Симон Петлюра, Євген Коновалець, Тарас Чупринка-Шухевич, Степан Бандера — чотири головні постаті в нашій історії останніх десятиліть, що з ними в’яжеться велика символіка української визвольної боротьби.
Кожен із них був на даному етапі репрезентантом найкращих елементів нації і її рушійних сил. Кожен із них наголошував на даному етапі інші революційні моменти, але всі вони (ті моменти) зливалися в одну велику симфонію, бо такою багатогранною, всеохоплюючою є українська визвольна революція.
Може ще передчасно аналізувати особливості кожної із згаданих постатей. Але для нашої теми важливим є відмітити те спільне, що було між ними. Знаком спільного між Симоном Петлюрою і Степаном Бандерою є перш за все те, що обидва вони стали символами визвольної боротьби українського народу. Їх постаті, їх імена зрослися з боротьбою нації в одне ціле.
Євген Коновалець і Тарас Чупринка-Шухевич окутані більшою таємничістю, загадковістю, суворістю людей підпілля. Вони виростали і діяли в іншій ситуації, тому і стиль їх життя і дії був інший. Вони стали відомі більше після своєї геройської смерти, ніж були за життя. І щойно їх смерть блискавкою освітила неповторність і виїмковість цих двох індивідуальностей.
До цього слід додати, що кожен із згаданих чотирьох провідних постатей виростав і діяв в іншій історичній ситуації.
Симон Петлюра появився на кону нашої історії як Головний Отаман, як суверенний репрезентант, Голова Української держави. Його функція і позиція, його незламна воля і політична безкомпромісовість у боротьбі проти московського білого й червоного імперіалізму — висунули його ім’я як символ на певному етапі боротьби народу за волю і державну незалежність. А потім, по програній визвольній збройній боротьбі, його ідейна й політична незламність, що виявилась на відтинку політичної боротьби з московським комунізмом, дали йому ім’я безкомпромісового борця проти московського імперіалізму. Як Д. Донцов ідеологічно, так С. Петлюра політично навчив нас боротися з Московщиною і ненавидіти її.
Отже Симон Петлюра став символом визвольної боротьби цілої нації з титулу безкомпромісового і відважного голови Української держави, з титулу головнокомандувача збройних сил України під час боротьби проти московського імперіалізму, з титулу великого характерного борця, що не знав компромісу і для збереження чистоти й суверенности української визвольної політики волів жити і згинути в злиднях, ніж узалежнити себе від будь-яких сторонніх сил.
Симон Петлюра добре розумів і соціальне питання, яке нерозривно пов’язував іо національним, узалежнюючи соціальне визволення українського народу від визволення національного. Словом, це був легендарний »Батько Петлюра«.
Він вийшов на фон нашої історії на хвилях української визвольної революції і залишився вірним їй аж до смерти. Його ім’я виросло не з підпілля, а в добу, коли відроджувалася нація у збройній боротьбі з Московщиною. Він збагнув дух часу і потреби нації. Військові з’їзди висунули його прапороносцем безоглядної боротьби проти московської імперії.
Дещо інакше появився Степан Бандера. Він почав із дії анонімного борця-підпільника, але його революційно-визвольна діяльність і бойові акти, в яких виявились його непересічні прикмети революціонера-провідника, зробили ім’я Бандери широковідомим між народом. А вслід за цим голосні варшавський і львівський судові процеси дали анонімному підпільникові ім’я безкомпромісового революціонера, що стало символом твердости, незламности й послідовности у визвольній боротьбі українського народу проти всіх його окупантів. Німецько-московська війна і відновлення Української державносте 1941 року висунули — шляхом історичної закономірности — дієві провідні постаті української визвольної революції, а між ними, зокрема — Степана Бандеру. Ні терор, ні шантажі, ні ув’язнення німцями, ні концтабір не зламали його і не зіпхнули з обраного ним шляху — суверенних, революційних, соборницьких позицій. Тому визвольна боротьба українських націоналістів-революціонерів, що так відрізняла їх від псевдонаціоналістів і колаборантів із німцями, ішла далі під прапором Бандери. Продовжування революційно-визвольної боротьби Організацією Українських Націоналістів-революціонерів проти обидвох окупантів України — німців і москалів - під прапором Степана Бандери, зробило його символом боротьби націоналістів, а згодом — цілого українського народу. Цей символ ще більше скріпився, коли німці війну програли, а ОУН не припинила боротьби з московськими окупантами і ще з більшим завзяттям продовжувала її.
