Ukrainian English French German Polish Russian Spanish
24 черв. 2019

Відновлення Української Державності 30 червня 1941 р. у Львові*

  • Автор  О.Соколевич

Змагання за відновлення української державности під час другої світової війни вже має свою окрему історію; написано багато статей, розвідок та споминів. Всі публіцисти призна­ють, що основним чинником в тому змаганні була Організація Українських Націоналістів, яка видвигнула пам’ятний принцип опертя на власні сили. Діяльність ОУН є без сумніву ви­щою стадією політичної організації української нації. Інші українські політичні групи фактич­но те й робили, що запобігливо достосовувалися до обставин і політичної сили, яка зуміла б самостійно створювати державницькі акти не­залежно від постави ворогів, вони не могли і не прагнули організувати.

Тимчасом світові події заставляли, діяти. При визначній допомозі ОУН, Карпатська Україна дня 15 березня 1939 р. проголошує також свою незалежність. Тут сталися відомими пляни Гітлера відносно України. Він дав дозвіл Мадярам збройно зайняти Карпатську Україну. Тоді Україна підняла збройну боротьбу проти ма­дярських окупантів на очах байдужого захід­ного світу. Гітлерівська „нова” Европа мала бу­ти без України, він став. її ворогом й поборю­вав всі самостійницькі прояви української на­ції. Другим таким доказом ворожого ставлен­ня Німеччини до України була совєтсько-німецька умова розподілу Польщі, 28 вересня 1939 р., якою Гітлер віддав совєтам цілу За­хідну Україну. Для проводу ОУН стало ясно, що в майбутнім совєтсько-німецькім конфлікті, Гітлер буде протиставитися всім проявам самостійности України.

Однак треба було гото­витися й заскочити Німеччину. До того важ­ного моментп готовилася ОУН в краю та її про­відник Степан Бандера. Концепцію краю й Степана Бандери не схвалював ПУН, що піс­ля смерті полк. Е. Коновальця опинився в ру­ках полк. А. Мельника і через те з його гру­пою прийшло до розламу.

На ІІ-му Великому Зборі ОУН, що відбувся в квітні 1941 року, відкинено всі концепції орієнтації на чужі сили. В тім часі стався ще один маркантний для України момент, а саме за згодою Гітле­ра, Москва давши ультимат Румунії 26 червня 1940 р. про звернення Басарабії та північної Буковини, т. є земель, замешканих українця­ми від століть, заняла їх. Румуни, не маючи іншого виходу, віддали без пострілу ті україн­ські етнографічні землі СССР. Ці три факти відносно Західньої України насторожили цілу українську націю, зокрема ОУН, було ясно, що Гітлер нехтуватиме свобідною волею укра­їнської нації жити своїм окремим державним життям. Стало видно, що ні аліянти, ні Німеч­чина, а навіть й цілий світ, не цікавляться на­ціональним питанням, зокрема українським, а керуються політично ворожими концепціями, економічного визиску та засадою імперіялізму діли и пануй. ОУН не хотіла допустити, щоб Україна стала тереном розгри політичних сил, або предметом чужого володіння. Напередод­ні німецько-совєтського конфлікту ОУН дове­ла до створення українського політичного центру на еміграції, Українського Національ­ного Комітету. До нього увійшли всі політичні фракції за вийнятком ОУН — полк. Мельника. Німецька влада скоро зліквідувала його, бою- чись самостійницьких ідей ОУН.

