Довгий час революційна ОУН йшла до того, щоб створити й упорядкувати свій централізований архів. Першою відомою нам людиною, хто подав таку ідею, був Провідник ОУН Степан Бандера ще у жовтні 1951 року[1]. Кілька разів до цього питання поверталося керівництво Організації[2]. Згодом, уже в наші часи, реальним етапом на цьому шляху стало створення архіву Центру досліджень визвольного руху у Львові. Вже упродовж років він успішно розвивається і має чимало наукових досягнень. Зокрема, видає журнал «Український визвольний рух», підтримує й наповнює Електронний архів, багатий на документи визвольної боротьби в Україні (чимало яких знайдені в криївках УПА протягом останніх років, або є копіями розсекречених документів ГДА СБУ). Крім того, архів успішно реставрує документи підпілля, які час-від-часу отримує на зберігання.
Закономірно, що в скорому часі постала потреба створення аналогічного єдиного архівного центру за кордоном, куди б можна було передати великі архівні колекції ОУН. Наразі таких колекцій відомо кілька, найбільша з яких знаходилася на зберіганні в Українській Інформаційній Службі в Лондоні.
Таким чином, в перспективі, будемо мати два центри зберігання архівної інформації (на паперових і електронних носіях), яка перебуватиме в процесі постійного обміну. Це посилить як надійність зберігання, так і оперативність використання документів.
Виходячи з цього, з весни 2011 року почав упорядковуватись Архів Організації Українських Націоналістів в Українській Інформаційній Службі в Лондоні (де він знаходився на зберігання довгі роки і куди також була передана архівна колекція ОУН з Мюнхена). Нині створюється цілісна централізована база користування. Поступово забезпечуються умови для належного зберігання документів (ремонт архівосховищ, розміщення, картонування, температурно-вологісний режим, реставрація документів тощо.)
Проте, вже сьогодні, треба провести велику роботу з формування фондів наших архівів та бібліотек у Львові та Лондоні тими колекціями, які знаходяться в приватних зібраннях, але висвітлюють життя і діяльність ОУН, її членів (йдеться не тільки про документи на паперових носіях, а й про кіно-фото-аудіо-відео матеріали).
Це гарантуватиме збереженість архівних документів та використання їх істориками. Вже тепер формуються особові фонди власників архівних колекцій. Передбачається, що власник колекції, який передав до архіву ОУН свої документи[3], має право взяти (за потреби) ці матеріали з архіву для користування на певний період вдома.
В колекціях можуть бути й матеріали не організаційного, а наприклад, приватного характеру, які, на думку власника, були б також цінними для історії. Архів може прийняти їх на зберігання, але, за бажанням власника повернути оригінали йому, зробивши копії. Це ж стосується не лише фізичних осіб, а й організацій, наприклад, Спілки Української Молоді, Українського відеоархівного товариства в Брадфорді (для матеріалів якого вже створено окремий Фонд.33), інших українських установ по цілому світу. Жодна стежка українського подвижництва в архівній справі не загубиться в історії, а навпаки, буде віддзеркалена в наших фондах, колекціях, бібліотеці.
Ми були би вдячні всім, хто має відповідну інформацію, за відомості про існування, місце знаходження і приблизний об’єм таких архівних і бібліотечних збірок, прізвища та адреси їх власників. Електронна адреса для контактів: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Також засвідчуємо свою пошану всім патріотам, хто в різних, часто складних умовах зберіг архівну спадщину ОУН для історії.
Сподіваємося, що ці першочергові заходи щодо створення повноцінного архіву матимуть значення не тільки для наукових досліджень, культивування української ідентичності, але й для відтворення родинної пам’яті українців, розкиданих по цілому світу.
[1] Архів ОУН в УІС-Лондон. Ф. 1, оп.1, од. зб. 5, арк. 12-12 зв.
[2] Одне з останніх листуваннь з цього питання документально зафіксоване у травні-липні 1995 р. (Архів ОУН в УІС-Лондон. Ф. 1, оп.1, од. зб. 7, арк. 31-32; 34-35;49-51.)
[3] Документи організаційного походження (документоутворювач – ОУН) є власністю Організації, де б вони тимчасово не перебували.