Ukrainian English French German Polish Russian Spanish
28 січ. 2018

Напередодні бою під Крутами (У 49-ту річницю)

  • Автор  Михайло Михайлик, (8 листопада 1897 — † 1924) — український військовий діяч, поручик авіації флоту УНР, учасник бою під Крутами.

Виступи Першої Української військової школи

Москва оголосила війну Україні.

Не звільнившися цілком від внутрішньої анархії, маючи ще західній фронт, де до укладення миру з Німеччиною та Австрією потрібно було тримати армію, Україна мусіла строїти новий фронт на півночі.

Московські війська не поспішали. Ще тоді застосовували вони головну свою зброю — агітацію.

Наші частини, навіть такі полки, як Дорошенківський, Шевченківський, Сагайдачного, що стояли в Києві, почали деморалізуватися. Вислані на фронт, на самий кордон Московщини, до Курської губернії, почали, щоб «брати-москалі» не подумали, що їх зачіпають, відходити до Конотопу і там чекати ворога. — «Хай посміє піти!» — хвалилися ці славні полки, готові полягти головами, коли ворог почне наступ. Але большевики воювали своїми засобами, — їх агітатори кишіли як черва між козаками, провокаційна робота, тоді мало нами усвідомлювана і незрозуміла, провадилась на цілій лінії. Наші полки розкладалися, а большевики готували «революційні сили».

Московські війська доходили вже до Путивля. Грізні вістки, одна за одною, доносилися до Києва. Всі вони стверджували одно: в зайнятих місцевостях нищилося до щенту все українське. Нищилося тоді, як все воно було нам таке дороге, близьке і святе! Не було в Києві свідомого юнака, який би не рвався на Північно-Чернигівський фронт, не рвався захищати свій край. Молодь почала шукати доріг, якими би могла здійснити свій порив. Найлегше було гуртуватися у Вільне Козацтво. В міру творення цих невеличких частин, їх вислано на фронт, але з яким проводом? На начальників цих частин чомусь призначали не знаних і бойових старшин, а нікому невідомих, ніким перед тим небачених охотників.

Загроза зростала. Нарешті на фронт до Бахмача було вислано частину Богданівського полку і якісь інші частини, але ці останні залишали майно в дооколичних селах, а самі розбігались. Звичайно, що одного куреня Богданівців було замало, а висилати уже нікого було. «Кіш Гайдамаків», що формував тоді С. Петлюра, ще нічого з себе не уявляв. Розрахунок на популярність Симона Васильовича не повівся і кіш нараховував лише кілька сотень. До того було вжито Школу Хорунжих (на Подолі) — 600 юнаків свідомої молоді, але показалося, що ними треба було затулити другу дірку — провадити бої проти «військ совнаркому» в районі Харкова, опісля Полтави-Гребінки (вирішальний бій).

Відчуваючи гостро небезпеку, Перша Українська Військова Школа, що містилася у Києві в будинку кол. Костянтинівської Воєнної Школи на Печерську, ще на початку грудня постановила на зборах домагатися відправи на фронт проти москалів. Проти цього заявився був начальник школи старенький полковник Скорино, кажучи, що юнакам треба учитися в першу чергу, а не воювати.

Але, коли небезпека ставала все ближчою, то інспектор кляс Д.Носенко, який був за виступом школи, цю постанову юнаків перепер, Скорину усунули і школу негайно кинули на фронт. Це були останні козирі. Наказ про виступ, ентузіястично зустрінутий юнаками, вийшов 24 січня і ми в страху за існування Центральної Ради й Уряду того ж дня залишили Київ і вирушили на Чернигівщину, звідки насувалися на Київ банди Муравйова.

Школа мала в своїм складі до 600 юнаків, з яких половина була у відпустці з причини різдвяних ферій, тому 25 грудня 1917 р. ми прибули в Бахмач у складі 300 душ. Крім одного куреня Богданівців, ми застали тут ще якесь Вільне Козацтво, до 40 козаків, і два примітивні бронепотяги.

Всіма збройними силами України командував тоді полк. Капкан. Команду фронту обняв сотник генерального штабу Дам’ян Носенко, призначений перед виступом школи на фронт начальником її на місце полк. Скорино. Начальником штабу фронту було призначено командира 3-ої юнацької сотні, штабс-капітана Богоєвського, а цілий штаб укомплектовано старшинами школи. В штабі тоді були сотн. Гончаренко, хор. Бабій і інші.

Війна не могла носити фронтового характеру, тому передбачалося захищати головним чином залізниці, якими банди москалів з допомогою своїх бронепотягів могли провадити наступ.

Час від 25. 12. 1917 до 1. 1. 1918 штаб зужив на те, щоб зорієнтуватися, зайняти відповідні позиції, вивідати про ворога і т. п. Жадних боїв ще не було.

Першого січня прибула решта юнаків, що повернула до нового року з відпустки. Другого січня чертверту сотню на чолі з прап. Левицьким у складі 80 юнаків відправлено до Конотопу, решта мала захищати колію Могилів-Бахмач і лишилась при штабі на ст. Бахмач. Я був в цій сотні. Тут не було ніяких боїв, хоч наша преса і подавала, що в Конотопі ідуть великі бої. В кількох верствах за м. Путивлем підривна команда Богданівського полку, що була приділена до нашої сотні, підірвала залізничні рейки, тому ми були на деякий час спокійні.

Тільки ми прибули до Конотопу (а там було залізниче депо), то нас оточили робітники. Було їх у Конотопі до 7.000. Одні вітали, другі гудили. Видно було, що між самими робітниками не було єдности. Опісля ми довідалися, що тут було до 4.000 кацапів, а решта українці, і між ними так само провадилася боротьба. Москалі мали озброєний відділ на 150 людей і скоростріл, але коли ми прибули, вони зброю вже здавали.

В Конотопі ми роззброїли кілька ешелонів москалів, що здолали прибути з фронту зі зброєю. Скрізь ставили нам опір робітники-москалі, не раз навіть завозили наш потяг в сліпий кінець тору, готуючи нам пастку.

Аґітація між юнаками провадилася шалена, але все це не похитнуло духа юнаків...

Восьмого січня до Конотопу прибув 113 п.п., який і змінив 4-ту сотню, що в той же день з наказу зі штабу відійшла до Бахмача (місце стоянки штабу).

Три перші сотні школи, Вільне Козацтво, Богданівський курінь та бронепоїзди, як я вже вище зазначив, дістали призначення захищати шлях з Гомеля, звідки мали наступати головні сили москалів.

Орієнтуючись бистро і зрозумівши тяжке становище, в якім опинилася невеличка жменька юнаків, Д.Носенко почав засипати телеграмами полк. Капкана, просячи вислати якнайскорше якісь надійніші частини, викликати якусь фронтову частину. Але для Києва ці заяви були без усякого значення, там уважали, що він має досить сил (що стояли у них на папері), і ніби боялися, щоб Носенко не пішов, не дай Біг, воювати саму московську  столицю. Людина темпераментна Д.Носенко перейшов від просьб до загроз і лайки, і в наслідок цього його усунено зі становища. На його місце прибув штабс-капітан Федір Тимченко.

Правда не всидів на своїм місці і Капкан, його усунули. Його заступив соц-революціонер Шинкар.

Наше становище на чернигівськім фронті справді було огидне. Наші невеликі частини були островом у тому морі, що навколо бушувало. Повсюди запальна большевицька агітація, проти якої у нас не було ніяких засобів, нахвалки і провокації чотирьох тисяч вороже успосіблених конотопських робітників, байдужість («нейтралітет») селянства. Наші полки, що були розташовані на селах на фронті, до того здеморалізувалися під впливом большевицької агітації, що готові були повернути скоростріли на нас «буржуїв» (на щастя, всі юнаки були одягнені в звичайні плащі і були більше обідрані як самі козаки)...

В такій моральній атмосфері у нас почався наступ матроських відділів з боку Гомеля. Шостого січня вони дійшли до ст. Доч, де й зустріли їх 1. і 3. сотні школи та бронепотяги. Матроси не знали добре пішої війни, йшли «під спіртом» (п’яні), не лягаючи; їх багато забито і вони відійшли за річку. У нас знищено бронепотяг і перебито багато обслуги.

Отсе був перший бій з москалями, про який докладніших відомостей мені бракує. Боєм керував сотник Павло Богаєвський. Коли ми мали тут успіх, то його треба приписати не нашій силі мілітарній, а хоробрости і вірі юнаків у справу наших змагань. По цій перемозі ми так само чули себе безпорадно, як перед нею.

Цілком несподівано Богданівський курінь викликано до Києва. Це була найкраща і найнадійніша частина у нас і ми стали почувати себе цілком самітно, потопаючими в ворожому морі. З приватних розмов з поодинокими старшинами виявилося, що й вони уважають ситуацію за безглузду. Юнаки роздумували над тим, що власне вони тут можуть при цих умовах осягнути, чим пояснити недбальство штабу, незрозумілу політику центру, бо відкликання куреня нищить і без того слабий «фронт», наражує його на загибіль, і над іншими тривожними  питаннями. Часть школи (що не була в Конотопі) ясно почала деморалізуватися.

Майнув був один втішний вигляд, та й той промайнув без сліду. Саме в той час із півночі прибула дивізія  оренбурських козаків, провадилися з нею переговори. Командування вже годилося допомогти, але надії на козаків не було. Дивізія пішла далі.

Вночі на десяте січня відбулися загальні збори школи, на яких винесено постанову від’їхати до Києва (старшини не старалися виступити проти такого рішення).

Одинадцятого січня школа прибула до Києва. На фронті лишився штаб, і кілька (до 40 людей) Вільного Козацтва та два бронепотяги.

_______________________________________________________________

Архів ОУН в УІС-Лондон.- Біблотека. - Газети. - “Шлях Перемоги”. - 1967. – 29 січня. - С.3;6

 

Нове в архіві

Маленький дзвонар із Конотопу
Маленький дзвонар із КонотопуКатегорія: Книги
Анотація: Збірка історичних оповідань для дітей молодшого й старшого шкільного в ...
Детальніше...
Автор: Полтава Леонід
Спосіб відтворення: оригінал
Поштові листівки видавництва "Червона калина"
Поштові листівки видавництва Категорія: Вітальні
Анотація: Колекція поштових листівок видавництва “Червона калина”, представлених ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Червона калина
Червона калинаКатегорія: Журнали
Анотація: У травні 1917 року вийшов перший номер журналу “Червона калина”. Редаг ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Південно-Східня Европа
Південно-Східня ЕвропаКатегорія: Мапи
Анотація: Фізична карта Південно-Східної Європи. Створена 1946 р. М.Кулицьким М ...
Детальніше...
Автор: Кулицький Микола
Спосіб відтворення: оригінал
Республіканський самохотник
Республіканський самохотникКатегорія: Журнали
Анотація: "Республіканський самохотник" – гумористичний журнал Українських Січов ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн