Середа, 14 грудня 2022 18:29

Відбувся XV Великий Збір ОУН

Секретаріат Проводу ОУН (б) повідомляє, що в грудні в Україні відбувся ХV Великий Збір Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери, який є найвищим законодавчим органом Організації. Згідно з Устроєм в ньому взяли участь умандатовані делегати з України, США, Канади, Австралії, країн Європи.

ХV ВЗ ОУН (б) ґрунтовно проаналізував становище в Україні та в світі й визначив основні напрями і пріоритети діяльності ОУН на майбутнє в сфері національної безпеки і оборони, організаційної розбудови, державного будівництва та розвитку світового українства.

Учасники ХV Великого Збору ОУН (б) вшанували пам’ять померлих і загиблих в боротьбі з російськими загарбниками членів ОУН за час від попереднього Великого Збору, меморіальний список яких було урочисто відчитано на Зборі.

У звітній частині про діяльність Організації доповідали Голова Стефан Романів, члени Проводу, Головної Ради, Головного Суду та Головної Контролі ОУН.

Після прийняття звідомлень з діяльності, учасники Великого Збору заслухали та продискутували звітні та програмові доповіді, в яких проаналізовано становище в Українській державі та українському суспільстві, окреслено роль і завдання ОУН (б) на ближчий період і дальшу перспективу та ухвалили постанови і становища ВЗ ОУН (б).

ХV Великий Збір ОУН (б) обрав згідно з новим Устроєм ОУН (б) керівні органи: Голову та Заступників, Секретаря, Провід, Голову Головної Ради, Головний Суд і Головну Контролю.

Головою ОУН (б) на наступний термін одноголосно обрано відомого громадсько-політичного діяча Олега Медуницю.

holova oun

Збором підтверджено цілісність та єдність ОУН як глобальної надпартійної структури, яка покликана до захисту інтересів української нації та розбудови української держави.

Джерело: Націоналістичний портал

Опубліковано в Публікації
П'ятниця, 20 серпня 2021 10:54

Інтерв’ю з Марією Савчин

У 1940-х була провідницею підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайоновою УЧХ Перемишльщини, зв'язковою референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН. 

У підпіллі зустріла Василя Галасу, який у травні 1945-го офіційно став її чоловіком. Галаса (псевдо "Орлан") був полковником УПА. За подружжям повсякчас полювали чекісти. У 1974-му Марія, разом з маленьким сином Зеноном перебувала у Кракові. ЇЇ вистежили співробітники МГБ і затримали. Жінка, усвідомлюючи, що дитиною її будуть шантажувати, щоб видала місце перебування чоловіка, а потім відберуть - полишила дитину і втекла. За чутками, малого всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.

Надалі Марія з чоловіком діяли в підпіллі у Карпатах, на Волині та Поліссі. "Орлан" організовував рейди УПА на Захід. У липні 1948-го Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948-го у Василя і Марії народився син Петро. 11 липня 1953 року Марічку з чоловіком схопила оперативна група МГБ, яка діяла під виглядом повстанців. Подружжя перевезли у київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ запропонувало вислати кур'єра від імені Орлана у США для встановлення контакту із Закордонним Представництвом Української Головної Визвольної Ради. Василь Галаса погодився лише за умови, що цим кур’єром стане Марічка. Він був впевнений, що його розстріляють, і намагався врятувати дружину. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. Орлана обіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу. За змовою Василя Галаси і Марії, вона мала залишитися за кордоном.

Маленького сина Петра Марічка змогла побачити лише з вікна автомобіля перед від’їздом у США 1954-го. Його виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і хлопчик не знав, що живе у прийомних батьків.

"Орлана" у 1958 році засудили на 10 років ув'язнення, але у 1960-х рр. він був звільнений, хоч постійно перебував під наглядом КДБ. Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе. 

Марія Савчин виконала свою місію, розповівши на Заході про плани КДБ щодо знищення українських визвольних осередків за кордоном. Їй довелося пройти перевірки й пережити недовіру діаспори. У 1953 році Марічка емігрувала у США. Там вийшла заміж за Володимира Пискіра і в їхньому шлюбі народилося двоє дітей – Богдан та Лариса. Вона була активною учасницею діяльності громадських організацій української діаспори. Марія Савчин написала мемуари «Тисяча доріг». Лицарка Бронзового Хреста Заслуги