Слід зупинитися над станом Західної Украї­ни під російською окупацією на передодні німецько-совєтської війни. Шалів московський те­рор супроти всего українського, бо окупант був пройнятий страхом перед підпільно-рево­люційними діями ОУН. Її пропагандивна акція широко розросталась в Західній Україні і до­сягала центральних земель України. ОУН звер­тала особливу увагу на студіюючу українську молодь. Коли відкрито Український Державний Університет ім. Івана Франка у Львові, до ньо­го почала напливати зі всіх земель України наша студентська молодь, що по більшій ча­сти жила в гуртожитках, під строгим наглядом НКВД та всяких „спецотдєлів”. Однак львів­ські студенти, ті, що вже були націоналістами, знаходили спосіб для національного усвідом­лення других студентів українців. Слід зазна­чити, що за той час у Львові було багато сту­дентів жидів, що повтікали з окупованої рані­ше німцями Польщі, та багато поляків, які мріяли про створення „радзєцкої” Польщі й відносилися неприхильно до українських сту­дентів, так, що їх треба було вистерігатися. Українські студенти скоро нав’язували контакт із своїми товаришами, що прибули з інших зе­мель України та інформували їх про україн­ський Львів, про його історію і про його куль­турні установи. Як обережно треба було це ро­бити, показує ось такий приклад: Коли при кін­ці 1940 р. прибула більша група українських студентів з Чернівців та з інших міст Буковини в суботу в ночі, то її привезено до гуртожитку при вул. Сикстуській та приміщено в канцелярії Ректора Духовної Семінарії Митрополита Слі­пого. Після вечері до них приступив один сту­дент й запропонував їм оглянути ранком катедру св. Юра, на що есі радо погодилися. Однак між ними були є декілька неукраїнців, і їх залишено тої неділі спати довше, бо мовляв вони були потомлені довгою дорогою. Так то в не­ділю рано після снідання гурток українців пі­шов до катедри св. Юра, де побачили, що храм був повний вірних, а між присутніми було чи­мало українців з підсовєтської України. Після вислухання Служби Божої, цим студентам бу­ло показано й пояснено будівлі катедри, що їх з захватом оглядали й подивляли студенти, а серця їх наливалися почуттям гордости на цей український барок, твердиню українства в Га­личині. З широко розкритими очима гляділи вони на всі детайлі скульптури, а проводир, крім штуки, давав нариси картин української боротьби з польською поліцією, зокрема під час Листопадових роковин.

Після обіду львівські студенти запропонува­ли своїм друзям піти по обіді на Янівський цвинтар, де лежать Українські Січові Стрільці, відомі із своїх геройських чинів у змагу за Львів. Буковинці радо погодилися, але треба було тим неукраїнським студентам дати якесь заняття теж, отже їм запропоновано піти на змагання копаного м’яча, на що вони теж ра­до погодилися. Тимчасом галичане і буковин­ці заїхали трамваєм на Янівське кладовище. Ніби ненароком пішли алеєю, при якій по правій стороні був гробівець відомої героїні УВО Ольги Басараб, яку ляхи закатували в тюрмі. Тут проводир обережно пооглядався й зупинив­ся, дивлячись на своїх друзів, які зрозуміли його замір й із здивуванням почали відчитува­ти напис холодної чорної марморної плити, що під нею були тлінні останки тої відомої всій Україні героїні. Йдучи далі в напрямку гробів УСС-ів, провідник ,,прогульки” розказував до­кладно те, за що билися і вмирали вояки і стар­шини України; він вміло відповідав на цікаві запити своїх друзів.

Наближаючись до гробів наших УСС-ів, кожний був мило вражений тим, що могили і хрести були впорядковані, стояли симетрично мов вояки рядами, над усіма височився маєстатично гріб Начального Вождя УГА ген. Мирона Тарнавського. Молоді сту­денти кинулися відчитувати з хрестів імена тих, хто там лежав. Кожний мовчав, а не один крадькома втирав сльозу або затискав долоні в п’ястуки. І так, якось несподівано для всіх група мов ведена чарівником зупинилась біля могил двох героїв української національної революції Біласа й Данилишина, а яких повіша­ли ляхи в Бриґідках у Львові. Тут провідник ґрупи дав пояснення й упевнився, чи йо­го друзі були обзнайомлені з тою бороть­бою УВО-ОУН на ЗУЗ й він вичув, що знай­шов своїх однодумців. Це була незабутня про­гулянка. А були й інші. От дружина копаного м’яча Львівського Університету часто виїзджала на розгри до Києва, Дніпропетровська та інших міст підсовєтської України, таким чи­ном запізнаючись ближче з молоддю, вихова­ною вже під совєтським режимом. Серед них виявлялися друзі та приклонники ідеї самостійности України. Також часті прогулянки з Львова на Україну робили свій вплив, бо ОУН вміло, але й обережно використовувала їх для своїх цілей. НКВД часто арештувало україн­ських студентів, зокрема на медичному фа­культеті; тут НКВД забирало студентів під час гучних й частих студентських забав, виклика­ючи до деканату, звідки рідко хто вертався на­зад.