Німецький окупант, а також і московський — намагалися цю боротьбу звузити до »Бандера-Бевеґунґ«, або до : бандьор«, мовляв, це групка людей, що репрезентує лише самих себе і боретеся за чужі народові ідеали. Коли ж ім’я Степана Бандери, завдяки велетенській боротьбі ОУН-УПА, стало символом-прапором боротьби цілого українського народу, ворог побачив, що перерахувався. Ідеї ОУН-УПА підхопив народ і став на їх захист. Тоді в московсько-совєтеькій пресі починають появлятися згадки про »буржуазних українських націоналістів«, а час від часу і про УПА. Так московські большевики були примушені признатися до поразки — український націоналістичний революційно-визвольний рух під прапором Степана Бандери став рухом народним.
Нікчемне московське скритовбивство Степана Бандери тільки підтвердило, якою великою загрозою для панування москалів в Україні було ім’я Степана Бандери, що стало символом-прапором визвольної боротьби цілого українського народу. Підгрунтям цього символу була, є і залишиться непереможна революційна ОУН, себто — легіон безстрашних борців в Україні та їх прихильників, що є тривалими носіями і організаторами всенародної визвольної боротьби. А ширшим, невичерпним підкладом є народні маси, для яких ідеї ОУН, що були ідеями Степана Бандери, стали їхніми. Тому вони (народні маси) мають беззастережне довір’я до націоналістів-революціонерів, як організаторів і керівників визвольної протимосковської боротьби.
Навіть нашим найбільшим ворогам сьогодні ясно (хоч визнати цього не хочуть), що ідеї революційної ОУН стали ідеями визвольної боротьби цілого українського народу. А доказом того є факт, що ім’я С.Бандери було смертельною загрозою для московської імперії, викликало паніку між окупантами і вони вирішили за всяку ціну знищити-вбити живого символа визвольної боротьби українського народу. С.Бандера згинув у силі віку, а це означає, що Москва вирішила зліквідувати його ще перед вирішальними подіями, що назрівають в Україні та в цілому світі.
Але терор Москви даремний, бо революційна ОУН, її ідеї, що стали ідеями народу, його прагненнями, її незламний, безстрашний актив є гарантією перемоги України над московським імперіалізмом. Сьогодні націоналістів-революціонерів уже не можна відірвати від народу, бо вони стали духо-органічною складовою частиною його єства. Бандеру вбили фізичне, можуть ще впасти й інші жертви, але ОУН буде жити і боротись далі. Більшість провідних постатей ОУН німці були кинули в тюрми й концтабори, багато розстріляли, знищили, проте ОУН діяла далі та створила славну УПА саме на ідеях і прикладах тих, що — як здавалося ворогові — були »унешкідливлені«. Коли народ пробудився, вже ніяка сила світу не спинить його на шляху до визначеної мети.
Бандера згинув, але залишились його легендарне ім’я і три незнищенні літери — ОУН. Залишилась легенда революційної ОУН, залишились тисячі великих анонімів на Рідних Землях — у тюрмах, концтаборах, на засланні чи на волі, а всіх їх — легіон! Це легенда цього великого геройського легіону, цих залізних когорт-борців, яких символізував найбільший анонім української визвольної революції — Тарас Чупринка. Вона заступає місце вбитого С. Бандери. Тривала сила кожної національно-визвольної революції є в пориваючій ідеї, що виростає з глибини народної душі та вилонює все нових борців-організаторів, новий провідний кадр, що приходить на зміну тим, що впали.
Кількість борців-провідників не обмежується вузьким гуртком, кількома одиницями. Кожна зріла нація має достатню кількість фанатиків, щоб завжди наново, після поразки, підіймати народ на нові бої. Такими були і 500 жінок і дітей у Кінґірі, що добровільно гинули під московськими танками, захищали ідеї визвольної боротьби і своїх друзів, що жили й працювали для них.
Українська національна ідея — непоборна бо її захищають безчисленні когорти борців. Наш легіон — легіон сучасників — не є останнім легіоном борців української нації, він і не самітний, бо у великому фронті визвольної боротьби з московськими імперіялістами стоять й інші уярмлені нації. Україна — не сама!
Кожен із старої Гвардії революційної ОУН пригадує собі, як на львівському ратуші на національному прапорі майоріли три літери, блискотіли до сонця у славну листопадову річницю. Кожен пригадує собі, якою таємничістю і леґендарно-містичною силою горіли вони — спочатку УВО, а потім ОУН... І кожен пригадує цю гіпнотизуючу силу цих трьох літер у різні часи нашої революційно-визвольної боротьби. ОУН була всюди приявна, а таємничість її творила навколо німб всемогутности. Сила ця була в анонімах, в їх відвазі, героїзмі, фанатизмові, одчайдушності; в анонімах, що ставали відомими і голосними тоді, як склали своє життя на вівтарі Батьківщини.
Члени ОУН Дмитро Данилишин, шевський челядник, Василь Білас, помічник-продавець, тихий, нікому незнаний студент Любович чи театральний робітник, що жив у польському середовищі, В. Старик — за одну ніч стали леґендарними постатями. »Я знаю, що мене жде і смерти не боюся. Мені лише жаль, що не можу вже більше працювати для нашої Матері-України« — кинув в обличчя окупантові, під шибеницею, один з найбільших героїв української революції — націоналіст-революціонер Дмитро Данилишин.
І народ здригнувся, чуючи ці мужні, неповторні в обличчі смерти слова. Він чув, що в ньому росте нова сила, він побачив, що з його лона виростають постаті-велетні, що таємно живуть, працюють, боряться за його волю, гинуть або перемагають. І не раз, побуваючи в ті часи в будь-якому товаристві, ви чули здогади: »Хто зна, може й тут, між нами, спокійним, веселим товариством, є хтось із тих великих анонімів, що завтра зрушить наше і, може, цілого світу сумління!«
Ось, для прикладу. Не один львов’янин знав відоме автобусове підприємство на передмісті Львова і не раз бачив працюючого там колишнього сотника української армії (з 1918 р.). І більше нічого. Аж одного дня, мов блискавка, пронизала серця українців страшна вістка: »Замордований польською поліцією, при здогадній спробі втечі після арештування, Крайовий Комендант УВО і Крайовий Провідник ОУН — сот. Юліян Головїнський ...«
І йшов шепіт по рідній землі. »Вони скрізь ті оунівці... Ця таємнича сила, що все бачить, що всюди діє... Сила нерозгадана, непереможна, сила майбутнього нації«.
Леґенда трьох літер була сильніша за смерть, що її завдавав ворог їх найкращим прапороносцям. З цієї леґенди виростали нові борці, що жили ідеєю, яка давала їм силу і віру в перемогу нашої правди.
Бути членом ОУН — це була найбільша гордість, це був найбільший риск, обов’язок важкий, що не раз переростав людські сили. І тому в члени ОУН йшли найсильніші. Їх кликав туди дух їх гордих предків. Ішли за голосом свого серця і своєї гордої душі. »Ліпше згоріти, ніж зотліти!« — така була їх девіза. Не йшли в ОУН кар’єристи, йшли люди, викуті з іншого матеріялу, ніж »мала, сіра людина«, що хоче вигідно жити і дороблятися земних благ.
Впала одна Крайова Екзекутива ОУН, на її місце прийшла інша. З »пащі лева«, як казали трусі, не втікали справжні оунівці, навпаки, боролися з тим »левом«, з окупантом рідної землі. Вони »сиділи в пащі лева і борикалися з ним«, не зважаючи на те, що інші ховались від нього, проживали десь на селі як »статечні парафіяни«, далеко від гамору боротьби
Тих, що не хилили вниз прапора гартувала ідея, якою жив народ. Зрошена кров’ю відважних земля давала все нові плоди, ще буйніші. З могил Павлушкових, Чупринок, Головінських, Коссаків (всі вони боролися за ту саму ідею, хоч під іншою фірмою) виростали нові бійці, виросла Українська Повстанська Армія.
Мов з-під землі виростали досі невідомі нікому борці, леґендарні командири, бравурні, овіяні таємничістю — Клими Савури, Енеї, Різуни, Ягоди... Не один із них кинув ряди ворожої армії, як от легендарний командир Ягода, і йшов у повстанці. Як колись із Хмельницького, Кричевського, Виговського, Перебийноса, Богуна — виросли формотворчі нації, так в наш час із невідомих воїнів виросли нові полководці — Чупринка, Перебийніс, Лицар, Шелест і багато інших... Одних забрала смерть на полі бою, інших забрали тюрми і концтабори, а бій не втихав, його вели далі нові люди ще з більшим завзяттям.
Це — єдність історична, єдність ідейна, моральна, єдність думки і чину на шляху історичного ставання української нації. Саме вона гарантує незнищенність провідної верстви революції, не зважаючи на те, що на полі бою падають найкращі. В боротьбі підпільній проти ворога зобов’язують певні революційні закони, що їх ми часом забуваємо, чим збільшуємо наші жертви. Тут провід і кадри анонімні, тут панує закон конспірації, тут псевдо прикриває власне ім’я, все окутане таємницею. І саме це дає Гарантію більшої тривалости в проводі та творить безперервність боротьби, шо організована проводом революції.
За долю української революції, за її успіх чи неуспіх, відповідають усі провідні кадри ОУН, всі її члени, а не тільки одна людина чи обмежена кількість людей. І зі смертю Бандери ця відповідальність ще більшою мірою, ніж досі, перейшла на провідний актив. Від неї ніхто не може »визволитися«, втекти, тим більше, що Степан Бандера впав на полі бою. В скарбницю ідей і чинів вставання нації в останніх чотирьох десятках років легендарна постать С. Бандери дала величезний вклад, який — разом із боротьбою ОУН-УПА та всього народу — дав нам сьогодні такий великий революційно-визвольний потенціал, що його вже не вдасться Москві знищити вбивствами й терором.
Нація — містичне тіло, в якому живуть її герої навіть тоді, коли фізично перестають існувати. Згинули Петлюра і Коновалець, а з їхньої крови і самопожертви виросла могутня УПА, виріс Чупринка і Бандера. А з крови і героїзму останніх — виростає нове покоління, бо »живі, мертві й ненароджені« — це єдине в ідеї нації. Це лише перехід з реального, живого, матеріального, з однієї частини істоти нації в другу — в містичне тіло, живуче в ідеї, бо нація живе, падає і відновляється не тільки завдяки живим, а передусім завдяки тим, що дали за неї своє життя і смертю смерть побороли.
До того ж ідея України нерозривно пов’язана з християнською місією Києва на Сході в боротьбі проти воюючого безбожництва, проти Антихриста — Москви.
І знову в цей важкий і вирішальний для української нації час треба, як перед чверть століттям, заакцентувати леґенду трьох літер, міт цієї таємничої, могутньої незнищенної сили, що діє незмінно і наново відмолоджується з промінюючої революційної потенції багатомільйонової української нації. Вогненні літери, що страхом палили нікчемні душі тиранів України і власних рабів, палахкотітимуть і надалі на фірманенті України. На загарбників України жах навіватимуть, а в серця українського народу вливатимуть радість, надію і віру. Як »мене текель« стоятимуть перед очима московських тиранів, як меч Дамокля зависнуть над їх головами.
Ці літери поширюються і в іншому символі, який віддзеркалює подібні революційні сили інших уярмлених імперіялістичною Москвою і її комуністичними агентами країн. Це спільний фронт поневолених народів, що об’єднані в АБН, а який, в міжнародному аспекті, є прапороносцем тих самих основних ідей і того самого шляху боротьби, що їх непохитно захищає для України ОУН. Три літери — ОУН, і три літери — АБН. В національно-українському відношенні ОУН, а в міжнаціональному АБН — зростають до символів антимосковської і антикомуністичної безкомпромісової боротьби за національні і релігійні ідеї. В програмах ОУН і АБН першоосновними ідеями є: Бог і Батьківщина, свобода народам і свобода людині, — гасла універсального значення, що є антиподом московських ідей: воюючого безбожництва, світової тюрми народу, уярмлення і гніту людини, імперіялізму й тоталітаризму. Кожний уярмлений Москвою народ захищає для себе через подібну до ОУН революційну формацію свій національний образ життя і ладу майбутнього. Зокрема ж ніхто з них не уявляє собі інакше своєї волі й незалежности, як тільки через повне знищення московської імперії шляхом координованих, одночасних, національно-визвольних революцій. Так думають і діють націоналісти-революціонери різних поневолених московським комунізмом народів, що об’єдналися в АБН і спільно боряться за майбутнє своїх народів і цілого людства.
В антибольшевицькій боротьбі сила ОУН потенціюється силою подібних революційних організацій інших поневолених Москвою народів, які суверенно діють на своїх землях. І навпаки, сила революційно-визвольної організації у будь-якій іншій уярмленій Москвою країні потенціюється силою українських націоналістів-революціонерів, бо вони вдаряють у ту саму точку — в Московію, в її імперію і знаряддя цієї імперії — комунізм.
Наголошуючи вагу ОУН і пригадуючи її ролю, хочемо таким способом звернути увагу на тривалу організовану силу української революції, яка ґарантує в ці трагічні дні для цілого українського народу успішність дальшої боротьби і перемогу, якщо в цьому напрямі будуть спрямовані зусилля всього народу. Остаточна гарантія перемоги є в українському народі, що незмінно стоїть на фронті боротьби і ніде йому ні сховатися, ні зійти з поля бою.
Наш народ на Рідних землях не склав зброї і не складе, він і буде остаточним переможцем. Така воля Божа. Недаром св. Андрій звістив на Київських горах своє пророцтво: »Із гір цих засяє Божа благодать ... «
Джерело: Архів ОУН. Бібліотека. – Журнали. – «Визвольний шлях», 1962. – Кн.4-5/100. – С.350-355