Опубліковано в Відеодокументи (Ф.32)
Четвер, 19 серпня 2021 22:06

Інтерв’ю з Петром Потічним

Народився в с. Павлокома (нині село Підкарпатського воєводства, Польща) в селянській родині. 1944 закінчив 4 класи Державної гімназії у Львові. Радянські спецслужби стратили його батька 1941 року, поляки вирізали більшість людей у його рідному селі — загін Армії Крайової поручика Юзефа Бісса (псевдо «Вацлав») знищив 366 людей. 1945 у віці 14-ти років приєднався до лав УПА (сотня «Громенка»). Воював під оперативними псевдонімами «Малий» та «Воробчик». Далі був пропагандивний рейд на захід. Воював проти радянської влади до 1947 року. Восени 1947 разом із рештками сотні «Громенка» у складі 36-ти вояків прорвався до контрольованої американцями зони в Німеччині. 1947 року отримав політичний притулок у США. 1948–49 закінчив учительську семінарію. Служив 3 роки в морській піхоті США, брав участь у корейській війні 1950–53 рр. у складі американського ВМФ (Marins Corps). В Японії був у складі спеціального загону, який на підводних човнах доставляв засобування для операцій на території Китаю. Під час однієї з таких акцій Потічний був поранений. В рамках програми підтримки демобілізованих солдатів вступив до університету у Філадельфії, згодом до Колумбійського університету в Нью-Йорку. Стає істориком в Університеті Мак-Мастера в місті Гамільтон (Онтаріо). 1957 отримав ступінь бакалавра в університеті Темпл (Філадельфія, США), 1961 — магістра, а 1964 — докторара філософії з політичних наук у Колумбійському університеті (Нью-Йорк, США). Із 1964 працює в Мак-Мастерському університеті в Гамільтоні (пров. Онтаріо, Канада); із 1995 — професор-емерит Мак-Мастерського університету. Науковий співробітник Міжнародного бюро праці в Женеві (Швейцарія; 1980), Федерального інституту східноєвропейських і міжнародних студій у Кельні (ФРН; 1990–91), Центру російських і східноєвропейських студій Університету Торонто (із 1994 донині). Був співредактором 77-томного видання про українське підпілля. Один із засновників вид-ва «Літопис УПА». Почесний професор Національного університету «Львівська політехніка» та Східнокитайського педагогічного університету Шанхая (Китай)

Опубліковано в Відеодокументи (Ф.32)

Сьогодні, в умовах інформаційного суспільства, надзвичайно зросла роль архівних документів, які вводяться в науковий обіг швидкими темпами, завдяки оцифровуванню й оприлюдненню в мережі Інтернет. Особливий інтерес становлять ті масиви документів, які впливають на формування ідентичності в країнах, які щойно здобули (відновили) свою незалежність, а також апелюють до загальнолюдських, демократичних цінностей.Такими матеріалами є документи українських установ, які були створені в період попередніх етапів боротьби за українську державність (Центральна Рада, Директорія Української Народної Республіки, Західноукраїнська Народна Республіка, Гетьманат), а також наступних періодів (Карпатська Україна, Українське Державне Правління тощо). Крім документів урядових органів, які опинилися в еміграції, внаслідок окупації України після 1921 р. більшовицькою Росією і Польщею, є ще велика кількість матеріалів українських громадських та політичних  патріотичних організацій, колекції приватних осіб. Багато з них, подвижницькими зусиллями кількох поколінь українських науковців в діаспорі були врятовані й опинилися в місцевих українських архівах. Найбільше таких архівів є в Північній Америці.

Один з них: Український Музей-архів у Клівленді (The Ukrainian Museum-Archives in Cleveland). Його  було засновано у 1952 р. з ініціативи Леоніда Бачинського. Сьогодні він складається з трьох структурних підрозділів: власне музею, де зберігаються колекції творів українського образотворчого мистецтва, поштових марок, монет, творів народного мистецтва; архіву та бібліотеки, яка нараховує понад 14100 окремих томів, 2400 назв українських періодичних видань з усього світу.

З 2013 року робота в архіві з виявлення і оцифровування документів є частиною великого проекту ЦДВР (Центру досліджень визвольного руху) по відродженню історичної пам'яті Українського народу. Адже в колоніальні часи було написано багато неправди про нашу історію, зокрема про Український Визвольний рух. Документи, які містяться в сховищах, мабуть, найунікальнішого українського архіву Північної Америки мають поповнити розділи недавно відкритого електронного архіву Визвольного руху www.avr.org.ua, допомагати вченим деміфологізувати нашу історію.

Серед багатьох колекцій архіву особливий інтерес становлять документи особового фонду Осипа Майданюка — секретаря посольства УНР в Стокгольмі. Це книги і фотографії, листи, різноманітні звернення і роз'яснення з українських питань різними мовами, адресовані до Ліги Націй. Серед документів періоду Української революції 1917-1921 років є оригінал листа Симона Петлюри до міністра Чижевського, послужні списки старшин Армії УНР. В інших документах трапляються їх же дипломатичні посвідчення, ще в інших (у колекції Каленика Лисюка), вже після ІІ Світової війни — фото, які висвітлюють їх діяльність в Союзі українських ветеранів.

