Ukrainian English French German Polish Russian Spanish
06 лист. 2015

Самостійна Україна: світла мрія чи близька реальність?*

  • Автор  Зеновій Красівський

Інтерв'ю з багатолітнім політв'язнем більшовицьких таборів, одним з організаторів ДСУ поетом Зеновієм Красівським.

- Пане Красівський, на Стрийщині організовується осередок Всеукраїнського політичного об'єднання Державна Самостійність України /ДСУ/. Як Ви, багатолітній в'язень більшовицьких таборів за свої націоналістичні переконання, розцінюєте появу на політичній арені об’єднання українських націоналістів?

- Поява на українській політичній арені ДСУ, безумовно, є кроком вперед на шляху боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Але, оглядаючись трошки у вчорашній день, ми не можено вважати його появу як щось нове, бо в минулому ми мали такі злети національного духу, державницької думки і народної волі, що дорога ними ніби витичена. Ви говорите про об'єднання українських націоналістів, "для яких Україна понад усе, які готові віддати за неї життя". Боюся, аби не розчарувати Вас, а може, й читача: стан нашого суспільства не видається мені таким райдужним, а політична готовність народу - аж до такої міри високою.

Не заперечую - багата Україна патріотами, попередні десятиліття доказали, що не перевелись і націоналісти, які готові пожертвувати найдорожчим, свободою і навіть життям.

Маємо немало людей, шо відбули по 40, 25 і дещо менше років таборів за свої ідеї, маємо жертви, але ці приклади не можемо переносити на все суспільство, бо заалилуйкаємо себе, візьмемо на себе більше, ніж можемо, і виявимо свою неспроможність. Хочу звернути увагу на той факт, шо наші радикальні патрії /а існують вони не віднині, навіть ДСУ скоро буде відзначати свою річницю/ не розрослися чисельно до всеукраїнського масштабу і перебувають не в
мільйонах чи десятках тисяч, а в набагато скромніших чисельних вираженнях. Ті формування, шо не протиставляють себе так конкретно існуючому ладові і не вважають той лад окупаційним і ворожим, масштабніші. І якщо ми підемо далі, то побачимо, шо вся наша політика більш кон'юнктурна, ніж ми хочемо в тому признатися, шо наш політичний стан поки що зумовлений не потребою нації, а політикою уряду і тим допустом, який держава може собі дозволити без значної для себе шкоди.

Як держава поставиться до ДСУ, яка підняла прапор національно-визвольної боротьби 40-х і 50-х років, буде залежати найбільше від міжнародних відносин, Від того, наскільки СССР буде ставати правовою конституційною державою, наскільки Росія усвідомить собі, шо вона мусить жити за визнаними світом людськими законами сама і мусить дати жити іншим народам, в яких вона це право відібрала.
- Чи вважаєте доцільним на даному етапі створення ше одного політичного об'єднання? Чи не розпорошус це моноліт українського відродження?
- Починаючи від найдавніших часів, через століття підневільного життя ми молимося, шепчемо, заклинаємо про єдність, а вже в наші часи стали такими "єднальниками", що закликаєло об'єднатися не тільки нацією, а й з іншими народами, навіть з нашими ворогами, з чиєї нелегкої руки ми дійшли майже до загибелі. Нам здається, що якби ми тепер всі об'єдналися, то одразу й вибороли б Самостійну Україну. І в тій Україні зажили б, як голуби.

Але ж бо давайте від ідеї опустимося на грішну землю. Ще в тому, що всі хочемо незалежності, ми ніби спільні /хоч і незалежність трактуємо дуже неоднаково/. А далі? Як можна об'єднати чесного чоловіка зі злодієм? Націоналіста з угодовцем? Як можна об'єднати людей, для яких "реальний соціалізм" є "лафою", і тих, кому він є каторгою? Тих українців, що вважають причиною свого невідрадного стану Росію, з тими, для кого Росія з її культурою, мовою, звичаями стала ріднішою за Україну. Життєва практика підказує нам, шо вичленування окремого із загального є явищем необхідним у розвитку суспільства. Інакше ми мали б повний застій. Візьмемо для прикладу наше суспільно-політичне становище за часів перебудови. Чи Гельсінська спілка не виділила себе з загальноукраїнського? Чи на перших зборах тієї ж Спілки не постав розбрід? Чи УГС не поступилася УРП? А далі - цілий спектр творень.