Українські студенти Львова давали своїм друзям літературу, яку ці радо приймали, окри­ваючи її так, щоб непокликане або вороже око не доглянуло. При тому не вільно забувати, що совєтського студента навантажувано як правило різною марксистською літературою так щільно, що тільки крадькома в ночі міг він читати йому бажану літературу, виймаючи її із сховку. В якійсь мірі в тому напрямі допома­гали існуючі українські книгарні, які крім совєтської літератури, потайки продавали й ін­шу українську літературу, тобто ту, що її большевицька влада заборонила була.

doc01058620190614221123
Коли ранком 22-го червня впали перші бом­би на Львів, а деякі з них біля студентських гуртожитків, то майже всі студенти почали го­товитися до розправи з ворогом. Найперше ін­стинкт підказував не дати себе окупантові ви­ловити. Це був початок німецько-совєтської війни й всі студенти підлягали мобілізації. Не одного викликало в ночі НКВД на переслухання. Терор підіймався хвилею по цілому краю, НКВД арештувало свідоміших українців. Тре­ба було часто міняти адресу, а дехто скривався у знайомих на селі і тільки члени підпілля га­рячково підготовлялися до боротьби за державу. Організували зброю і людей. Аж надій­шов радісний день 30-го червня 1941 р., коли то вранці до Львова вступив Український Ле­гіон, очолюваний відомим націоналістичним діячем Романом Шухевичем.

Львів в той час був під враженням велико­го нечуваного терору НКВД. В розбитих тюрмах Лонцького, Баторого, Замарстинова, Бригідках, Яховича та інших, як й по цілім краю, знайдено гори трупів, по звірськи покалічених людей-жертв, що розкладалися. Маси народу приходили розпізнавати своїх рідних, серед яких Роман Шухевич на Лонцького розпізнав сеого рідного брата Юрка, закатованого у звірський спосіб органами НКВД. Про ті московські звірства є вже написана доволі багата літера­тура, в 1944 р. в Берліні німці видали урядові матеріяли про совєтські морди у Вінниці, що були поповнені в 1937-38 роках, які нічим не різняться від способу морду, поповненого НКВД в той час у Львові. Оба народовбивства ще чекають свого дослідника й процесу на взір Нюрнбергу чи Айхмана. Світ тоді почув би про методи народоправства в Совєтському Со­юзі й з ним інакше розмовляв би.

doc01058620190
Наступного дня крім національного прапору на ратуші, українці побачили розліплені пові­домлення ОУН під проводом Степана Бандери про проголошення Акту відновлення Україн­ської Державносте та створення українського уряду під головуванням прем’єра Ярослава Стецька.

В залі товариства „Просвіта” відбулися 30.VI. Національні Збори з представників майже всіх українських культурно-громадсько-політичних діячів, які врятувались від большевицьких роз­стрілів та вивозів, та які перебували в той час у Львові. Слід пригадати нашим т. зв. реальним політикам, що Центральна Рада в Києві 1917 р. була скликана подібним способом й з того ніхто до нині не робить жодної державно-прав- ної квестії. Тому й в цім випадку не слід роби­ти застережень, бо ОУН завжди діяла на ши­рокій громадсько-політичній базі, притягаючи до державнотворчого процесу всі політичні угруповання, що в той час бажали незалежної України. Після з’ясовання політичної ситуації представниками ОУН, зачитано історичний Акт Відновлення Української Державности, який присутні приняли з великим одушевленням та довгими оваціями. Національні Збори заманіфестували перед цілим світом правдиву волю та бажання української нації бути паном на своїй землі. Це був дійсно історичний мо­мент в житті нації, що ще чекає на свого Плютарха та на належне державно-правне до­слідження, без політично-групових упереджень та пристрастей.

