Богдан Панчук

Панчук Богдан [Gordon Bohdan Panchuk] – педагог, громадський діяч; народився 8 лютого 1915 р. в с. Мічам (провінція Саскачеван, Канада); помер 20 червня 1987 р. в Монреалі (провінція Квебек, Канада); похований на цвинтарі ім. Св. Володимира в м. Оквіл (провінція Онтаріо, Канада).
Богдан Панчук
Ходив до шкіл в Мічамі і в Саскатуні та, в 1934-35 рр. до педагогічної школи в Саскатуні. Там приєднався до Української Греко-Православної Церкви Канади і став активним членом Союзу Української Молоді Канади (складової частини Союзу Українців Самостійників у Канаді). З 1935 до 1939 р. вчителював в с. Йеллоу Крік, Саскачеван. У 1939 р. почав навчання в Саскачеванському Університеті.
У 1940 р., після початку Другої світової війни, вступив до Військово-повітряних сил Канади (ВПСК) і пройшов підготовку в галузі радіозв’язку. Наприкінці 1941 р. призначений на службу з канадськими силами, розміщеними в Європі. Спочатку перебував у Північній Ірландії, а відтак стаціонований біля с. Диґбі, Лінкольншир, Англія. У серпні 1942 р. приділений до розвідкової служби ВПСК. Був одним із організаторів і постійним головою Союзу Українських Канадійських Вояків, що діяв у Сполученому Королівстві із січня 1943 р. до січня 1946 р. У 1943 р. був обраний також головою Українського товариського клубу в Манчестері.
6 червня 1944 р. брав участь у висадці союзних військ у Нормандії, і відтак протягом двох років служив у Франції, Бельгії, Нідерландах і Німеччині, часто відвідуючи Сполучене Королівство у вільному часі. Після закінчення війни в Європі в травні 1945 р. став одним із головних організаторів допомоги українським переміщеним особам і біженцям в Європі та заходів проти їх примусової репатріації до СРСР. Був співзасновником Центрального Українського Допомогового Бюро (ЦУДБ) у Лондоні і став його першим директором. У другій половині 1945 р. допоміг у створенні Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах, на основі якого в січні 1946 р. оформився Союз Українців у Великій Британії (СУБ). У травні 1946 р. повернувся в Канаду і був звільнений з військової служби. У жовтні 1946 р. знову прибув до Лондона, на чолі Канадської місії допомоги українським жертвам війни, яка діяла до липня 1947 р. Їздив багато по континентальній Європі і відвідував табори переміщених осіб. Повторно став директором ЦУДБ і перебував на цій посаді до грудня 1947 р., після чого подав у відставку.
З березня 1948 р. до березня 1949 р. був головою СУБ. Був членом Церковної Ради Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1948 р.), Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії (1948-1949 рр.) та організаційного комітету створення Союзу Українців бувших Вояків у Великій Британії. Був також активним прихильником Української Національної Ради. Внаслідок поділу, який утворився під час річних загальних зборів СУБ у березні 1949 р. на тлі партійно-політичних розбіжностей, був головним співзасновником нової організації – Українського Бюро (на основі якого рік пізніше постало Об’єднання Українців у Великій Британії). У серпні 1950 р. був назначений європейським представником Комітету Українців Канади, а в березні 1951 р. – представником Злученого Українського Американського Допомогового Комітету. У червні 1952 р. повернувся в Канаду.
У 1952-1955 рр. очолював українську редакцію Міжнародної служби Канадської Телерадіомовної Корпорації. З 1955 до 1980 року вчителював у середній школі у Монреалі. Здобув диплом бакалавра в Університеті ім. Сера Джорджа Вільямза (1956 р.) та диплом магістра в Монреальському університеті (1961 р.). Після виходу на пенсію був ректором Інституту св. Петра Могили в Саскатуні. У роках після остаточного повернення зі Сполученого Королівства в Канаду був також активним діячем Української Греко-Православної Церкви Канади (нині Української Православної Церкви Канади) та різних українських організацій, в тому числі Союзу Українських Канадійських Ветеранів, Українського Музею в Оттаві та Канадської Фундації Українських Студій. За заслуги під час Другої світової війни отримав декілька державних відзнак, у тому числі був нагороджений кавалером Ордена Британської імперії (MBE). У 1983 р. були опубліковані його спогади – Heroes of Their Day: The Reminiscences of Bohdan Panchuk.

Редакція сайту Архіву ОУН в УІС-Лондон дякує п. Остапові Скрипнику з Вінніпегу (Канада) за допомогу в ідентифікації цього фото.

01

Додаткова інформація

  • Тематика: Історія
  • Місце зберігання: Архів ОУН в УІС - Лондон
  • Фонд: Ф.30
  • Опис: оп.3
  • Одинирця зберігання: од.зб.57, од.обл.1
  • Фондоутворювач: ОУН
  • Місце: Торонто
  • Кількість аркушів: 1
  • Наявність цифрової копії: Так
  • Фізичний стан: Добрий
  • Спосіб створення: Фото
  • Спосіб відтворення: Оригінал
  • Колекції
  • Відеодокументи (Ф.32)
  • Фотодокументи (Ф.30)
  • Провід ОУН (Ф.1)
  • Аудіодокументи (Ф.31)
  • Тереновий провід ОУН у Великій Британії (Ф.2)
  • Особовий фонд С.Бандери (Ф.21)
  • Особовий фонд Я.Стецька (Ф.23)
  • Особовий фонд С.Ленкавського (Ф.22)
  • Тереновий провід ОУН в Канаді (Ф.3)

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...