Марійка (спогад)*

Автор В. Ярема

Червоні забрали ворота Донбасу. Це було 18 лютого 1943 року. По дорозі й навпростець тікали німці від «Івана». Станцію Гришене зайняла 6-та винищувальна бриґада під командою полковника Єфремідзе і підполковника Марчукова. Все це трапилось так несподівано й блискавично, що й ми перебували в тривожному стані. Тепер нашу окружну квартиру зв’язку відділяли лише п’ять кілометрів від лінії фронту, а за фронтом, під большевиками, опинився увесь районовий провід підпілля разом з обласним зв’язковим «Тимішем». Більше всього нас турбувало те, що районовий провід не встиг дістати нових інструкцій для дальшої підпільної боротьби в час комуністичної окупації, які ми щойно отримали від краєвого проводу. Другою не меншою турботою була відсутність советського пашпорта у зв’язкового «Тиміша», котрий з німецькими паперами кореспондента маріюпільської газети прибув до м. Гришене. По короткій нараді ми вирішили, не гаючи часу, перейти лінію фронту, щоб забезпечити своїх друзів вище згаданими паперами. Переходити фронт добровільно зголосився Гриць Пивоварів. Але більшість з нас висилати його не хотіли. Він мав уже вісімнадцять років і виглядав кремезним парубком, що й дало б можливість червоним мобілізувати його до війська. На його місце була виставлена кандидатура Марійки. Це була одинадцятирічна дівчинка з яскравовирізьбленими рисами кримської татарки. Вона вже нераз робила нам послуги: як не зброю перенесе в кошику з травою, під виглядом корму для кролів, так свіжу літературу на інші шахти.

Щойно прибула німецька артилерія й панцери поспішно розташовувались на околицях робітничих садиб, а по дорозі, що сполучала шахту ч.З з містом Гришене, рухалась назустріч заходу дівчинка. В її вугляно-чорних косичках стрибали котиками останні проміння сонця. Марійка йшла спокійно, лишень час-від-часу поглядала під ноги на бурки, в яких були зашиті, як вона висловилась сама: «важні книжечки». Переступаючи насип шахтарської залізниці на околиці міста Гришене, Марійка помітила совєтський панцер, з відчиненого люку якого, роздався жіночий голос: — Дєвочка, іді сюда!

Марійка насторожливо наблизилась до панцера. — Ти аткуда ідьош? — З шахти... від тітки... Ось макухи вона нам дала, — і дівчинка показала клуночок. — А немцов много там? — розпитувала далі дружина підполковника Марчукова. — Та до біса... Люк закрився і панцер з ревом поліз на насип.

***

Проходили дні і приносили з собою вістки: большевики в місті не втримаються; головні сили генерала Борисова оточені під Волновахою; в 6-тій винищувальній бригаді полковника Єфремідзе не вистачає бійців, а панцери не мають палива і набоїв. По тижню вістки підтвердились — до нас повернулась Марійка і принесла всі таємні накази штабу 6-тої винищувальної бригади. Ми з цікавістю почали переглядати накази. В першому було зазначено, що бриґада складається виключно з комуністів і комсомольців. Формувалася вона в Москві 1-го травня 1942 року. В наступному, — що своє бойове хрещення бригада відбула 25 травня в обороні міста Вороніж. Потім всілякі доноси на бійців за читання німецьких летючок. В останньому наказі було написано: «Приказываю стрелять с 46-ти, 75-ти мм. пушек только лишь по строго установленным целям с отчотной карточкой результатов действия огня». Безумовно, такий стан примусив червоних так само блискавично відступити, як і наступали. На шляху Гришене — Добропілля — Барвінкове купами лежали розбиті й покинені панцери, гармати, «Катюші» та інша зброя. Місто Гришене залили карні загони есесівців, що по-варварському розстрілювали цивільне чоловіче населення віком від 16 до 60 років, обвинувачуючи їх у військових діях, не звертаючи уваги на те, що вони силою були змобілізовані большевиками. Цей військовий гармидер, а вірніше бандитизм, приніс і нам утрату одного безвісти пропалого підпільника Миколи Ч. Хоч як небезпечно було перебувати в оргії військових дій, все ж таки наше підпілля скористувалося з цього і достатньо запаслося зброєю. Жінки і підлітки, які йшли на поле, щойно відбутих боїв за м’ясом убитих коней, привозили нам у кусках конини пістолети, автомати та набої. З цією зброєю ішли хлопці до повстання в Холодний Яр.

***

Наближались Великодні свята. Фронт тепер перебував на лінії річок Донець — Міус. Ми готувались хоч бідненько, але все ж відсвяткувати Великдень. «Тиміш» відправився на села організувати продуктів. Повернувся він на перший день свят. В його клуночку була мука, пасочки, кусники сала й ковбаси. А в кишені піджака, як щось святе й дорогоцінне, був гостинець для Марійки. З часом прийшла Марійка. «Тиміш» покликав її до себе, погладив по голівці, вийняв гостинець, розгорнув його на своїй долоні і перед очима дівчинки барвисто заграла по-мистецькому виконана писанка. — Візьми, Марійко, — ласкаво запросив «Тиміш». — Це я сам розписав для тебе за твою таку відважну й цінну зимову послугу мені. У Марійки заблищали очі. Вона взяла писаночку і, радісно зітхнувши, промовила: — Христос Воскрес!

 

_______________________________________________________________

*Архів ОУН в УІС-Лондон.- Біблотека. - Газети. - “Шлях перемоги”. - 1955, Великдень. - С.6.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...