Того самого дня в Львівській радіостанції імені полк. Евгена Коновальця, проголошено всему світові текст того націо­нального Маніфесту, що його приняли Націо­нальні Збори у Львові, тобто Акт Відновлення Української Державности з 30-го червня 1941 року. Негайно текст того акту був розісланий спеціяльними післанцями по всіх землях, звіль­нених від большевиків й майже у всіх більших містах Західньої України відбувались націо­нальні зібрання, які з одушевленням прийма­ли його. Слід зазначити, що львівські Націо­нальні Збори вибрали наміченого Провідни­ком ОУН Ст. Бандерою, Ярослава Стецька Головою Зборів і рівночасно затвердили йо­го на пост Голови Державного Правління від­новленої Української Держави, та доручили йому як прем’єрові створити Українське Тим­часове Правління, яке взялося за сформуван­ня української діючої влади на теренах, звіль­нених від московської влади. В Акті було перед­бачено, що це новостворене Тимчасове Українське Правління, в слушний час підпорядку­ється Українському Національному Урядові в столиці звільненої від москалів України, в Зо­лотоверхому Києві. Однак політичні чинники Німеччини не погодились на той відважний крок українців, але німців поставлено перед доконаний факт.

Акт відновлення Української Державности 30-го червня 1941 р. дістав моральну підтрим­ку і благословення від обох Ієрархів на­ших національних церков. Пастирським листом з 1-го липня 1941 р. благословив Митрополит Андрей Шептицький створену Українську Дер­жаву та його Прем’єра Ярослава Стецька. Па­стирським листом з 10-го липня 1941 р. те са­ме зробив Митрополит Полікарп. В краю пану­вало велике одушевлення, хоч не можна було забути про ті всі вчинені в цілому краю совєтські жахливі морди.

Тимчасом прем’єр Ярослав Стецько присту­пив до виконання доручення Національних Зборів відносно створення Тимчасового Управ­ління відновленої української держави, в склад якого увійшли визначні українські політичні діячі, військовики, люди науки, адміністратори, а над усе патріоти, готові служити справі дер­жавного будівництва України. їхні імена вже відомі широкому загалові і не доцільно їх тут перечислювати. Це був дійсно всеукраїнський уряд, що складався з членів всіх політичних ґруп, за винятком мельниківців, які не погоди­лися співпрацювати з урядом, маючи свою окрему політичну програму.

Українське громадянство Львова та цілого краю виявило новоствореному урядові всесторонню моральну та матеріальну підтримку. Народ робив маніфестації, що були спеціаль­ним плебісцитом, а урад приступив до організа­ції низової адміністрації, затверджуючи посад­ників міст та війтів, що були запропоновані українським громаданством на їх місцевих на­радах, а далі міські й сільські управи. Звернено увагу на Український Університет ім. І. Франка, де ректором був проф. д-р Василь Сімович. По­садником міста Львова був проф. д-р Ю. Полянський, якому допомагав радник В. Децикевич, а пізніше посадником був д-р Степан Біляк. Львів навіть не відчув як повернув до нормального свого життя завдяки старанній співпраці уряду з управою міста Львова. Від­разу для комунікації та транспортації насе­лення міста Львова урухомлено сітку трам­ваїв, що були під зарядом інж. Мурина, який між іншим видавав трамваєві квитки в укра­їнській мові і з тризубом. Ні на хвилину не бракувало в місті світла. Газівнею й водопро­водами керував інженер Шуль. Подумано про шкільництво та народну освіту, про суди і т. п. Ще 30-го червня 1941 р. даний заклик до укранського студентства голоситися в ряди україн­ської міліції, яка мала стати зародком будучої Української Армії. Слід зазначити, що на озна­чений час і годину до університету прибули численно студенти, які включилися в акцію формації української міліції. Сотник УГА Яро­слав Левицький одну з тих ґруп попровадив на вул. Лозинського, де перед інж. Евгеном Врецьоною здав звіт й передав їх для обслуги Го­ловної Команди.

Юнаки були скоро одягнені в мундури з українськими опасками на рукавах та розташо­вані для охорони урядових маєтків і складів. Слід ствердити, що на ту студентську нараду в університеті прибуло багато студентів, які вже були членами ОУН і які відбули свої окре­мі наради. Серед них було багато відмінників та навіть сталінських стипендіянтів. Це був до­каз, що ОУН не дармувала за час совєтської займанщини, а працювала неабияк так що ло­мимо жорстокого терору НКВД та спецвідділів мала великі успіхи. Наші демоліберали в своїх писаннях намагаються доказувати, що україн­ське громадянство мало застереження до ОУН ще з польських часів і тому деякі наші гро­мадсько-політичні діячі заняли вичікуюче ста­новище. Це видумка для оправдання їхньої особистої безчинности й боягузтва. Ці люди пишуть це сьогодні для політичної демагогії, в цілі применшування ролі ОУН, яка знайшла в своїй роботі широку піддержку і зуміла при кінці 1942 р. довести до створення УПА, в 1943 АБН, а в 1944 УГВР.

