Ukrainian English French German Polish Russian Spanish
28 серп. 2013

"Золота середина" й націоналістичний активізм

  • Автор  "Сурма". - 1933. - № 1-2 (63-64). - С. 1-3.

Багатьох українців, що брали активну участь в останній визвольній боротьбі, диву­вав факт, що найширші українські народні маси передусім на Великій Україні, але й та­кож на Західній Україні (Волині, Поліссі, Буковині, Закарпатті, а навіть до деякої міри в Галичині) відносилися до тієї визвольної боротьби байдужно, а велика частина заняла зовсім неґативне становище до тієї боротьби. Українській армії важко приходилося вести визвольну акцію якраз наслідком відсутности в визвольних змаганнях більшої частини ук­раїнського загалу. При стрічі з найширшими масами нашого населення, кожний учасник визвольних змагань завважував оте байдуже ставлення більшости того населення до спра­ви української державности, а це до великої міри охолоджувало боєвий запал навіть найбільш запального вояка.

Широкі маси українського селянства по російській революції займали майже однакове становище до московської влади ес-ера Ке­ренського, української національної влади, польської, большевицької та московської біло­гвардійської. Революційні та пореволюційні події відбулися мовби понад головами тих мас. Навіть найбільш помітні зміни й події в українському політичному світі не знаходи­ли належного заінтересування в тих масах.
Глибше вглянення в душу тих мас пояс­нює причину такого дивного відношення до подій, які рішали їхню долю. Причина лежа­ла в психіці, яка протягом віковічної політич­ної неволі була позбавлена найосновніших прикмет, що питомі кожній нації, що себе ша­нує. 

Рабська душа найширших мас, оце бу­ла головна причина їхнього байдужного відно­шення до українських визвольних змагань. Лише час до часу, коли якась чужа влада своїм поведенням допікала до живого ті маси, вони будилися з байдужносте й проявляли свою реакцію в формі льокальних бунтів, які ніко­ли не мали нічого спільного з плановою ре­волюційно-визвольною акцією, шо стремить до знищення ворога й створення своєї держави.
Рабську психіку можна було завважити навіть у колах тодішньої української інтеліґенції, а зокрема також і між українськими політиками, що їх самі події висунули, нераз проти їхньої волі, на чоло й які тому були невідповідні до ведення визвольної боротьби.

Деякі «з ласки Божої» «батьки» нашого народу, що кажуть «нарід це-ми», що завсігди говорять «в імени народу» і що чваняться довголітнім «виховуванням» наших народніх мас у «патріотичному» дусі, називали й називають ту рабську психіку більшосте нашого загалу... консерватизмом. Не хочуть чи не можуть назвати річи по імени, навіть тепер, бо в самих них є та сама рабська психіка й поведінка, бо самі витворили до великої міри ту рабську психіку в нашому народі, а тому самі не мають рації існування в теперішньому політичному українському світі. Із другого боку вони докладають усі зусилля до того, щоб побороти страшне для них явище — український національно-революційний рух який нищить той «консерватизм».

