Ukrainian English French German Polish Russian Spanish
27 квіт. 2016

Трагедія нуклеарного вибуху в Україні*

  • Автор  Дмитрів Ілля, редактор журналу "Визвольний шлях"

Чорнобиль, районове місто, розположене над рікою Прип’ять при самім вливі її вод у Київське водоймище, що становить частину славного Дніпра, розположене на 133 кілометри від столиці України — Києва, було до 28-го квітня 1986 року майже незнаним містом для багатьох українців, а вже взагалі незнаним для зовнішнього світу, за вийнятком хіба цих кіл в підсовєтській Україні і в світі, які в один чи другий спосіб, в одній чи другій справі займалися розвитком будов атомових реакторів в Україні і в СССР для господарських, а головно — для політичних і мілітарних потреб російської імперії. Чорнобиль — це українське місто, яке сягає своєю історією до 1193 року, себто до часів Київської Руси, коли в цьому місті стояв замок з валами як один із оборонних пунктів перед наскоками ворогів. Як вся Україна, так і Чорнобиль та чорнобильський замок переживали відомі нам з історії України лихоліття і світліші політичні, культурні, господарські часи. Панували в Чорнобилю українські князі, було це місто важливішим лучником в Литовсько-Руському Князівстві, підлягав Чорнобиль польським королям, замітним було це місто в козацькій державі Богдана Хмельницького, відогравало воно також замітну ролю під час Визвольних Змагань і Української Народньої Республіки в 1917-1922 рр. Вважаємо, що й під час Другої світової війни, а головно в періоді широких політичних і збройних акцій ОУН і УПА проти гітлерівської Німеччини та большевицької Москви на Волині й Поліссю Чорнобиль, а головно Чорнобильський і сусідні райони вписали не одну подію в історію життя українського народу і його боротьби за волю та державність. На порозі 50-их років, помимо всіх тугостей московсько-большевицького панування в Україні, помимо всіх відомих нам репресій, знущань фізичних і моральних, а в цьому й експлуатації доброякісности чорнобильської землі та її природніх ресурсів — це районове місто піднеслося до важливого індустріального, господарського й культурного центру північно- західніх земель України.

(На фото: демонстрація представників української діаспори з вимогами розказати правду про Чорнобильську катастрофу. 1986 р.)

Як уже сказано, Чорнобиль розположився в цьому місці, де Прип’ять вливається у Київське водоймище і в Славуту-Дніпро. Як місто районного типу, воно становить частину Київської области. Недалеко Чорнобиля розположений по лівій стороні Дніпра Чернігів, Ніжин, столиця Київ, а по правій Житомир, Коростень і багато менше знаних, але відомих у нашій історії міст, містечок, селищ тощо. Не відомо чому, але Чорнобиль як важливий пункт річкового транспорту, хоч розположений у здебільша сільськогосподарській полосі України, був обраний московсько-больше- вицькими властями за місце побудови найбільшого в Україні і в СССР гнізда атомових реакторів для продукції електрики, а рівночасно також і плютоніюму для атомового зброення, хоч про це останнє московські власті в Москві та їхні попутчики в Україні вперто й послідовно мовчать, як промовчували вони на протязі багатьох років збудування інших гнізд атомових реакторів у найбільш заселених областях України — біля Рівного з трьома реакторами, біля Хмельницького з одним реактором, біля Миколаїва з одним реактором, біля Запоріжжя з трьома реакторами, біля Одеси з одним реактором, на Криму з одним реактором, і біля Ростова над Озівським морем з одним реактором, що якраз тепер будується. В самому ж Чорнобилі, в додатку до чотирьох атомових реакторів, що вже були в продукції, згідно з «Літературною Україною» з 27-го березня 1986 року праця над будовою двох дальших атомових реакторів була вже у третій черзі.

П’ятий реактор у Чорнобилю мав піти в продукцію в 1986 році, а шостий два роки пізніше. Але, нагло, в понеділок 28-го квітня західні радієві і телевізійні станиці рознесли по світі перші скупі відомості про вибух одного із атомових реакторів у Чорнобилю, Україна, радіоактивні опади з якого вже були досягнули скандінавські країни, спричинюючи в цих країнах своєрідний переполох і глибші побоювання за здоров’я та життя мешканців цих країн. У вівторок 29-го квітня стало відомим, що у Швеції і Фінляндії перше різке збільшення ра- діоактивности у водах і на рослинності зауважено ще в неділю 27- го квітня. Спочатку шведи думали, що це познаки втечі радіоактивних елементів з одного їхнього атомового реактора над Балтицьким морем, і навіть були готові його закрити, а працівників і ближче розположених до місця реактора жителів евакуювати в глиб країни. Переконавшись, одначе, що їхні реактори не протікають, шведський уряд звернувся із запитом до Москви, вважаючи, що радіоактивні опади над Швецією і другими скандінавськими країнами походять від якоїсь аварії з атомовим реактором або взагалі атомовою експльозією в СССР. На протязі деякого довшого часу Москва не тільки промовчувала вибух у Чорнобилю, але ще й заспокоювала, що, мовляв, її нічого не відомо про якийсь випадок на терені СССР. Щойно в понеділок 28-го й у вівторок 29- го квітня Москва призналася перед скандінавцями до «незначного» випадку в Чорнобилю, що, одначе, «є вже під контролем». У міжчасі, радіоактивні опади зауважено в Польщі, а вкоротці також у Австрії, Швайцарії, північній Італії, а ще пару днів пізніше у Франції і у Великій Британії, не кажучи вже про обидві Німеччини, Голляндію, Бельгію, Данію, а вкінці також і Юґославію, частину Туреччини, Болгарію, Румунію, Канаду і навіть США. А Москва все ж таки, якщо вже цілковито не мовчала, то своєю єхидною «інформацією» для зовнішнього збуту продовжувала вперту злочинну практику, що, мовляв, у Совєтськім Союзі злих чи трагічних випадків ніколи не було і зараз немає, та що все те, що говорять і пишуть на Заході про Чорнобиль, є клеветою західньої «буржуазії» на Совєтський Союз. Щойно тоді, коли американці при помочі двох ракет-сателітів зфотографували розвалений вибухом у горішній частині атомовий реактор і показали фотознімки світові, а всі довколишні країни-сателіти і вільні народи-держави таки дуже голосно заговорили про смертоносність радіоактивних опадів з повітря, Москва призналася, що такий вибух стався та що від цього вибуху згинуло двоє людей, а кільканадцять заражені радіоактивністю. З великим трудом і під натиском публічної опінії західнього світу Москва вкінці повідомила, що її четвертий реактор у Чорнобилю запалився і вибух під натиском водневих газів о годині 1,23 після півночі 26-го квітня, але, мовляв, Москва було поінформована про серйозність того вибуху 36 годин пізніше.

З цього можна зробити лише один логічний висновок: на протязі цих перших півтора або й дві доби вибух атомового реактора в Чорнобилю був потрактований як звичайна пожежа. Узнавши вкінці, що це не звичайна пожежа, але радіоактивністю наладована аварія атомового реактора, розпочалися заходи евакуації мешканців Чорнобиля і сусіднього новозбудованого міста Прип’яті, в якому мешкали робітники і вища знать цього величезного гнізда атомових реакторів, а згодом також мешканців цілого чорнобильського району, що вкінці, — йдучи за совєтськими інформаціями, — досягло біля або навіть понад 100 тисяч осіб. Це вже був кінець квітня, або, радше — перші дні травня. Від суботи 26-го квітня до 8-го або 11-го травня ні Москва, ані тим більше Київ, не робили практично ніяких заходів у тому напрямі, щоб зберегти населення північної частини Київської областе від поранень радіоактивними опадами. Практично нічого не зроблено також у полосі на північний захід від Чорнобиля, куди пройшли у перших двох днях після вибуху хмари найсильнішої радіоактивности, затроюючи по дорозі людей, землю, зелень, тваринний і рибний світ, воду в численних доплтвах Прип’яті, в самій Прип’яті, ліси, озера й мочари недалекого Полісся і північної частини Волинської землі. Щойно коли Київ був переповнений втікачами й евакоованими з Чорнобиля і коли на столицю налягли радіоактивні опади, київські совєтські газети оприлюднили «порадник», як люди повинні самочинно охоронятися від поранень чи затроєнь цими опадами. В часі писання тієї статті місяць травень добігає свого кінця, але з Москви чи Києва дальше немає найосновніших інформацій та даних про сам вибух, його негайні, довше й довготривалі вбивчі наслідки для населення найближчих до Чорнобиля частин України, висоту радіоактивносте в цих сторонах і в Києві та про важку до обчислення кількість других питань. Правдоподібно, що всі інші три реактори, пошкоджені або непошкоджені, закриті.

Але що є з усіми іншими атомовими реакторами в Україні, які є того самого типу, що в Чорнобилю, і в подібний спосіб будовані та вживані в продукції? Скільки згинуло людей в Чорнобилю і в околицях під час вибуху та від перших найсильніших радіоактивних опадів? Шукаючи відповіді на ці питання, необхідно враховувати такі преважливі елементи: в Чорнобилю і в поблизькому місті Прип’ять було в цьому році біля 25 тисяч населення, якщо не значно більше; при будові двох нових реакторів, при обслузі чотирьох у продукції, при праці в Чорнобильській пристані, фабриках, при транспорті тощо працювало на нічній шихті від 4 до 6 тисяч осіб, а більша їх частина на зовні; в тій с/г частині України, при Київському водоймищі, вздовж ріки Прип’яті на північний захід, а відтак захід, де багато лісів, приток, сіножатей тощо опади нічних і надранніх рос радше рясні, немов дощеві. Від самої сили вибуху згинуло напевно кілька десятків людей, але від першого радіоактивного пороху та димів згинуло кілька тисяч. Вістка, яка дійшла до нас з цих околиць 4-го і 5-го травня, звідомляла про смерть 2500 осіб у перших днях та про негайне спалення їхніх тіл. Це дуже ретельно затаєне перед населенням України і перед світом. А скільки еваковано людей, куди їх еваковано й коли саме еваковано — це також таємниця. Була вістка про наглу мобілізацію резервістів на Україні.

1986 08

Українці Лондона вимагають від Москви розкрити правду про масштаби Чорнобильської трагедії. 1986 р.

Розходилися вперті відомості про вжиття в’язнів з поблизьких тюрем і концтаборів для гашення вогнів і здушення горіючого понад півтора тижня реактора. Сама совєтська преса інформувала про змобілізування біля 50 пожежних бригад з автомашинами, що їх з обслугою пущено в радіоактивні дими та попіл для гашення вогнів. Були вістки про атомові бункри-схоронища, в яких скрилася частина обслуги реакторів, а ті, що гасили вогні та збивали собою радіоактивний пил, писали з розпуки антисовєтські й антимосковські кличі на цих бункрах.

