Великдень у Сінявських лісах*

Автор І.Мак

Великдень у зимовому таборі в Сінявських лісах заповідався дуже гарно, ліс зазеленів, покрився пахучими квітами і для нас, «лісових хлопців», видався справжнім раєм. Ми раділи весною, як діти, бо довга зима з вічними сполохами і наскоками ворога таки вже набридла була. Враз із весною наближався і Великдень і наші надії, що й Україна стане з гробу вічної неволі. Вояцтво почало готуватися до свят, а районовий провід і сотня командира Калиновича вирішили спільно відсвяткувати Великдень у вільній нашій частині України, яку ми звільнили від польсько-большевицької окупації в 1945 році. В той час усе т.зв. Закерзоння було вільне від ворожих військ. Весна була спокійна, ніде в нашому районі не було помітно більших боїв чи наскоків ворога, але це якраз підказувало нам, що ворог затіває якусь більшу акцію проти нас. Наш Великдень припадав на початок травня і провідник району Жан дуже гарно підготувався до святкування. Наші селяни цілими возами посилали нам до лісу паски та інше святочне печиво, так, що наші зв’язкові мали чимало праці. Стрільці, які мали наречених чи знайомих дівчат, подіставали ще й окремі дарунки, гарні вишиті сорочки, а навіть убрання. А щодо писанок, то ми їх діставали цілими кошиками. Не забракло і горілки та міцного хрону. Під доглядом сотенного Калиновича ми святково прибрали свій табір, зробили з березового дерева престіл і високу браму з написом — Христос Воскрес, так, що весь табір виглядав справді по-великодньому. Престіл заступав нам церкву. Як колись на Січі козаки робили собі церкву, так і ми намагалися здвигнути свою святиню, дарма що з березових гілок. Цей престіл був для нас святим. Через увесь час свого побуту в УПА я ніколи не чув, щоб були якісь дискусії серед нашого стрілецтва в справі церкви чи релігії, як це буває тут на еміграції.

З світанком почало сходитися наше військо: сотня ком. Калиновича, кущ Сірого, кущ Ганса, кущ Похвальончика, районова Служба Безпеки з командиром Беркутом, увесь районовий Провід і Провід округи зі славної пам’яти провідником Сталем. Священик відслужив Службу Божу та посвятив паски. Після свячення всі засіли до сніданку. За довжелезним столом, що був зроблений з кількох довгих, на весь ріст сосон, застеленому смерековим гіллям, засіли наші провідники і командири, а з ними ройові. А решта братії, тому що не вистачало столів, посідали просто на зелених килимах лісових трав. Тільки поділилися всі друзі свяченим яйцем, з’їли по шматку паски та випили по чарці і заспівали голосне Христос Воскрес, що аж сколихнулися Сінявські ліси, як наші стежі повідомили, що зближається ворог. Почалася перестрілка. Большевики, звичайно, робили нам такі пакості на Різдво чи Великдень, щоб не дати нікому спокійно провести свята. Цього разу большевики спробували піти навіть до лісу і заскочити нас при сніданку, сподіваючись, що ми, мовляв, добре вип’ємо, так «по-їхньому», і вони з нами розправляться. Та Ваньки перерахувалися, бо стрільці не чекали на них, але зразу рушили самі в наступ. Команду над усім військом перебрав командир Калинович і ми так дали чосу большевикам, що вони почали вже, по короткій боротьбі, панічно втікати до села. У селі Ваньки почали окопуватися. Але наших стрільців вже не можна було стримати в бою і вони почали наступ на село з трьох сторін. Розгорівся великий бій, большевики почали підпалювати хати, щоб могти відступати під заслоною диму. Населення також боронилося, як могло. Пригадую собі, як старенька жінка кинулася з мітлою на большевика, що хотів підпалити її хату, і так почала його бити, що москалисько відступився кілька кроків. Наш кулеметник доглядів його і «загасив» його швидше, ніж большевик встиг застрілити жінку. — А я казала тобі, що моєї хати не спалиш, — почала стара господиня, — бачиш, Бог тебе покарав за нашу кривду! Бій у селі тривав коло двох годин. Згоріло кілька хат. Большевики почали відступати і забрали з собою всіх забитих і поранених. Поранених мали вони 20, вбитих 13 і одного політрука. У нас було 4 вбитих; це були вбиті ще в лісі, коли перша стежа вийшла на большевицьку заставу, замасковану дуже добре в зеленому тернику. Наші розвідники не завважили большевиків і впали в першому бою. Це були друзі Сук, Василько, ройовий Птах, (а псевда четвертого не пам’ятаю). В наступі на село загинув Грім, а поранені були Білий, Карабін і Малий Ромцьо. Найбільших «втрат» понесла наша група, котра доставляла харчі на свята, бо на селі згоріло багато пасок, яких не мали часу вивезти до лісу. Таких Великодніх свят на нашій палаючій Україні було багато, де наші стрільці при скорострілах співали Христос Воскрес і гнали большевицьку наволоч, яка грабувала наших селян. Ліс став для нашого населення захистом і охороною. Наші священики сповідали людей в лісі, але, не маючи вина до Святого Причастя, давали поблагословлену чисту воду. Наші сотні щонеділі йшли на Службу Божу, будували престоли, сповідалися, тому дивно мені, звідкіля взяли наші «комсомольці» на еміграції такі твердження, мовляв, українське підпілля є «проти християнства» і ставиться до релігії, як до «приватної справи». З якого краю принесли вони це «знання» — не знаю.

На фото між сидячими: районовий провідник Жан, окружний провідник Сталь і окружний лікар Бей, сотенний Калинович і його бунчужний.

 

_______________________________________________________________

*Архів ОУН в УІС-Лондон.- Біблотека. - Газети. - “Шлях перемоги”. - 1955, Великдень. - С.5.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...