Запеклою ненавистю до релігії пройнята і промова Леніна на ІІІ-му з’їзді комсомолу 1920 р., що стала ніби большевицьким катехизмом. Тому то один з перших декретів большевицької влади був декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви, що вийшов на початку 1918 р. Але це не була проста ізоляція Церкви від політики і народньої освіти, а початок запеклої боротьби проти неї і релігії. По цілому СССР в перші ж роки революції большевицькі банди убивали священиків, часто задавали їм страшних мук. Були випадки, що большевики навіть розтинали або вішали священиків. Після громадянської війни переслідування церкви, духівництва й вірних набуває систематичного й планового характеру. Особливо жорстоким воно було на Україні. Десятки українських єпископів, тисячі священиків і вірних були заарештовані большевиками, розстріляні або загнані в концентраційні табори, де вони майже всі померли в тяжких муках. Так загинули славетні українські архиєреї Липківський, Ярещенко, Борецький. Разом з тим большевики зруйнували церкви або обертали їх на склепи для збіжжя, на антирелігійні музеї. Так, напр., на антирелігійний музей була обернена найбільша святиня України Києво-Печерська Лавра. Разом з тим відбувся грабіж церковного майна. Большевики забирали церковні ризи, хрести, чаші, шати з ікон, архиєрейські мітри і значну частину цього всього спроваджували до Москви. Шукаючи золота і взагалі дорогоцінностей, вони часто розкопували навіть могили. Так, напр., в 1922 р. большевицькі бандити у Великих Сорочинцях вдерлися в склеп, в якому був похований гетьман Данило Апостол і його родина і забрали з нього всі дорогоцінності.
Руйнували іноді цілі кладовища. Так, напр. було зруйновано велике кладовище в Полтаві, де було поховано багато видатних українських громадських діячів і письменників.
Разом з цим большевики уже з перших днів революції розгорнули широку антирелігійну пропаганду через школу, пресу, кіно й т. д. Шкільні програми складалися й складаються так, щоб кожна дисципліна, навіть природознавство і математика, служили засобом антирелігійного виховання молоді. Крім того, видавався спеціяльний журнал «Безбожник», в якому провадилось найобурливіше очорнювання релігії; були організовані спеціяльні гуртки безбожників з метою боротьби з релігією, як серед молоді, так і серед дорослого населення. До боротьби з релігією притягалась і притягається молодь. В перші роки під час великих християнських свят організовували обурливі антирелігійні демонстрації. Одягнені в церковне вбрання, вони з вигуками і кошунственими піснями ходили або їздили вулицями і зупинялися перед церквами якраз в момент урочистої Служби Божої. В церкві підносились до Бога молитви, а під церквою відбувалась дика антирелігійна оргія.
Але большевики зрозуміли, що такі демонстрації не досягають своєї мети і тільки викликають обурення серед суспільства. Демонстрації припинилися, зате посилились доноси на тих, хто тримався релігії. Було не мало випадків, що діти доносили на своїх батьків.
А наслідком доносів були арешти і заслання в концентраційні табори. Тому люди почали боятися виявляти свої релігійні настрої; знімали образи зі стін, не святкували релігійних свят, не хрестили дітей, не вінчались в церкві і т. п.
Не обмежуючись цими засобами боротьби з релігією, большевики вже з перших років революції намагаються розвалити Церкву Христову з середини. З цією метою вони знаходять зрадників серед духівництва і з їх допомогою організовують т. зв. «живу церкву», що пориває зв’язки з релігійними традиціями і визнає большевицьку владу. Це була велика компромітація Церкви Христової.
«Живісти» знали, що їх завдання — служити большевицькій владі в її боротьбі з релігією і діяли відповідно до цього завдання. Ось що розповідали мені про одного з таких священиків, Беневського, що походив з Волині. Ставши «живістом», він з великою упертістю боровся з Українською Автокефальною Церквою, вживаючи при цьому найбрудніші очорнювання, наклепи й доноси. Коли ЧК визнала, що він своє завдання виконав, Беневський зрікся священства і перейшов на іншу «роботу». Але він зробив це найжахливішим способом. Закінчивши Службу Божу, він вийшов на амвон з євангелією і хрестом і звернувся до народу з промовою. В ній Беневський заявив, що він довгі роки дурив людей, що релігія це брехня, що Бога нема, і після цього демонстративно розірвав на собі ризи, кинув на підлогу євангеліє і хрест і потоптав їх. Після цього він керував антирелігійним музеєм, провадив антирелігійну пропаганду, ходив як секретар одного з житлових кооперативів по квартирах і зривав ікони і т. ін. А під час німецької окупації цей же самий «протоєрей» Беневський надів на себе митру, очолив т. зв. автономну церкву і провадив запеклу боротьбу з Українською Автокефальною Церквою.
Під час другої світової війни, коли совєтська влада під ударами німецької армії дуже захиталася, большевики вирішили використати в своїх інтересах релігійні почуття, що збереглися ще в народніх масах. З цією метою вони дозволили відновити церкви і відправляти в них Службу Божу. Мало того, вони відновили Московський «патріярхат». А що багато священиків, боячись переслідування, зреклися священства і стали урядовцями, НКВД викликало їх і примушувало їх знову стати священиками.
Всі ці заходи викликали у декого, особливо у людей наївних, думку, що большевики припинили боротьбу з релігією і що в СССР існує тепер справжня свобода віри. Але все це було і є лише большевицьким підступством пекельним. Боротьба большевиків з релігією в СССР після другої світової війни не тільки не послабла, а навіть посилилась. Щоб переконатися в цьому, досить уважно переглянути большевицькі газети і журнали, особливо журнали для молоді. Але найпереконливішим доказом жорстокої боротьби большевизму з релігією можуть бути події в Галичині. Большевики зруйнували греко-католицьку Церкву і насильно приєднали її до церкви Московської. Великий церковний діяч Митрополит Шептицький був большевиками отруєний, єпископи були заарештовані і заслані в концентраційні табори, було заарештовано й заслано також багато мирян. Греко-католицька Церква примушена була відправляти Служби Божі таємно від большевицької влади, так би мовити, сховатись в новітні «катакомби».
Але цього мало. Большевики навіть саму церкву зробили знаряддям своєї пекельної політики. Під їх впливом московським патріярхом став Олексій Симанський. Він закінчив юридичний факультет Московського університету і приблизно в 1899 році вступив до Московської духовної академії, де зразу ж прийняв чернецтво і став ієромонахом. Тоді ще він виявив себе, як огидний підлабузник і кар’єрист, чим викликав призирство до себе майже всього студентства академії. Така людина ради кар’єри може піти на все. Правою рукою його є архиепископом Микола Крутицький, судячи за його писаниями, такий же хитрий, здібний на все кар’єрист, як і Симанський. Як і за царського режиму, церква має тепер світського доглядача, що безпосередньо підлягає НКВД. Перебуваючи в такому стані Московська церква виконує завдання совєтської влади, як в галузі зовнішньої, так і внутрішньої політики. З допомогою церкви большевики перш за все намагаються зміцнити свої впливи на Близькому Сході, в чому вони, до речі, мають значні успіхи.
Щодо ролі Московської церкви у внутрішньому житті населення СССР, то вона дуже подібна до ролі «живої» церкви, про що ми згадували вище. Працюючи під впливом і доглядом НКВД, Московська церква фактично компромітує релігію і вносить розклад у релігійне життя народу.
Цим завданням відповідають і організовані большевиками духовні школи, академії і семінарії. Всі вони перебувають не тільки під пильним доглядом, а й під керівництвом НКВД. Добір професорів і студентів відбувається за участю цієї пекельної установи, під доглядом її відбувається й навчання в духовних школах. Не може бути сумніву, що вихованці цих шкіл проходять спеціяльний вишкіл щодо використання церкви для розкладу релігійного життя, використання сповіді, як засобу доносів і т. п.
Але Христос сказав: «Збудую церкву Мою, і сили пекла не подолають її». Не подолають вони Церкви і в нашій Україні. Віримо, що, не зважаючи на жорстокі переслідування, віра Христова живе серед нашого народу, що скоро настане той час, коли наша Батьківщина воскресне для нового, вільного життя.
_______________________________________________
Архів ОУН в УІС-Лондон. Ващенко Г. Большевизм і релігія // За самостійну Україну. (Збірка статей з "ШП"). Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів. - 1957. - С.60-64.