В обличчі усіх цих вісток, запитів тощо число 2500 загинутих у перших двох-трьох днях може унаявнитися надто консеративним. А вже найбільш промовистим доказом у сторону чогось страшного, єхидного й злочинного є те, що сам некоронований цар Совєтського Союзу М. Ґорбачов і член Політбюра в Києві В. Щербицький, перший секретар КП УССР, мовчить і під цю пору. Київ і Київську область замкнено, закрито, не враховучи того, що один тільки раз завезли до Києва кількох західніх журналістів на кілька годин і відвезли їх назад до Москви, нічого конкретного їм не сказавши і нічого не показавши. По якомусь часі в такий спосіб хотіли завезти до Києва групу західніх амбасадорів у Москві, але вони, не бажаючи стати співучасниками московської дезінформації, від цього «привілею» відмовилися. У певній частині цю сливе тритижневу мовчанку пояснив у своєму виступі по радіо й телевізії М. Ґорбачов. Він радше потвердив, що на протязі довшого часу в Москві були побоювання, що цей загорілий реактор може пропалити цементову підлогу, продістатися до підземних покладів води і спричинити досі небувалий вибух і спустошення якщо не всієї України, Білорусії тощо, то принаймні цих земель, які поєднані підземними водопроводами з Прип’ятю і верхнім Дніпром або і вздовж Дніпра аж до Чорного моря. Ось що відобрало слово на протязі 18 днів Ґорбачову і що заперло вуста Щербицькому по ці дні. Ґорбачов показався на світ з менш-більш відкритим чолом щойно тоді, коли був певен у тому, що до тієї найгрізнішої катастрофи світового значення мабуть не дійде, себто коли горіючий реактор був придушений зверху та заморожений знизу, хоч радіоактивні частини дальше пробивалися крізь 500 тоннову гору зваленого на реактор вогне-гасного матеріалу. Що було причиною цього вибуху? Достовірної й авторитетної, безсторонної відповіді на це немає і ледви чи скоро буде. Але існують багатогранні припущення експертів світового значення. Перша причина — це сам характер і конструкція атомового реактора, що відоме знавцям і що було відхилене або таки відкинене всюди поза СССР і сателітами; друга причина — це сам процес та хід будови цих реакторів, якість матеріялів, спеціялізованість будівників і почуття відповідальности за це, що будується, як і за наслідки недбалого будування атомових реакторів.

В цьому місці треба дати слово Любі Ковалевській, авторці довшої статті в «Літературній Україні» з 27-го березня 1986 року, яка, спираючися на деякі вислови Ґорбачова та інших під час XXVII з’їзду КПСС, такими словами представила дійсний стан речей у Чорнобилю при будові п’ятого й шостого реакторів. «І ось, — пише вона, — на фоні цих досягнень особливо помітний спад темпів будівництва п’ятого енергоблоку. Не виконані тематика, фізобсяги й пляни будівельно-монтажних робіт. . . П’ятий блок. . . Строки його зведення було скорочено з трьох до двох років. . . квапляться нав’язати нереальну програму, що й призводить до дезорганізації будівельного виробництва. . . Несвоєчасна видача проектнокошторисної документації. . . неритмічність роботи бригад. . . низька якість ПКД. . . (вся ця) неорганізованість послабила не тільки дисципліну, а й відповідальність кожного і всіх за спільний результат роботи. . . Стала позначатися «стомленість», зношеність обладнання, машин і механізмів, нестача засобів малої механізації, інструментів і т.п.» Описуючи в такий дуже критичний спосіб хід будови реакторів і стан, в якому це відбувалося, авторка часто наголошує потребу всесторонньої відповідальности усіх причасних до цього діла. А за ще вищу відповідальність вона правильно вважає спільну відповідальність перед грядущими: «що ми, — питає вона, — залишимо новим поколінням?» Відповідь на це, що залишать, вже очевидна. З певністю останеться на століття, а може й на вічність, зацементований непогашений четвертий реактор з великою кількістю (1100 фунтів за обчисленням шведських експертів) плютоніюму; занапащена радіоактивністю на довгі десятиліття чорнобильська земля і мабуть все Полісся з його озерами, мочарами, трясовинням тощо; наражені на скорішу, а теж і на трохи довше відложену смерть десятки тисяч людей не тільки теперішніх поколінь, але й тих, що народяться. Не відомо скільки знищено рогатої худоби, коней, овець, свиней, псів, котів, різнородного пташества тощо. Наслідки господарсько-економічні — величезні. А найболючішим і сливе найдовше тямущим в душах і почуваннях людей буде постійнотриваюча непевність за життя і долю в усіх поданих раніше місцевостях з подібними атомовими реакторами в Україні. Судячи по загальному розворушенню з приводу вибуху реактора в Чорнобилю в усьому світі, можемо собі тільки уявити теперішні переживання людей в Україні!

Зовсім правильно західні обсерватори й коментатори порівняли Чорнобильську трагедію до штучного голоду в Україні з 1932- 1933 рр., від якого загинуло понад сім мільйонів людей. Дуже правильно підмітив англійський щоденник «Таймс» з 27-го травня про посилений зріст національних почувань в Україні в цьому часі, бо це, що сталося в Чорнобилю, чи не найсильніший заклик до всіх українців зірвати ланцюги неволі, щоб господарити на своїй землі по своїй волі. Будуючи атомові реактори в залюднених місцевостях за формою, плянуванням і методами чорнобильських реакторів, та ще й нікого не питаючи про це — це немаловажна причина всесторонного відродження та оновлення кожної людини, щоб зробити Батьківщину певнішою для майбутніх поколінь. Хто винен за це? Без сумніву — большевицька Москва і все центральне керівництво імперії, бо це в їхніх руках і під їхнім контролем є всі верстати і середники атомової електричної чи вогнепальної конструкції і продукції.

А московські ґавляйтери в Україні — це бездушне знаряддя Москви над народом, щоб він мовчав, працював і «благоденствував» під кормигою накиненого ярма. Факт появи цитованої статті в «Літературній Україні» дуже подібної у «Вітчизні» з цього ж місяця березня, а в цьому і в не- названій Ростовській газеті з голосами остороги та критики цього злочинного діла не стався так собі. Ми не знаємо скільки було зусиль поза кулісами, кручення рук, полокання мозгів тощо, щоб вони вкінці появилися як мимовільні, але ретельні попередники того, що сталося. Але, щоб про це не знали в Москві, щоб перший секретар КПСС не був на протязі кількох днів поінформований про вибух атомового реактора побіч трьох других реакторів — це щось абсолютно неймовірне. А тому й питання: що цей вибух означає?

___________________________________________________________

*Дмитрів І. Трагедія нуклеарного вибуху в Україні // Визвольний шлях. - 1986. - ч.7. - с.771-777.

Нове в архіві

Історія міст і сіл УРСР
Історія міст і сіл УРСРКатегорія: Книги
Анотація: "Історія міст і сіл УРСР" – 26-томне енциклопедичне видання (загальний ...
Детальніше...
Автор: ГОЛОВНА РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: ТРОНЬКО П. Т. (голова редколегії), БАЖАН М. П. (заступник голови редколегії), БІЛОДІД І. К.. КАСИМЕНКО О. К. (заступник голови редколегії), КОНДУФОР Ю. Ю.. КОРОЛІВСЬКИЙ С. М.. КОШИК О. К.. НАЗАРЕНКО І. Д.. НЕСТЕРЕНКО О. О. ПАРАСУНЬКО О. А.. ПІЛЬКЕВИЧ С. Д. (заступник голови редколегії), СЛАБЄЄВ І. С. (відповідальний секретар редколегії), ТЕРЛЕЦЬКИЙ В. М.. ЦІЛУЙКО К. К.. ШЕВЧЕНКО Ф. П.
Спосіб відтворення: оригінал
Протоколи засідань Української Видавничої Спілки / Української Інформаційної...
Протоколи засідань Української Видавничої Спілки / Української Інформаційної СлужбиКатегорія: Провід ОУН у Великій Британії
Анотація: Протоколи засідань Української Видавничої Спілки від 15.05.1949 р. (ча ...
Детальніше...
Автор: Українська Інформаційна Служба в Лондоні
Спосіб відтворення: оригінал
Націоналіст
НаціоналістКатегорія: Журнали
Анотація: Журнал Української Національної Асамблеї - Української Народної Са ...
Детальніше...
Автор: УНА-УНСО
Спосіб відтворення: оригінал
Календар-альманах "Мітла"
Календар-альманах Категорія: Альманахи
Анотація: Ukr. “Українці  — народ,  що  носить  у  душі ...
Детальніше...
Автор: "Мітла"
Спосіб відтворення: оригінал
Альманах Українського Народного Союзу
Альманах Українського Народного СоюзуКатегорія: Альманахи
Анотація: Щорічний збірник Українського Народного Союзу (УНС). Перше видання &nb ...
Детальніше...
Автор: Український Народний Союз
Спосіб відтворення: електронна копія
Більше...

Веб-дизайн