З нагоди 15-тиріччя «Визвольного шляху»*

Автор Стецько Ярослав

Дорогий Друже Редакторе.

Перевантажений постійною працею, не маю часу написати спомини про найважливіші події нашої історії визвольних змагань останніх 25-ти років, хоч друзі з усіх сторін натискають на мене в тій справі. З браку часу не написав я ще нічого мемуарного, але коли прочитав про 15-тиріччя Вашого і нашого журналу «Визвольний Шлях», вирішив хоч кількома словами дещо згадати про тих 15 років зусиль, праці, клопотів, щоб добитися сьогоднішнього позему журналу — змістового й технічного.

Коли я приїхав до Вас уперше, зустрів Вас при праці над цим журналом. Ви редагували його вночі, у вільних від заробітчанської праці на прожиток хвилинах. Все готували самі, а допомагали Вам технічно кількох друзів, між ними інж. Олеськів, наш спільний знайомий п. Широкий, член УВО, п. Терлецький — переписували на матрицях, друкували не цикльостилі. Не багато залишилось біля Вас тих, що з Вами починали, а дехто з них, засуджений згодом окупантом є Україні, карається тепер по тюрмах.

Це був маленький журналик, але він з року на рік зростав ставав кращий змістом і формою, поки не осягнув його теперішнього рівня: найкращого під оглядом багатогранности змісту і дбайливости форми українського журналу. Я радо брав участь серед його численних співробітників, яких Ви своєю працею і тактом придбали йому. Ви потрапили згуртувати довкола журналу низку визначних робітників пера, що мають єдину мету — служити українській культурі, науці й визвольній справі. Я завжди подивляв Вашу відвагу публікувати статті про непопулярні справи, але з перспективного погляду правильні. Ви ніколи не боялися стати па захист правди, хоч інколи й прикрої. Коли, здавалося, немає місця для захисту того чи іншого рисковного погляду, то завжди була можливість захищати його на сторінках «Визвольного Шляху», що стояв па правдивих націоналістичних, революційних позиціях.

Пригадую собі ті початкові часи, коли п. Широкий у своїй кімнатці, в якій жив удвох із п. Т., мав «друкарню» і друкував (на цикльостилі) журнал. А ви, живучи в маленькій кімнатці з д. Олеськовим, що тоді студіював, підготовляли матеріял, редагували. Ночуючи тоді в п. Широкого, я — жартуючи — «жалувався«», що не можу заснути, бо він цілу ніч «грає» на циклостилі, бо рано мусів іти до праці. І Ви також спішили рано до праці в тій хемічній фабриці й верталися ввечері. Я сердився і на фабрику, і на Вас, бо боявся, що все це, разом з обставинами життя, доведе Вас до виснаження і хвороби на легені. Вернувшись із фабрики, Ви сідали редаґувати й переписувати статті. Одинокий тоді, як і тепер. А при цьому Ви мали ще низку інших відповідальних обов’язків, з якими Ви справлялись не менш прикладно, як із журналом. Тому я, хоч і не мав вільного часу, завжди старався допомогти Вам своєю співпрацею, щоб полегшити Вам важкий труд.

Мабуть не один читач думає, що «Визвольний Шлях» редагує штаб людей, який постійно працює в редакції. Ніхто й не припускає, що всю роботу виконує сам головний редактор, включно з обов’язками машиністки.

Коли я вперше мав нагоду познайомитися з редактором, я дивувався, як він самотужки, не бувши журналістом, вивчав мову, вивчав таємниці журналістичної «музи» і на очах ріс на редактора найповажнішого тепер українського журналу. Він потрапив об’єднати навкола журналу серйозні наукові сили. »Визвольний Шлях«, як перший український журнал, дає до диспозиції Українській Вільній Академії Наук свої сторінки, відкривши окремий Відділ УВАН, редаґований визначним українським ученим проф. П. Курінним. Численні праці українських учених, які може й досі не були б появилися друком, були надруковані у «Визвольному Шляху». Цей скромний редактор, якого я з трудом намовив зазначити, що він редаґує цей цінний журнал, потрапив змобілізувати навколо журналу найкращі паші національні наукові сили Така універсальна голова української науки, як проф. В. Державин, переговоривши декілька разів із молодим, вдумливим редактором, радо дав свою згоду вести літературний відділ. На жаль, проф. В. Державин важко захворів, і тепер редакторові доводиться «тягнути» ще й літературну сторінку, але він льояльно зазначає прізвище хворого професора, надіючись на його видужання.

Святкуємо різнородні ювілеї, але прикро, що так мало згадуємо 15-тиріччя журналу, який формує думку багатьох українців; журналу націоналістичного, яким не повстидався б ні один визвольний рух.