Коли вже наладнано мережу управ міст і сіл, приступлено до відновлення українського кооперативно-господарського сектора, віднов­лено Народні Торговлі, Центро-Союз й при­ватну торгівлю. Все економічне життя схопле­но в українські руки, що пізніше, після арешту українського уряду, мало великий вплив на розвиток всього українського життя в Галичи­ні, зокрема тоді, коли німці, фольксдойчі й по­ляки почали намагатися захопити той госпо­дарський сектор у свої руки. Незабаром одною з головних проблем була справа опіки над бі­женцями із Східьої України та українськими полоненими червоноармійцями. Для цієї цілі основано окремі товариства опіки, допомоги, та розшуків родин і Український Червоний Хрест. Скоро почав діяти теж Оперний Театр. Окрема жіноча референтура ОУН почала орга­нізувати українське жіноцтво та інтелігентів з Центральних Земель України. Зорганізовано сітку кур’єрів, що розвозили доручення уряду та літературу по всьому краю та на Наддніп­рянську Україну.

З рамені Міністерства Пропаганди, Ярослав Старух видав окрему публікацію „Боротьба з Москвою”, в якій з’ясував суть російського імперіалізму. Цю річ радо читали наші зем­ляки на всіх звільнених від сонетів широких просторах України. За почином ОУН Україн­ське Видавництво у Львові видало популярну Історію України І. К. тиражем 20.000 примір­ників у липні 1941 р., що мало велике значен­ня для пропаганди української державности серед населення, а зокрема серед молоді.
Повідчинювано українські книгарні, поча­то видавання української преси та видань, майже кожне більше місто України мало свою газету. Наші військовики, як пізніший ген. Перебийніс, полк. Лицар, полк. Шелест, сотн. Горн і інші організували 4 військові школи. Це була колосальна робота. Так само праця над організацією української поліції ще чекає свого належного освітлення. Коротко: у всіх ділянках державного будівництва провадилась ідейна, жертвенна і на широку скалю праця, бо це було творення власними силами власної державної будівлі згідно з Актом Відновлення української державности з 30 червня 1941 р.

Дроздзінські в своїй праці „Оберлендер” на стор. 85-ій подає, що дня 11-го липня 1941 р., унтерштурмфюрер СС Адольф Кольф в асисті українця Ч-ча, що належав до мельниківців, заарештував і прем’єра Ярослава Отецька, який теж просидів у концентраку Оранієнбурґ до кінця Другої Світової Війни. Нагінка німців за членами ОУН продовжувалася, і 15-го ве­ресня 1941 р. набрала характеру масових ареш­тів. ОУН знову пішла в підпілля, продовжую­чи дальшу боротьбу за українську державу, не лякаючись репресій. Вслід за легіоном пішли Похідні Групи ОУН, зорганізовані Ст. Бандерою, на Україну, потім Дружини Українських Націоналістів і т. п. Населення почало ставити хрести та мурувати пам’ятники, на пам’ятку Акту відновлення української державности, по цілім краю, подібно, як це було із знесенням панщини. ОУН та прем’єр подбали про створен­ня передпарляменту — Української Національ­ної Ради, почесним головою якої був митропо­лит Андрей Шептицький, а головою сеньйор українського політичного життя д-р Кость Левицький. Цим надано демократичну форму відновленій українській державі.

На закінчення слід згадати про дальший розвиток німецької КОЛОНІАЛЬНОЇ політики від­носно України за Гітлера. 1 серпня 1941 р. він забрав під німецьке цивільне управління Гали­чину, створивши з неї один із дистриктів Ге­неральної Губернії з губернатором Вехтером на чолі. Із Східньої України створив Райхскомісаріят, а частину між Дністром й Бугом, на­звану Трансністрією, передав в адміністрацію румунам, які рахувалися союзниками німців. Як видно з того, німці також розшматували живе етнографічне тіло України за засадою „діли й пануй”, тому ОУН не припинила даль­шої боротьби, яка перетворилась у боротьбу на два фронти. Завдяки праці ОУН, у вільно­му світі починають розуміти значення націо­нального питання, що виринає в Азії та Африці, і зачинають приділяти більше уваги укра­їнській визвольній справі.