Я думаю, що єдності треба більше боятися, як множинності, бо ще ні одна єдність не створила суспільної рівноваги. Прикладом можуть служити всі однопартійні формації типу расистської ми совєтської, де партія і народ - єдині. А плюралізм - це якраз те суспільне явище, з якого виникає гармонія і можливе узгодження для всіх. Власне, утворення нового угруповання витікає не з подрібнення, а з необхідності переформувати ряди нації, виробити ту ідейно-політичну латформу, яка б відповідала завтрашньому і позавтрашньому дню в нашій боротьбі. ДСУ не заперечує ні однієї з форм громадсько-політичного прояву. ДСУ не поборює інакодумаючих. ДСУ не виділяє себе з загального ряду, а тільки виявляє себе в тій іпостасі, яка пропонує нову конструкцію дій. А новизна ця полягає в тому, що ми відбираємо з історії боротьби нашого народу найістотніше, шо давало у свій час ефект і, віримо, дасть і нині.

Ще раз підкреслюю: ми творимо єдиний фронт з тими силами, які відкидають будь-яку ворожу присутність на нашій землі, будь-якого ворожого чинника у справі нашого життя. Ми будемо терпеливо роз'яснювати, що будь-яка співпраця з ворогом є шкідлива для українського народу. Ми будемо закликати всіх політиків, патріотів і громадян позбутися ілюзій щодо природи російської /підкреслюю - російської, а це значить ворожої/ присутності на нашій землі, і на основі наших змагань будемо кликати цо єдності. Ми ніколи не сумнівалися, а тепер тим більше віримо, шо не соціалісти, не так звані народні демократи, не псевдопатріоти, інтегровані в ворожу систему, а націоналісти, якраз ті, про кого Ви згадали в першому запитанні, спроможні принести волю Україні. Сьогодні ми творимо новий відбір і піднімаємо боротьбу на новий етап.

-    Більшовицькі ідеологи трактують ОУН як антинародну організацію. Можливо, така “оцінка” чекає й ДСУ, яка за своїм ідейним спрямуванням аналогічна ОУН?

-    В основі всіх ідеологій і політик стоїть розрахунок: хто чим буде володіти і мати з того зиск. І з завоюваннях від найдавніших давен до нашого часу ніщо не змінилося. Якийсь народ чи союз народів, племен вбирається з силу і під будь-яким приводом захоплює чужу землю з народом, який на тій землі живе. Росія стала на нашу землю, стоїть, і забрала від нас не тільки вільне життя, а й перспективу, В очах її політиків і державних керманичів ми прийнятні для них тільки з такому стані. Вони можуть терпіти всі наші псевдополітичні вибрики доти, поки це не заперечує їхньої присутності і володіння нашою землею. Як тільки хтось конкретно заперечує це їхнє "право", тут іде боротьба не на життя, а на смерть. Так було з усіма гетьманами, які повставали проти Росії, так було з Мазепинством, з Петлюрівщиною і, звичайно, з Організацією Українських Націоналістів. Навіть пізніше, коли боротьби як такої вже не було, а був тільки змаг, ворог оцінював нас, політичних діячів, за ступенем загрози державі. Всі ми в 60-70-х роках майже нічого не зробили, а судили нас по-різному: тих, по хотіли зміни соціалізму, як за пропаганду, і давали “7+5” а хто за Самостійну - давали зраду, з це “15+5”.

Якщо змоделювати теперішній стан, то, звичайно, діячам Руху чи Республіканської партії, чи багатьох іншим, які хочуть бути тільки опозицією збанкрутілій системі, які наміряються замінити гірше кращим у тій самій системі, грозить менше, ніж організації, до хоче свою політику побудувати на засадах націоналізму. Це в крайньому випадку. Але ми не можемо відкидати такого збігу обставин, при якому ДСУ як леґально існуюча організація буде сповідувати відповідні правила гри, а держава буде ті правила толерувати. Зрештою, я не вважаю, шо треба думати про арешти і той крайній екстремізм, до якого може вдатися держава. Нам треба думати, щоби підняти себе з занепаду морального, духовного і психологічного, щоби ми знали, чого хочемо, що нам найвигідніше, і як до того дійти.

Нам треба зрозуміти: поневолена нація не має вибору. Мусимо усвідомити, шо наш порятунок - у нашій любові до нашого народу, мови, звичаїв. Що наш порятунок - в усвідомленні нашого ворога, якого мусимо з любов'ю чи без неї вигнати з нашої землі. І в тому нема нічого неприроднього, такого, шо суперечило б загальнолюдським поняттям про спреведливість чи міжнародному праву.

-    Як уже було згадано, сьогодні на Україні існує чимало політичних організацій, партій. Однак далеко не всі користуються авторитетом серед народу. До того ж, останнім часом посилюється завуальована "конкуренція" між партіями за сфери впливу, за розподіл "високих" посад.
-    Наша біда не в тому, що ми маємо багато партій і угруповань. І не в тому, шо хтось із політиків занадто амбітний чи пожадливий. Навіть не в тому, що так багато манівців у політиці і в справах віри. Все це є в
кожному народі, і ні в кого не викликає заперечень. Наша біда, і біда велика, в тому, що нас, як суспільство, опустошили і опустили так низько, що далі хіба би нам стати на четвереньки і захрюкати чи загавкати. У кожному окремому випадку ніби й ні. І освіта, і пристойність. Але щось таки нам заважає в кожному окремому випадку видати на власному прикладі найвищий зразок викультивуваних цивілізаціями прикмет. Де наші герої?! Де наші святі?! Де той приклад, яким би мала захоплюватися молодь і наслідувати його?!

Всі ми стікаємо словесами. І такі ми вже патріоти, і такі ми вже один наперед одного "стоп'ятипроцентові"... І так уже ненавидимо "московсько-жидівську комуну", що аж за себе стає соромно, шо не можемо розрядитися більшими громами. Так нас привчили десятиліттями, що достатньо рот відкрити, як внутрішній цензор вмикає автопілот слів. Авторежим поведінки. Автоманевровість. Автосприт. Чого ж ви дивуєтесь, що існують такі партії, які не мають авторитету. Що не знаєш, чи вони хочуть порятувати нарід, чи ще у більшу біду його запхати. Такі ми є, і мусимо виходити з того, шо маємо. А якщо тверезо і по правді, то нині ми вже не такі, як вчора. Ми кращі. І партії наші будуть кращими. І політики - далекогляднішими. Доказом того є створення ДСУ. Щоб до неї вступити, потрібна і національна свідомість, і почуття обов'язку, відповідальності, і, врешті-решт - відвага. Ми, як нація, вже не раз здвигали себе з попелу. І на цей раз здвигнемо. Тим більше, що маємо з чого проростати. Наша земля щедро полита кро-в'ю і всіяна кістками братів і батьків наших, героїв. З таких традицій і з такої слави трудно не відродитися. /.../

-    Які методи боротьби сповідує ДСУ і які її завдання на нинішньому етапі?
-    Боротьби за владу в ДСУ нема. Поки що є група ентузізстівй ідея: прислужитися, спричинитися і заслужити з народі визнання. Або най нас ворог пошанує і зробить собі з наших черепів чаші на вино. Завдання організації великі: відновити з народі ідеї праведного і священного українського націоналізму. Під тими прапорами об'єднати людей доброї волі і стати а обороні своїх прав і свобод. І, якщо можливо, донести до кожного українця і до всієї світової громадськості, що ми - люди. /.../
-    І все ж: усі без винятку пертії проголошують себе демократичними. Чи можливо демократія без державності - Самостійної Соборної України?
-    Про демократію в наш час говорити дуже трудно. Маємо багато різновидів, і навіть такі карикатури, як народні демократії колишнього совєтського блоку. Все - найкращі ідеї, найдосконаліші структури - можна спотворити і довести до протилежності. Без сумніву, корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини. Тільки тоді може існувати гармонія.

У всіх інших випадках наступає деформація, і не знати, кого винити - чи суспільство, чи узурпаторів. В усякому разі, до демократії треба дорости. Навіть якщо вже нема вирішального тиску згори, то не завжди суспільство вміє скористати з можливостей. Про це свідчать і Східна Європа, і особливо наші міжпартійні стосунки. На мій погляд, український народ має давні демократичні традиції, і в загальній масі ми іншими й не зможемо бути. Однак на протилежному полюсі маємо наше прославлене отаманство, наш вождизм і - 50 мільйонів голів під одну корону... Чи ДСУ буде демократичним? Дуже на те надіємося. Власне, не мислимо його інакше, і в тому плані спроектовані програмні документи. І вже цілком не маю сумнівів у тому, що Україна, як держава, може бути тільки демократичною.


"Гомін волі", 14.11.1991    Розмову вела Любов Соколівська

__________________________________________________________________

*Архів ОУН в УІС-Лондон. - Журнали. - “Українські проблеми /український політичний дайджест — додаток до журналу/”. - 1991. - Січень-червень. - Ч.1. - С.22-25.

Нове в архіві

Історія міст і сіл УРСР
Історія міст і сіл УРСРКатегорія: Книги
Анотація: "Історія міст і сіл УРСР" – 26-томне енциклопедичне видання (загальний ...
Детальніше...
Автор: ГОЛОВНА РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: ТРОНЬКО П. Т. (голова редколегії), БАЖАН М. П. (заступник голови редколегії), БІЛОДІД І. К.. КАСИМЕНКО О. К. (заступник голови редколегії), КОНДУФОР Ю. Ю.. КОРОЛІВСЬКИЙ С. М.. КОШИК О. К.. НАЗАРЕНКО І. Д.. НЕСТЕРЕНКО О. О. ПАРАСУНЬКО О. А.. ПІЛЬКЕВИЧ С. Д. (заступник голови редколегії), СЛАБЄЄВ І. С. (відповідальний секретар редколегії), ТЕРЛЕЦЬКИЙ В. М.. ЦІЛУЙКО К. К.. ШЕВЧЕНКО Ф. П.
Спосіб відтворення: оригінал
Протоколи засідань Української Видавничої Спілки / Української Інформаційної...
Протоколи засідань Української Видавничої Спілки / Української Інформаційної СлужбиКатегорія: Провід ОУН у Великій Британії
Анотація: Протоколи засідань Української Видавничої Спілки від 15.05.1949 р. (ча ...
Детальніше...
Автор: Українська Інформаційна Служба в Лондоні
Спосіб відтворення: оригінал
Націоналіст
НаціоналістКатегорія: Журнали
Анотація: Журнал Української Національної Асамблеї - Української Народної Са ...
Детальніше...
Автор: УНА-УНСО
Спосіб відтворення: оригінал
Календар-альманах "Мітла"
Календар-альманах Категорія: Альманахи
Анотація: Ukr. “Українці  — народ,  що  носить  у  душі ...
Детальніше...
Автор: "Мітла"
Спосіб відтворення: оригінал
Альманах Українського Народного Союзу
Альманах Українського Народного СоюзуКатегорія: Альманахи
Анотація: Щорічний збірник Українського Народного Союзу (УНС). Перше видання &nb ...
Детальніше...
Автор: Український Народний Союз
Спосіб відтворення: електронна копія
Більше...

Веб-дизайн