Деякі з противників національно-революційного руху, щоб самим втриматися на поверхні українського політичного світа, підприняли доволі хитру тактику для поборювання націоналістичного активізму. Як «специ» від української політики, стверджують політичні скрайности в нашому народі, мовляв, з одного боку стоїть консервативне хрунівство, а з другого поступовість-революційність. До тої другої скрайности зараховують вони соціалістичну, комуністичну, націоналістичну й всяку иншу «революційність» і міряють всі ті «революційности» одною міркою. Для них український національний рух так само шкідливий з їхньої «національної» точки бачення, як комуністичний! Кінець-кінців «специ» в свому розумованні доходять до того, що наш нарід для свого визволення потребує не «скрайности», а чогось посереднього, це значить чогось такого, що стоїть між консервативним хрунівством і революційністю.
Чи справді ми не маємо тої «золотої середини», про яку говорять оті наші "консерватисти", прикриті тим разом маскою поступового патріотизму? - Маємо її аж надто широку. Вона знана в нас, як "реальна політика". Вона закладається на принципі "Богові свічку й чортові огарок".
Політики тої «середини» на українських землях запивають чорну каву, на польсько-українських равтах польсько-українську "згоду" й голосять українському народові про свою патріотичну роботу для його визволення.
Політики тої «середини» працюють для «добра українського народу» в большевицьких установах і за юдин гріш виконують функції чекістів. Політики тої «середини» за марні охлапи від румунських воєводів є рабськими підніжками румунської монархії як колишні наші ц. к. патріоти «найясніщого» австрійського цісаря, а перед народом кричать, що вони боронять його національні здобутки, його честь й волю; політики тої «середини» поза межами українських земель зі своїх фіктивних твердинь горлають про свою важку патріотичну працю між нашою еміграцією, що в дійсности не проявляються ніякими такими досягненнями, які попри особисту користь для їхнього невеличкого гуртка приносили б користь для цілого загалу української еміграції та нації, а з другого боку, не розбираючи в засобах, намагаються нищити всякі прояви українського націоналістичного руху, що з українських земель поширився й на еміграцію.
Чи такі «помірковані» політики зі своєю «патріотичною» працею можуть здобути Українській Нації державу? Чи велика ріжниця між ними і «консервативними» хрунями? Хруні безличні, а ці дволичні. Політика одних і других однаково шкідлива для визвольної справи Української Нації, й не дозволяє згинути рабському духові українських мас.
Нам треба якнайбільш національно-революцїйного елементу на землях України. Треба виховувати маси в революційному дусі, а український загал на еміграції треба освідомлювати в тому, що лише масовою акцією в ціли підтримки революційно-національного руху на українських землях може гідно виконати свій обовязок супроти своєї нації й що лише перетворення рабської психіки нашого народу в революційну може довести до створення й втримання української держави.
Тому геть ялових патріотів! Геть із тими, що поставили свої власні інтереси вище національних! Геть із тими, що український націоналістичний рух, цю здорову реакцію проти рабської, безхребетної псевдопатріотичної політики й московсько-большевицької зарази поборюють, опльовують, осмішують та ставлять на рівні з большевицьким рухом, який захопив велику частину нашого загалу, й то не так завдяки пропаганді большевицькнх аґентів, як завдяки безличній, дволичній і некорисній, яловій політиці псевдо-патріотичного національного табору. Геть із гнилою «реальною політикою», з хрунівством, що криється під маскою фальшивого патріотизму. Геть крамарів міняйлів зі святині Української Нації.
Наші вороги ще й досі твердять, що дійсної Української Нації немає та що українство це фіктивний витвір німецького політичного світа. Ті вороги представляють перед світом, що український національно-революційний рух походить із Берліна й що Берлін проводить ним. Знова наші «реальні політики» намагаються представити цей наш національно-революційний рух як не витвором Берліна, то «прибраною модою» з гітлерівської Німеччини чи фашистівської Італії або прямо шкідливим явищем для українського світа. Та коли ворогам не вдалося ні брехнями ні терором знищити українства й національно-революційного руху, то не знищуть його й наші «реальні» політики своїм найлюбіщим і найсиль- ніщим засобом боротьби... язиком, дарма, що він у них дуже гнучкий і повертається будь-куди й будьяк, як того вимагає їхній «національний» інтерес. Події цього визвольницького руху та його розвиток ідуть та йтимуть понад голови тих політиків. Бо вони зі своїм політичним світоглядом у теперішніх обставинах українського народу надто малі, щоби той рух міг захопити їх.
Український націоналістичний актив повинен мати на увазі, що зі скріпленням нападів «реальних» політиків на національно-революційний табор, не лише треба відбити ті напади, але й треба скріпити свою працю внутрі та на зовні, чим завдасться найсильніщий удар тому паразитові на нашому національному тілі, що йому на імя «реальна політика».


Джерело: "Сурма". - 1933. - № 1-2 (63-64). - С. 1-3.

Нове в архіві

Пам`ятна книга відзначення тисячоліття Хрещення України
Пам`ятна книга відзначення тисячоліття  Хрещення УкраїниКатегорія: Книги
Анотація: В 1988 році український люд у розсіянні по всіх континентах відзначив ...
Детальніше...
Автор: Редакційна колегія: інж. Василь Олеськів, п-ні Іванна Мащак, п-ні Марія Капустинська, ред. Ілля Дмитрів, маестро Володимир Луців. Головний редактор - д-р Святомир М. Фостун
Спосіб відтворення: оригінал
Німеччина після ІІ Світової війни
Німеччина після ІІ Світової війниКатегорія: Мапи
Анотація: Карта післявоєнного поділу Німеччини на чотири зони окупації: радянськ ...
Детальніше...
Автор: Obb. Volksblatt Rosenheim, 2 46
Спосіб відтворення: оригінал
Альманах «Гомону України»
Альманах «Гомону України»Категорія: Альманахи
Анотація: Альманах «Гомону України» видається в Торонто (Канада) вже протягом кі ...
Детальніше...
Автор: Видавництво "Гомін України"
Спосіб відтворення: оригінал
Український самостійник (журнал)
Український самостійник (журнал)Категорія: Журнали
Анотація: Суспільно-політичний журнал. Виходив з вересня 1957 року, як продовжен ...
Детальніше...
Автор: Л. Ребет, В. Маркусь, Б. Кордюк, В. Маркусь А. Камінський.
Спосіб відтворення: оригінал
Історія міст і сіл УРСР
Історія міст і сіл УРСРКатегорія: Книги
Анотація: "Історія міст і сіл УРСР" – 26-томне енциклопедичне видання (загальний ...
Детальніше...
Автор: ГОЛОВНА РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: ТРОНЬКО П. Т. (голова редколегії), БАЖАН М. П. (заступник голови редколегії), БІЛОДІД І. К.. КАСИМЕНКО О. К. (заступник голови редколегії), КОНДУФОР Ю. Ю.. КОРОЛІВСЬКИЙ С. М.. КОШИК О. К.. НАЗАРЕНКО І. Д.. НЕСТЕРЕНКО О. О. ПАРАСУНЬКО О. А.. ПІЛЬКЕВИЧ С. Д. (заступник голови редколегії), СЛАБЄЄВ І. С. (відповідальний секретар редколегії), ТЕРЛЕЦЬКИЙ В. М.. ЦІЛУЙКО К. К.. ШЕВЧЕНКО Ф. П.
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн