Релігія і большевизм

Автор Проф. Г. Ващенко

Вкінці другої світової війни большевики ніби об’явили свободу релігії і навіть дозволили відкривати церкви і відправляти в них Служби Божі. Але це був лише підступний крок. Большевики завжди були й залишилися далі запеклими ворогами релігії й іншими бути не можуть. Ворожнеча до релігії і запекла боротьба з нею — це одна з найбільш характеристичних рис большевизму-комунізму. Ще Маркс називав релігію «опіюмом для народу» і закликав пролетарів боротись з нею. Але ще більшим ненависником релігії був Ленін. Релігію він називає «сивухою» і вбачає в ній найбільшого ворога комунізму. У своїх «філософічних зошитах», написаних ще до революції 1917 р., він, роблячи виписки антирелігійних висловлювань Фоєрбаха, на марґінесі з захопленням зазначає «Очень хорошо!» (Партиздат, 1934 р., стор. 71). А в 1922 р. він пише статтю «Про значення войовничого матеріалізму», в якій вимагає видання в СССР творів атеїстів. XVIII ст., як одного з кращих ефективних засобів боротьби з релігією. «Завзята, жвава, талановита, гостро й відверто нападаюча на пануючу попівщину публіцистика старих атеїстів XVIII ст., — пише він, — виявляється в тисячу разів більш відповідною для того, щоб збудить людей від релігійного сну, ніж нудні... перекази марксизму, що переважають в нашій літературі» (Збір, творів, т. XXVII, стор. 185).

Запеклою ненавистю до релігії пройнята і промова Леніна на ІІІ-му з’їзді комсомолу 1920 р., що стала ніби большевицьким катехизмом. Тому то один з перших декретів большевицької влади був декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви, що вийшов на початку 1918 р. Але це не була проста ізоляція Церкви від політики і народньої освіти, а початок запеклої боротьби проти неї і релігії. По цілому СССР в перші ж роки революції большевицькі банди убивали священиків, часто задавали їм страшних мук. Були випадки, що большевики навіть розтинали або вішали священиків. Після громадянської війни переслідування церкви, духівництва й вірних набуває систематичного й планового характеру. Особливо жорстоким воно було на Україні. Десятки українських єпископів, тисячі священиків і вірних були заарештовані большевиками, розстріляні або загнані в концентраційні табори, де вони майже всі померли в тяжких муках. Так загинули славетні українські архиєреї Липківський, Ярещенко, Борецький. Разом з тим большевики зруйнували церкви або обертали їх на склепи для збіжжя, на антирелігійні музеї. Так, напр., на антирелігійний музей була обернена найбільша святиня України Києво-Печерська Лавра. Разом з тим відбувся грабіж церковного майна. Большевики забирали церковні ризи, хрести, чаші, шати з ікон, архиєрейські мітри і значну частину цього всього спроваджували до Москви. Шукаючи золота і взагалі дорогоцінностей, вони часто розкопували навіть могили. Так, напр., в 1922 р. большевицькі бандити у Великих Сорочинцях вдерлися в склеп, в якому був похований гетьман Данило Апостол і його родина і забрали з нього всі дорогоцінності.

Руйнували іноді цілі кладовища. Так, напр. було зруйновано велике кладовище в Полтаві, де було поховано багато видатних українських громадських діячів і письменників.

Разом з цим большевики уже з перших днів революції розгорнули широку антирелігійну пропаганду через школу, пресу, кіно й т. д. Шкільні програми складалися й складаються так, щоб кожна дисципліна, навіть природознавство і математика, служили засобом антирелігійного виховання молоді. Крім того, видавався спеціяльний журнал «Безбожник», в якому провадилось найобурливіше очорнювання релігії; були організовані спеціяльні гуртки безбожників з метою боротьби з релігією, як серед молоді, так і серед дорослого населення. До боротьби з релігією притягалась і притягається молодь. В перші роки під час великих християнських свят організовували обурливі антирелігійні демонстрації. Одягнені в церковне вбрання, вони з вигуками і кошунственими піснями ходили або їздили вулицями і зупинялися перед церквами якраз в момент урочистої Служби Божої. В церкві підносились до Бога молитви, а під церквою відбувалась дика антирелігійна оргія.

Але большевики зрозуміли, що такі демонстрації не досягають своєї мети і тільки викликають обурення серед суспільства. Демонстрації припинилися, зате посилились доноси на тих, хто тримався релігії. Було не мало випадків, що діти доносили на своїх батьків.

А наслідком доносів були арешти і заслання в концентраційні табори. Тому люди почали боятися виявляти свої релігійні настрої; знімали образи зі стін, не святкували релігійних свят, не хрестили дітей, не вінчались в церкві і т. п.

Не обмежуючись цими засобами боротьби з релігією, большевики вже з перших років революції намагаються розвалити Церкву Христову з середини. З цією метою вони знаходять зрадників серед духівництва і з їх допомогою організовують т. зв. «живу церкву», що пориває зв’язки з релігійними традиціями і визнає большевицьку владу. Це була велика компромітація Церкви Христової.

«Живісти» знали, що їх завдання — служити большевицькій владі в її боротьбі з релігією і діяли відповідно до цього завдання. Ось що розповідали мені про одного з таких священиків, Беневського, що походив з Волині. Ставши «живістом», він з великою упертістю боровся з Українською Автокефальною Церквою, вживаючи при цьому найбрудніші очорнювання, наклепи й доноси. Коли ЧК визнала, що він своє завдання виконав, Беневський зрікся священства і перейшов на іншу «роботу». Але він зробив це найжахливішим способом. Закінчивши Службу Божу, він вийшов на амвон з євангелією і хрестом і звернувся до народу з промовою. В ній Беневський заявив, що він довгі роки дурив людей, що релігія це брехня, що Бога нема, і після цього демонстративно розірвав на собі ризи, кинув на підлогу євангеліє і хрест і потоптав їх. Після цього він керував антирелігійним музеєм, провадив антирелігійну пропаганду, ходив як секретар одного з житлових кооперативів по квартирах і зривав ікони і т. ін. А під час німецької окупації цей же самий «протоєрей» Беневський надів на себе митру, очолив т. зв. автономну церкву і провадив запеклу боротьбу з Українською Автокефальною Церквою.

Під час другої світової війни, коли совєтська влада під ударами німецької армії дуже захиталася, большевики вирішили використати в своїх інтересах релігійні почуття, що збереглися ще в народніх масах. З цією метою вони дозволили відновити церкви і відправляти в них Службу Божу. Мало того, вони відновили Московський «патріярхат». А що багато священиків, боячись переслідування, зреклися священства і стали урядовцями, НКВД викликало їх і примушувало їх знову стати священиками.

Всі ці заходи викликали у декого, особливо у людей наївних, думку, що большевики припинили боротьбу з релігією і що в СССР існує тепер справжня свобода віри. Але все це було і є лише большевицьким підступством пекельним. Боротьба большевиків з релігією в СССР після другої світової війни не тільки не послабла, а навіть посилилась. Щоб переконатися в цьому, досить уважно переглянути большевицькі газети і журнали, особливо журнали для молоді. Але найпереконливішим доказом жорстокої боротьби большевизму з релігією можуть бути події в Галичині. Большевики зруйнували греко-католицьку Церкву і насильно приєднали її до церкви Московської. Великий церковний діяч Митрополит Шептицький був большевиками отруєний, єпископи були заарештовані і заслані в концентраційні табори, було заарештовано й заслано також багато мирян. Греко-католицька Церква примушена була відправляти Служби Божі таємно від большевицької влади, так би мовити, сховатись в новітні «катакомби».

Але цього мало. Большевики навіть саму церкву зробили знаряддям своєї пекельної політики. Під їх впливом московським патріярхом став Олексій Симанський. Він закінчив юридичний факультет Московського університету і приблизно в 1899 році вступив до Московської духовної академії, де зразу ж прийняв чернецтво і став ієромонахом. Тоді ще він виявив себе, як огидний підлабузник і кар’єрист, чим викликав призирство до себе майже всього студентства академії. Така людина ради кар’єри може піти на все. Правою рукою його є архиепископом Микола Крутицький, судячи за його писаниями, такий же хитрий, здібний на все кар’єрист, як і Симанський. Як і за царського режиму, церква має тепер світського доглядача, що безпосередньо підлягає НКВД. Перебуваючи в такому стані Московська церква виконує завдання совєтської влади, як в галузі зовнішньої, так і внутрішньої політики. З допомогою церкви большевики перш за все намагаються зміцнити свої впливи на Близькому Сході, в чому вони, до речі, мають значні успіхи.

Щодо ролі Московської церкви у внутрішньому житті населення СССР, то вона дуже подібна до ролі «живої» церкви, про що ми згадували вище. Працюючи під впливом і доглядом НКВД, Московська церква фактично компромітує релігію і вносить розклад у релігійне життя народу.

Цим завданням відповідають і організовані большевиками духовні школи, академії і семінарії. Всі вони перебувають не тільки під пильним доглядом, а й під керівництвом НКВД. Добір професорів і студентів відбувається за участю цієї пекельної установи, під доглядом її відбувається й навчання в духовних школах. Не може бути сумніву, що вихованці цих шкіл проходять спеціяльний вишкіл щодо використання церкви для розкладу релігійного життя, використання сповіді, як засобу доносів і т. п.

Але Христос сказав: «Збудую церкву Мою, і сили пекла не подолають її». Не подолають вони Церкви і в нашій Україні. Віримо, що, не зважаючи на жорстокі переслідування, віра Христова живе серед нашого народу, що скоро настане той час, коли наша Батьківщина воскресне для нового, вільного життя.

_______________________________________________

Архів ОУН в УІС-Лондон. Ващенко Г. Большевизм і релігія // За самостійну Україну. (Збірка статей з "ШП"). Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів. - 1957. - С.60-64.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...