Взагалі українська еміграція завдячує не одне добре, світле, корисне для визвольної справи нашим друзям у Великій Брітанії. Англомовний журнал «Юркреїнієн Ревю», такий необхідний для нашої національної справи, появляється також завдяки зусиллям, великій жертовності наших друзів у Великій Брітанії. Таким чином і найкращий журнал українською мовою, і найкорисніший англомовний журнал — видає наша еміграція у Великій Брітанії.

Найбільше англомовних книг нашого руху вийшло також коштом жертовної української еміграції у Великій Брітанії, що може бути прикладом для всіх українців на чужині. Скромність, обов’язковість, жертовність, висока ідейність — це риси українців у Великій Брітанії.

Ці наші друзі в Англії мало говорять про себе, але багато роблять і все жертвують для визвольної справи. В цьому вони подібні одні на одних, а в перших їх рядах стоять люди типу Драбата, Олеськова, Дмитрова, Заблоцького, Микули, Цимбалістого та інших, які не люблять реклями. Своє задоволення вони знаходять у праці й у почутті сповненого обов’язку. Все жертвують для справи, для інших, а самі працюють у неможливих об'єктивно умовах.

Якщо б хтось, бачачи гарний формою і змістом журнал «Визвольний Шлях», порівняв його з тими умовинами, в яких він опрацьовується — не йняв би віри... Редакційний льокаль просто неможливий для праці, друкарня і адміністрація працюють майже в примітивних умовинах. Чому? Саме тому, що вони — ті наші «англійці» — дорожать громадським грошем, воліють працювати в середньовічних умовинах, аби мати спокійне сумління, що ненадуживають громадським добром. Директор Видавництва Ю. Заблоцький, старий, випробуваний в’язень окупантських тюрм, повернувшись з Тайвану, зовсім пристосувався до цього «архипастирського» стилю життя і праці місцевих друзів. Цей стиль був йому близький, бо він також скромний, сумлінний, муравлиний робітник, що дрижить за кожен пенс громадського добра. Керівник друкарні і працівники — такі ж самі, скромні, невибагливі, дбайливі за громадське добро...

Я знаю, що друзі, про яких я тут згадую, будуть невдоволені з того, що я пишу, але дозвольте, Читачі, при тій нагоді сказати Вам правду... Так далі не може продовжуватися ні праця редакції «Визвольного Шляху», ні праця Видавництва. Головний редактор не може бути цілим штабом працівників в одній особі, якщо він має ще довгі роки служити нашій, спільній справі, бо дотеперішнім способом ми викінчимо його фізично. Не можемо надуживати ми, Читачі «Визвольного Шляху», скромности й самовідданости директора Видавництва та інших жертовних співкерівників і робітників його. Мусимо, з нагоди 15-тиліття «Визвольного Шляху», нарешті таки подбати про людські умовини для тих, що для себе не хочуть, не прагнуть нічого, а тільки знають нашу спільну справу.

Ми живемо, щоправда, в часах егоїзму, самозакохиности, непогамовного змагання за матеріяльні вартості... Але не ми, українці, не ми, націоналісти, будемо потурати тому процесові занепаду, що помітний на Заході. Ми завжди повертаємося до незмінних, вічних вартостей, ідеальних і героїчних, що були і е суттю людської природи, створеної на образ і подобу Божу, служили, й далі будемо служити, їм. Дбаймо не тільки про себе самих, а цінім і друзів наших, що служать нашій спільній справі, не дбаючи про себе. Вони ніколи не знають восьмигодинного дня праці, не знають відпочинку і ввесь час трудяться для нашого спільного добра.

З нагоди 15-тиріччя «Визвольного Шляху» не складаймо йому побажань трафаретним стилем, щоб якось «відзначити» цей ювілей, а поставмо й до себе самих вимоги, щоб ми, наскільки можемо, допомогли в праці тим, які вже не можуть дати з себе більше, як дали і дають, і таким способом розбудуймо спільно цю всеукраїнську позицію, полекшім працю редакторові і Видавництвові, що служать Вам...

Зі свого боку запевняю, що пером і щирою порадою завжди радо допомагатиму в розбудові «Визвольного Шляху». Хай Бог допоможе Вам Редакторе, і Вам, Директоре, здійснити наше спільне бажання — незабаром перенести Видавництво і «Визвольний Шлях» до нашого Золотоверхого Києва, щоб на Рідній Землі далі служити українській вільній думці та справі!

Слава Україні!

Ярослав Стецько

(кол. Голова Укр. Державного Правління)

___________________________________________
*Архів ОУН. Бібліотека. - Журнали. - "Визвольний шлях". - 1962. - ч.4-5. - с.539-51.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...