Ветеранська тема є дуже перспективною для вивчення: в архіві є і численні періодичні видання наших комбатантських організацій різних часів, але, якщо уважно дивитися газети, то не можна не помітити численні повідомлення про службу українців в армії і флоті США під час ІІ Світової війни. В одному тільки ювілейному буклеті про Клівленд за 1944 рік їх нараховано 400 осіб. Це ще одна цікава і важлива тема — зв'язки українських громад з американськими урядовими й неурядовими організаціями, контакти українства і його розвиток в західному демократичному суспільстві, внесок українців у становлення, розвиток і захист свободи й демократії у світі.

В архіві є велика колекція газет. Надзвичайно промовистими є газетні повідомлення за «знакові» для української історії роки: 1918, 1932-33, 1939, 1941 та інші. Наприклад, газета «Народні воля», яка виходила у Скрентоні в 1918 році містить не тільки детальні відомості з українських фронтів, але й дайджести американських, англійських, французьких газет про Україну. Ідучи їх слідами, тобто замовляючи в національних архівах ці примірники преси, ми зможемо побачити свою Батьківщину очима тодішнього західного світу.

Різними шляхами потрапляли документи до архіву. Велику колекцію передав Леоніду Бачинськиму його брат Євген — відомий політичний діяч. Зокрема, вже згадуваний лист Петлюри надійшов від нього у 1968 році. А одеська газета «Чорноморська комуна» за 1930-1933 рр. потрапила з Царгорода — її переслав (а можливо і привіз) сотник Микола Забіла, про що свідчать штампи на перших сторінках примірників. В ній знаходимо чимало матеріалу, який доповнює наші знання про підготовку і здійснення більшовицькою Росією Голодомору-геноциду Українського народу 1932-1933 рр.

Після Л. Бачинського тривалий час музей-архів очолював Олександр Фединський, а нині — його син Андрій Фединський. Подвижницька діяльність цих людей, інших працівників по збиранню і збереженню документів та експонатів заслуговує на окреме добре слово. Адже були часи, коли на архів дивилися, як на непотрібне дивацтво. Нині — сюди паломництво.

cleveland

Мені довелося працювати в цьому архіві весною-влітку 2013 року. Як історик-архівіст, я був вражений багатством колекцій, потенціалом співробітників а ще більше — перспективами, які б відкрило оцифровування й оприлюднення його фондів для архіву, для архівної справи зокрема і для утвердження ідеалів свободи  та єдності в українському суспільстві (в Україні і в країнах розселення українців).

Я переконаний в тому, що якби українці (особливо на Сході і в Криму) мали раніше прямий доступ до багатьох документів таких архівів, як УМАК, знали свою історію, вони ніколи б не допустили туди російські війська. І не було б анексії Криму й війни на Донбасі.

Враховуючи величезне наукове, культурне й виховне значення фондів   Ukrainian Museum-Archives in Cleveland гаряче підтримую ідею оцифровування документів та створення спеціалізованого сайту цього архіву. Бо “демократія починається звідси”, - так написано на вході до Федерального архівного агенства США.

Інвестуючи в архів — інвестуємо в майбутнє.

Опубліковано в Публікації
Понеділок, 08 червня 2020 11:00

В.Мороз у Бавнд-Бруку

Прес конеренція В.Мороза.

Опубліковано в Аудіодокументи (Ф.31)

Радіопрограма «Голос вільних українців у світі». Вшанування пам`яті Тараса Шевченка і Романа Шухевича в США.

Опубліковано в Аудіодокументи (Ф.31)
Неділя, 07 червня 2020 21:28

Відзначення Акту 30 Червня в США

Відзначення Акту 30 Червня в США. Промови. Концерт

Опубліковано в Аудіодокументи (Ф.31)

Прес-конференція дисидентів і колишніх в`язнів ГУЛАГу Данила Шумука і Йосипа Терелі. Капітолійський пагорб, США.

Опубліковано в Аудіодокументи (Ф.31)

Лист до Синоду "Дорогі друзі!". Лист "Дорогий пане директор". Лист Бескидського "Друже Романе!". Супровідна записка "Ярича" (С.Бандери) від 25.10. Лист "Шановний Друже!" з рукописними вставками С.Бандери. Лист "Весляра" (С.Бандери) до "Вільхи". Лист "Ярича" (С.Бандери) до "Вільхи". Лист "Ярича" (С.Бандери) до "Немирича". Лист "Шановний Друже!". Лист "Оксена" до "Вільхи". Лист "Дорогий пане професор". Лист М.Климишина до С.Бандери "Дорогий Степане!". Доручення "Ярича" (С.Бандери) Тереновому Проводові Канади. Лист "Другові Загірному".

Опубліковано в Провід ОУН (Ф.1)

Чорновик вияснення Проводу ЗЧ ОУН з приводу конфлікту в Організації. Матеріали до історії ДУН. Машинопис промови на зустрічі з українцями США й Канади. Проект загального плану діяльності й політики ЗЧ ОУН. Текст промови для запису на магнітофонну стрічку для свята 25-річчя ОУН в Манчестері (Англія), осінь 1954

Сторінка 1 із 4

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами