома приїжджими, як звичайний гість, біля ватри. Навіть на запрошення сісти на лавку відмовився.
Цікаво приглядаються йому діти і за ватру хвилево забули. Це ж той, про якого розказують їм батьки. Що ще сам майже дитиною почав підпільну боротьбу проти окупанта (польського) власне спершу за душу нашої дитини, за рідну мову, книжку, школу, щоб того не забороняв нам ворог. Бандера так розумів, що без рідної школи, книжки не виховаємо добре дитини. А ворог найбільше накинувся на школу. І почалась безпощадна боротьба на життя і смерть.
“Ти, - шепнув юнак Петро до сусіда, - це його засудив польський суд на смерть?”
“Так, його, лиш згодом замінили кару смерти на досметрну тюрму, а по кількох літах важкої тюрми, через війну, вдалось йому вирватися з неї”.
“І це він, - знову шепотів Петро, - що не побоявся, одинокий з 22 народів за Гітлера, проголосити 30.6.41р. самостійність України?”.
“Та ж він сам. Коли йому казали відкликати це, бо інакше грозили найстрашнішими карами, С.Бандера не уступив, не побоявся. Знову другий окупант саджає його до тюрми на 3 роки і до концентраку”.
Ватра розгорялася дужче. С.Бандеру вітає кошовий, мимо того, що він просив не робити цього.
Пісні поривають усіх на рідні землі. Це ж цього С.Бандери друзі – УПА – подібно грілися біля ватри, коли боролися проти третього окупанта – ще й стільки літ по війні –проти москалів, большевиків, хоч і проти поляків і німців також.
Провідник Бандера дивися на вогонь, важко задумавшись. Зараз інша форма боротьби, але вона також невмолима. Ворог лютий, підступний, але його можна побороти, треба лиш сміло і сильно його вдарити.
Нарешті Провідник Бандера коротко промовляє до дітей. Без вступів, парад, без всякого заповідження, зовсім просто, говорить тихо, спокійно, як гість, як скромна людина, якою був завжди, бо він любить лиш в небезпеці перші місця, більше ніде й ніколи.
Власне таку бесіду розуміють найкраще всі діти. Коротко з’ясовує він як важко боролися і ще боряться українці на Рідних Землях, яке наше завдання, завдання молоді. Воно першусього – підготовити себе до такої боротьби, вихованням у рідній школі, такими, як ось цей табір, де бодай трошки гарту, невигоди, бо лиш загартовані борці в боях перемагають! А понад усе всі мусять мати сильну віру у власні сили і любов до Батьківщини.
“А мірилом любови є готовність щось жертвувати: бодай гріш, бодай труд, а в потребі – власне життя”.
На марне там не впало ні одне слово. Хоч тиха була мова, то всі приявні чули. Це говорить той, хто припечатав це кожне слово перший – приміром, нараженням власного життя. Це слова не уст, а серця. Тому й вковувались вони в молоді душі дітей, як в крицю, щоб вже ніколи не затертись.
Знову спів і спільна молитва. Діти приглядаються, як С.Бандера хреститься. Так хреститься тільки той, хто на ділі доказує, що його клич це – Бог і Україна!
Знову Петрусь до сусіда: “Ти там його бачив щонеділі в церкві в Мюнхені, в куточку?”
“Так, він щонеділі з дітьми був у церкві”.
Поволі розходяться гості й діти, а С.Бандера все вдивляється у ватру. Важкі його думки, бо важке завдання.
Він задумався над молоддю, бо старші не будуть вічно. Прийде час, коли треба буде комусь вступии в лави старих борців і доповнити їх.
Табір затихає. Діти по шатрах засипляют на ліжках і навіть не знають, що тут біля них під деревом спить С.Бандера, але не на ліжку. Він мусить раненько встати, бо на означену годину має важливу зустіч. Він найбільш точний із свого оточенння.
А маленька юначка, Леся, щойно сьогодні довідалася, що С.Бандера – це її батько. Вона, бідна, досі цього не знала. Жорстока підпільна боротьба не дозволила дітям мати прізвища батька.
Довго згадували діти ту ватру, біля неї тоді найбільше навчилися. Навчилися розуміти, що історію змінюють не маси, а одиниці з характером, котрі дійсно “кладуть душу й тіло” за свободу їх Батьківщини.
І тому ворог може затроїти їх тіло, але не знищить голошеної їхнім прикладом Ідеї, і підуть нові борці “у мандрівку століть з Його Духу печатю”!
Джерело: Побігущий-Рен Є. Спомин про С. Бандеру // Авангард. – 1959. – Ч. 4 (54). – С. 27-29.