Завдяки проголошенню Акту ЗО червня 1941 р. та діяльності Похідних Груп ОУН, багато українців з Червоної Армії здавалися в німець­кий полон. Німці були запаморочені від успіхів, знехтували українське питання і тому прийшов їм і неславний кінець.

Завдяки тому історичному актові німці 19 листопада вже були на Доні. Вони опанували цілу Україну та здобули велику військову здо­бич: 3,632.000 полонених, 15,000 літаків, 22,000 танків та 27,000 гармат. Якби не американська військова допомога, СССР ніколи не міг би під­нятися з тої руїни й розпочати протинаступ. Внаслідок безглуздної політики супроти Украї­ни, німці і далі стояли на Дону, вирівнявши кілька позицій, подібно як 1-го листопада 1941 року. Хто нівечить прагнення української на­ції до самостійного державного існування, той рано чи пізно зготує собі кінець. Гітлер виступив проти волі українського народу, проголо­шеної Актом ЗО червня і тому головно заломив­ся його „похід на Схід”. Такі історичні помил­ки мстяться на наступних поколіннях німець­кого та інших народів, а Україна, мов Фенікс, знову підіймається, щоб проголосити новий Акт відновлення своєї державности, що буде триватиме вічно.

___________________________________________
*Архів ОУН. Бібліотека. - Журнали. - "Вісник ООЧСУ". - 1961. - ч.6. - с.10-14; ч.7-8. - с.8-11.

Нове в архіві

Німеччина після ІІ Світової війни
Німеччина після ІІ Світової війниКатегорія: Мапи
Анотація: Карта післявоєнного поділу Німеччини на чотири зони окупації: радянськ ...
Детальніше...
Автор: Obb. Volksblatt Rosenheim, 2 46
Спосіб відтворення: оригінал
Альманах «Гомону України»
Альманах «Гомону України»Категорія: Альманахи
Анотація: Альманах «Гомону України» видається в Торонто (Канада) вже протягом кі ...
Детальніше...
Автор: Видавництво "Гомін України"
Спосіб відтворення: оригінал
Український самостійник (журнал)
Український самостійник (журнал)Категорія: Журнали
Анотація: Суспільно-політичний журнал. Виходив з вересня 1957 року, як продовжен ...
Детальніше...
Автор: Л. Ребет, В. Маркусь, Б. Кордюк, В. Маркусь А. Камінський.
Спосіб відтворення: оригінал
Історія міст і сіл УРСР
Історія міст і сіл УРСРКатегорія: Книги
Анотація: "Історія міст і сіл УРСР" – 26-томне енциклопедичне видання (загальний ...
Детальніше...
Автор: ГОЛОВНА РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: ТРОНЬКО П. Т. (голова редколегії), БАЖАН М. П. (заступник голови редколегії), БІЛОДІД І. К.. КАСИМЕНКО О. К. (заступник голови редколегії), КОНДУФОР Ю. Ю.. КОРОЛІВСЬКИЙ С. М.. КОШИК О. К.. НАЗАРЕНКО І. Д.. НЕСТЕРЕНКО О. О. ПАРАСУНЬКО О. А.. ПІЛЬКЕВИЧ С. Д. (заступник голови редколегії), СЛАБЄЄВ І. С. (відповідальний секретар редколегії), ТЕРЛЕЦЬКИЙ В. М.. ЦІЛУЙКО К. К.. ШЕВЧЕНКО Ф. П.
Спосіб відтворення: оригінал
Протоколи засідань Української Видавничої Спілки / Української Інформаційної...
Протоколи засідань Української Видавничої Спілки / Української Інформаційної СлужбиКатегорія: Провід ОУН у Великій Британії
Анотація: Протоколи засідань Української Видавничої Спілки від 15.05.1949 р. (ча ...
Детальніше...
Автор: Українська Інформаційна Служба в Лондоні
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн