Сьогодні, в умовах інформаційного суспільства, надзвичайно зросла роль архівних документів, які вводяться в науковий обіг швидкими темпами, завдяки оцифровуванню й оприлюдненню в мережі Інтернет. Особливий інтерес становлять ті масиви документів, які впливають на формування ідентичності в країнах, які щойно здобули (відновили) свою незалежність, а також апелюють до загальнолюдських, демократичних цінностей.Такими матеріалами є документи українських установ, які були створені в період попередніх етапів боротьби за українську державність (Центральна Рада, Директорія Української Народної Республіки, Західноукраїнська Народна Республіка, Гетьманат), а також наступних періодів (Карпатська Україна, Українське Державне Правління тощо). Крім документів урядових органів, які опинилися в еміграції, внаслідок окупації України після 1921 р. більшовицькою Росією і Польщею, є ще велика кількість матеріалів українських громадських та політичних патріотичних організацій, колекції приватних осіб. Багато з них, подвижницькими зусиллями кількох поколінь українських науковців в діаспорі були врятовані й опинилися в місцевих українських архівах. Найбільше таких архівів є в Північній Америці.
Один з них: Український Музей-архів у Клівленді (The Ukrainian Museum-Archives in Cleveland). Його було засновано у 1952 р. з ініціативи Леоніда Бачинського. Сьогодні він складається з трьох структурних підрозділів: власне музею, де зберігаються колекції творів українського образотворчого мистецтва, поштових марок, монет, творів народного мистецтва; архіву та бібліотеки, яка нараховує понад 14100 окремих томів, 2400 назв українських періодичних видань з усього світу.
З 2013 року робота в архіві з виявлення і оцифровування документів є частиною великого проекту ЦДВР (Центру досліджень визвольного руху) по відродженню історичної пам'яті Українського народу. Адже в колоніальні часи було написано багато неправди про нашу історію, зокрема про Український Визвольний рух. Документи, які містяться в сховищах, мабуть, найунікальнішого українського архіву Північної Америки мають поповнити розділи недавно відкритого електронного архіву Визвольного руху www.avr.org.ua, допомагати вченим деміфологізувати нашу історію.
Серед багатьох колекцій архіву особливий інтерес становлять документи особового фонду Осипа Майданюка — секретаря посольства УНР в Стокгольмі. Це книги і фотографії, листи, різноманітні звернення і роз'яснення з українських питань різними мовами, адресовані до Ліги Націй. Серед документів періоду Української революції 1917-1921 років є оригінал листа Симона Петлюри до міністра Чижевського, послужні списки старшин Армії УНР. В інших документах трапляються їх же дипломатичні посвідчення, ще в інших (у колекції Каленика Лисюка), вже після ІІ Світової війни — фото, які висвітлюють їх діяльність в Союзі українських ветеранів.
Ветеранська тема є дуже перспективною для вивчення: в архіві є і численні періодичні видання наших комбатантських організацій різних часів, але, якщо уважно дивитися газети, то не можна не помітити численні повідомлення про службу українців в армії і флоті США під час ІІ Світової війни. В одному тільки ювілейному буклеті про Клівленд за 1944 рік їх нараховано 400 осіб. Це ще одна цікава і важлива тема — зв'язки українських громад з американськими урядовими й неурядовими організаціями, контакти українства і його розвиток в західному демократичному суспільстві, внесок українців у становлення, розвиток і захист свободи й демократії у світі.
В архіві є велика колекція газет. Надзвичайно промовистими є газетні повідомлення за «знакові» для української історії роки: 1918, 1932-33, 1939, 1941 та інші. Наприклад, газета «Народні воля», яка виходила у Скрентоні в 1918 році містить не тільки детальні відомості з українських фронтів, але й дайджести американських, англійських, французьких газет про Україну. Ідучи їх слідами, тобто замовляючи в національних архівах ці примірники преси, ми зможемо побачити свою Батьківщину очима тодішнього західного світу.
Різними шляхами потрапляли документи до архіву. Велику колекцію передав Леоніду Бачинськиму його брат Євген — відомий політичний діяч. Зокрема, вже згадуваний лист Петлюри надійшов від нього у 1968 році. А одеська газета «Чорноморська комуна» за 1930-1933 рр. потрапила з Царгорода — її переслав (а можливо і привіз) сотник Микола Забіла, про що свідчать штампи на перших сторінках примірників. В ній знаходимо чимало матеріалу, який доповнює наші знання про підготовку і здійснення більшовицькою Росією Голодомору-геноциду Українського народу 1932-1933 рр.
Після Л. Бачинського тривалий час музей-архів очолював Олександр Фединський, а нині — його син Андрій Фединський. Подвижницька діяльність цих людей, інших працівників по збиранню і збереженню документів та експонатів заслуговує на окреме добре слово. Адже були часи, коли на архів дивилися, як на непотрібне дивацтво. Нині — сюди паломництво.
Мені довелося працювати в цьому архіві весною-влітку 2013 року. Як історик-архівіст, я був вражений багатством колекцій, потенціалом співробітників а ще більше — перспективами, які б відкрило оцифровування й оприлюднення його фондів для архіву, для архівної справи зокрема і для утвердження ідеалів свободи та єдності в українському суспільстві (в Україні і в країнах розселення українців).
Я переконаний в тому, що якби українці (особливо на Сході і в Криму) мали раніше прямий доступ до багатьох документів таких архівів, як УМАК, знали свою історію, вони ніколи б не допустили туди російські війська. І не було б анексії Криму й війни на Донбасі.
Враховуючи величезне наукове, культурне й виховне значення фондів Ukrainian Museum-Archives in Cleveland гаряче підтримую ідею оцифровування документів та створення спеціалізованого сайту цього архіву. Бо “демократія починається звідси”, - так написано на вході до Федерального архівного агенства США.
Інвестуючи в архів — інвестуємо в майбутнє.