З світанком почало сходитися наше військо: сотня ком. Калиновича, кущ Сірого, кущ Ганса, кущ Похвальончика, районова Служба Безпеки з командиром Беркутом, увесь районовий Провід і Провід округи зі славної пам’яти провідником Сталем. Священик відслужив Службу Божу та посвятив паски. Після свячення всі засіли до сніданку. За довжелезним столом, що був зроблений з кількох довгих, на весь ріст сосон, застеленому смерековим гіллям, засіли наші провідники і командири, а з ними ройові. А решта братії, тому що не вистачало столів, посідали просто на зелених килимах лісових трав. Тільки поділилися всі друзі свяченим яйцем, з’їли по шматку паски та випили по чарці і заспівали голосне Христос Воскрес, що аж сколихнулися Сінявські ліси, як наші стежі повідомили, що зближається ворог. Почалася перестрілка. Большевики, звичайно, робили нам такі пакості на Різдво чи Великдень, щоб не дати нікому спокійно провести свята. Цього разу большевики спробували піти навіть до лісу і заскочити нас при сніданку, сподіваючись, що ми, мовляв, добре вип’ємо, так «по-їхньому», і вони з нами розправляться. Та Ваньки перерахувалися, бо стрільці не чекали на них, але зразу рушили самі в наступ. Команду над усім військом перебрав командир Калинович і ми так дали чосу большевикам, що вони почали вже, по короткій боротьбі, панічно втікати до села. У селі Ваньки почали окопуватися. Але наших стрільців вже не можна було стримати в бою і вони почали наступ на село з трьох сторін. Розгорівся великий бій, большевики почали підпалювати хати, щоб могти відступати під заслоною диму. Населення також боронилося, як могло. Пригадую собі, як старенька жінка кинулася з мітлою на большевика, що хотів підпалити її хату, і так почала його бити, що москалисько відступився кілька кроків. Наш кулеметник доглядів його і «загасив» його швидше, ніж большевик встиг застрілити жінку. — А я казала тобі, що моєї хати не спалиш, — почала стара господиня, — бачиш, Бог тебе покарав за нашу кривду! Бій у селі тривав коло двох годин. Згоріло кілька хат. Большевики почали відступати і забрали з собою всіх забитих і поранених. Поранених мали вони 20, вбитих 13 і одного політрука. У нас було 4 вбитих; це були вбиті ще в лісі, коли перша стежа вийшла на большевицьку заставу, замасковану дуже добре в зеленому тернику. Наші розвідники не завважили большевиків і впали в першому бою. Це були друзі Сук, Василько, ройовий Птах, (а псевда четвертого не пам’ятаю). В наступі на село загинув Грім, а поранені були Білий, Карабін і Малий Ромцьо. Найбільших «втрат» понесла наша група, котра доставляла харчі на свята, бо на селі згоріло багато пасок, яких не мали часу вивезти до лісу. Таких Великодніх свят на нашій палаючій Україні було багато, де наші стрільці при скорострілах співали Христос Воскрес і гнали большевицьку наволоч, яка грабувала наших селян. Ліс став для нашого населення захистом і охороною. Наші священики сповідали людей в лісі, але, не маючи вина до Святого Причастя, давали поблагословлену чисту воду. Наші сотні щонеділі йшли на Службу Божу, будували престоли, сповідалися, тому дивно мені, звідкіля взяли наші «комсомольці» на еміграції такі твердження, мовляв, українське підпілля є «проти християнства» і ставиться до релігії, як до «приватної справи». З якого краю принесли вони це «знання» — не знаю.
На фото між сидячими: районовий провідник Жан, окружний провідник Сталь і окружний лікар Бей, сотенний Калинович і його бунчужний.
_______________________________________________________________
*Архів ОУН в УІС-Лондон.- Біблотека. - Газети. - “Шлях перемоги”. - 1955, Великдень. - С.5.