До початків Союзу Українців у Великій Британії

Автор Василь Олеськів — провідний громадський і політичний діяч на терені Великої Британії. Голова Проводу ОУН з-під стягу Степана Бандери (1986-92 pp.).

В січні 1996 року минуло 50 ро­ків від перших основуючих зага­льних Зборів Союзу Українців у Великій Брітанії, на яких завер­шено підготовчі заходи для зорганізування перебуваючих у цій країні українців у своїй громадсь­кій організації і започатковано статутову й плянову діяльність цієї загально-національної укра­їнської установи.

50 років — це довгий період ча­су на лише в житті окремих оди­ниць, а й у житті організованої спільноти, особливо також, що живе у чужому середовищі, під тиском різних негативних впливів на її спосіб життя.

(На фото: Василь Олеськів, 1940-і роки.)

Протеставитись усім таким впливам і не зійти з обраного шляху може лише така інституція чи організація, яка є побудована на сильних ідейно-моральних основах і організаційних засадах, що випливають з потреб і прагнень всього народу. Такі тверді й незмінні основи СУБ покладено вже на його перших основуючих Зборах в днях 19-20 січня 1946 року в Едінбурзі, Шотляндія.

Щоб краще зрозуміти, чому і як прийшло до створення цієї укра­їнської установи у Вел. Брітанії, треба схарактеризувати творців того діла, тобто тих українців, які вже під час Другої світової війни опини­лись і перебували на брітанських островах. Їх можна поділити на чотири окремі групи.

Найстарша з них це кількадесят родин, які ще перед Першою світовою війною приїхали з України з наміром емігрувати до Канади, але вибух війни у 1914 році їм це перешкодив і вони поселились на по­стійно в Манчестері. Для задоволення своїх товариських і культурних потреб створено Український Товариський Клюб, що його довгі роки очолювали Петро Тарнавський (голова) і Йосиф Лесньовський (секретар). Клюб цей, з осідком при 188 Чітгам Гіл Роуд, став під час Дру­гої світової війни дуже важливим осередком для зустрічів українських вояків з канадської, польської й інших західньо-альянтських армій, а після них також для українських біженців з Німеччини і вояків І Дивізії УНА. Восени 1945 року ця манчестерська громада створила також Український Допомоговий Комітет, який надавав різнородну допомогу для українських емігрантів. Активними членами цієї громади були також Чучман, Соляр, Завалінський, Гарматюк, Бородинський та їхні родини й ін. До цієї групи можна також зачислити й кількох окремих осіб, які прибули до Вел. Брітанії між двома війнами, між ними гетьманич Данило Скоропадський, д-р Володимир Коростовець з дружиною, студент Юрій Луцький (пізніше професор української літератури в Канаді).

Другу велику групу творили українці, які служили у канадській армії, частини якої вже у 1940 році прибули до Вел. Брітанії. У відомій пробній висадці альянтських військ у серпні 1942 року біля м. Дієп у Франції силою однієї дивізії (ок. 6000 вояків) було багато укра­їнців, з яких ок. сотні були вбиті, а кілька сотень попали в німецький полон. На Різдво, 7 січня 1943 року відбувся перший з'їзд українських канадських вояків у згаданому вище Українському Товариському Клюбі в Манчестері, на якому створено Союз Українських Канадських Вояків (СУКВ), що його очолив підстаршина (пізніше сотник) Богдан Панчук. СУКВ скоро розрісся у велику комбатантську організацію і в грудні 1943 року винаймлено для його потреб великий будинок в Лондоні на 218 Сассекс Ґарденс, В2. Цей будинок став на дальших кілька років (до весни 1947 року, коли СУБ придбав свій будинок при 49 Лінден Ґарденс, В2) центром українського організованого життя у Вел. Брітанії. На протязі шести місяців після закінчення війни більшість українських вояків повернулися до Канади, а тому на прощальному з'їзді в Лондоні, в днях 10-11 листопада 1945 року вирішено розв'язати СУКВ.

В міжчасі з ініціятиви Українського Канадського Допомогового Фонду і при співпраці Комітету Українців Канади (КУК) та фінансовій допомозі Злученого Українського Американського Допомогового Комітету (ЗУАДК) створено Центральне Українське Допомогове Бюро (ЦУДБ) з осідком у Лондоні, в будинку СУКВ, якого завданням було опікуватись і допомагати українським біженцям в Европі. Керівниками ЦУДБ у початковій стадії його діяльности були сотн. Богдан Панчук (голова) і сотн. Святослав Фроляк (секретар), які разом з кількома членами розгорнули широку допомогову працю у всіх країнах Західньої Европи.

До третьої групи належали українці, що були вивезені на Сибір під час першої більшовицької окупації західніх земель України в роках 1939-41 і які разом з поляками, як польські громадяни, продістались на Близький Схід, де творилася польська армія під проводом ген. В. Андерса (т. зв. Другий Корпус), а звідтіля деякі з них, особливо політичні діячі, літуни, парашутисти, танкісти і ранені на фронтах північної Африки й Італії, були перевезені до Вел. Брітанії ще далеко до закінчення війни.

00002        

Сотник Святослав Фроляк

Між ними відомі пізніше ініціятори організованого українського життя: посол польського Сейму Микита Бура з родиною, Степан Яворський, Левко Яворський, Юрій Єнкала, ред. Петро Пігічин, Борис Мельничук, Іван Булка, Володимир Совінський, Теодор Турко, Едвард Струк й ін. До цієї групи належали українські старшини-літуни, які з рамені уряду УНР були на контрактовій службі у польському літунстві: май. Сергій Нагнибіда, сотн. Юрій Сальський і сотн. Михайло Опаренко, які опинились на терені Вел. Брітанії вкоротці після початку Другої світової війни, а також посол польського Сейму Володимир Соловій, о. май. А. Годис, капелян для українців греко-католиків, і єпископ Матвій Польської Православної Церкви.

00002-1

Сотник Богдан Панчук

Четверту, велику групу творили найновіші вихідці з України, переважно молоді мужчини, багато з них учасники визвольної боротьби ОУН-УПА проти німецького окупанта, які на весні і влітку 1944 року попали в облавах у німецькі руки і були насильно вивезені до Франції, У вже шаліли гігантські бої т. зв. Другого фронту. Більшість з них вкоротці опинились по стороні західніх альянтів і наприкінці 1944 та на початку 1945 року переїхали до Вел. Брітанії. Цій останній групі, яка начисляла понад тисячу осіб, грозила небезпека насильного вивозу до Совєтського Союзу, згідно з домовленням між західніми альянтами і Москвою, і багато осіб були в той спосіб вивезені, а тому більшість, за порадою згаданого вище Юрія Луцького, який в той час в ранзі сержанта брітанської армії сповняв функцію перекладача у переходових таборах, вступили до польської армії під брітанським командуванням. Група ця відзначалася глибоким патріотизмом, великою динамічністю й активністю, бо члени її були наочними свідками великих подій, що розігрались на українських землях під час війни, вони пережили світлі моменти відновлення української державности в червні 1941 року, були учасниками грандіозної боротьби українського народу проти московського і німецького окупантів, а багато з них зі зброєю в руках захищали священні права українського народу на волю і державну незалежність. Речниками тієї групи були Григорій Драбат, Петро Широкий, Теодор Лихолат, Михайло Кунька, Йосиф Осичко, Богдан Лихолат та ін.

00003

Члени Української Канадської Асоціяцїї військовиків,

які відбували службу закордоном у 1939-1945 ppна фоні їх клюбу в

Вікараж, 218 Сассекс Ґарденс, Лондон, Англія (1944)

Та всіх нас, незалежно від часу і причин прибуття до Вел. Брітанії під час війни і вкоротці після її закінчення, єднало почуття приналежности до українського народу, свідомість важкого становища, в якому він опинився внаслідок війни і бажання йому допомогти. Не менш тривожним було становище понад мільйона українських біженців, які опинилися на чужині, і які потребували всебічної допомоги. І тому самозрозуміло, що коли в червні 1945 року ініціятивна група за підписом Степана Яворського розіслала з Лондону письмо до всіх військових відділів, де були українці, з пропозицією створити українську організацію, вона була спонтанно сприйнята величезною більшістю українських вояків у польському війську під брітанським командуванням. Вже в липні 1945 року від'їхала до Лондону уповноважена делегація в складі Олекса Можаровський, Михайло Фулавка і Василь Олеськів, яка представила ініціяторам цієї пропозиції позитивну настанову наших людей у різних військових частинах і обговорила з послом М. Бурою, май. С. Нагнибідою й іншими дальші пляни реалізації цієї ідеї. Також нав'язано контакт з представниками СУКВ, особливо з сотн. С. Фроляком, і обговорено різні питання спільної праці. У поворотній дорозі згадана делегація відвідала українську громаду в Манчестері, особливо Український Товариський Клюб, керівники якого дуже добре віднеслись до всіх порушених питань і відкрили двері для всіх українських вояків у їхньому клюбі. В той спосіб встановлено контакт між всіми українцями на терені Великої Брітанії і приступлено до конкретної підготовчої організаційної праці.

У вересні 1945 року в Лондоні покликано тимчасову Управу Союзу Самопомочі Українців і Вел. Брітанії (такою була первісна назва ГУБ), яку очолив посол Микита Бура, з осідком у будинку СУКВ. Розпочалася інтенсивна організаційна праця, відшукування українців у всіх військових частинах у Вел. Брітанії і на європейському континенті, пороблено заходи перед військовою владою про дозвіл українським воякам належати до Союзу (такий дозвіл від польського коман дування було одержано 30 жовтня 1945 за підписом шефа штабу ген. Копанського). Нав'язано контакти з провідними українськими людьми в Німеччині, Італії (полоненими вояками І Дивізії УНА в Ріміні) та в інших країнах Західньої Европи. Особливо тісну і плідну співпрацю нав'язано з українськими організаціями у США і в Канаді, в першу чергу з Комітетом Українців Канади (КУК) та його президентом о. д-р Василем Кушнірем, який із великим зрозумінням поставився до всіх наших потреб. Підготовлено проект статуту Союзу, в якому запропоновано нову назву — Союз Українців у Великій Брітанії. Лучником між управою і членством стало неперіодичне видання п. н. «Наш Клич», перше число якого появилося з датою 18 листопада 1945 року під редакцією Петра Пігічина, а до основуючих Зборів Союзу вийшли три числа.

І врешті, у другому числі «Нашого Клича» від 12 грудня 1945 року появилося повідомлення Тимчасової Управи Союзу, що Перший Основуючий З'їзд Союзу Самопомочі Українців у Вел. Брітанії відбудеться в днях 19-20 січня 1946 року в Едінбурзі, який буде попереджений Йорданськими Богослужіннями, що їх відправлять Преосв. єп. Матвій і о. май. А. Годис.

І З'їзд цей відбувся як запляновано. Відбувся він у присутності понад сотні членів і гостей, гідно і величаво, в патріотичному піднесенні всіх присутніх. Україна, український народ на Рідних Землях і на вигнанні були в центрі уваги учасників Основуючих Зборів, які заклали сильні і тривалі підвалини для дальшого розвитку нашої центральної установи, якою на протязі 50 років являється Союз Українців у Великій Брітанії - СУБ.

00004

Учасники Основуючих Зборів Союзу Українців у Великій Британії.

В п'ятницю 18 січня 1946 p., з усіх усюдів почали з'їжджатися до Едінбурґу, Шотляндія, українці, чи то з польської армії, чи цивільні, яких, на жаль, дуже мало було тоді у Вел. Брітанії, а ще менше прибу ло на Збори. Прибули переважно хлопці з війська. Кожний на власну руку і кошти знайшов собі нічліг, і цілий день і вечір пройшов на дружній зустрічі, знайомленні одних з одними і споминах про минуле та сучасне.

19 січня в суботу, якраз на Свято Йордану, мало відбутися наше перше зібрання. О 10:00 годині о. д-р Василь Кушнір, Голова Комітету Українців Канади (КУК), який прибув з Канади на наші Збори, і о. майор А. Годис у супроводі двох римо-католицьких священиків від правили для греко-католиків Службу Божу і Йорданське Водосвяття. Присутніх було около 100 осіб, які під час цілого Богослужения співали коляди. Дійсно мило було послухати рідних колядок і дивитися на молодих вояків, які з найбільшою приємністю і захопленням співали українські колядки. Чисто релігійну проповідь виголосив о. май. А. Годис.

Для українців православного віровизнання відправив Богослуження єпископ Матвій.

По обіді, чи радше по сніданню, почалися Загальні Збори. Після реєстрації присутніх (107) Збори відкрив посол Володимир Соловій, і обрано Президію Зборів: о. д-р Василь Кушнір — голова, В. Соловій — місто-голова, майор С. Нагнибіда і Ю. Ключевський — члени, Г. Драбат і П. Пігічин — секретарі. Місто-голова Президії дав слово по слові Микиті Бурі, голові Тимчасової Управи Союзу.

Посол Микита Бура сказав: «Перед розпочаттям наших Зборів вшануймо пам'ять усіх тих, що полягли в боротьбі, тюрмах і на засланнях за волю України і українського народу (однохвилинна мовчанка). Невимовна радість огортає моє серце, коли сьогодні бачу перед собою стільки молодих повних сил і життя молодців. Наша думка, з якою ми носилися від початку прибуття на Брітанські острови, стала чином і ми сьогодні, зорганізовані в одну організацію, розпочинаємо перші Загальні Збори, щоби спільно обговорити наші справи, вибрати нову Управу Союзу, затвердити його Статут і встановити плян праці на майбутнє. Разом із Зборами вітаємо о. д-р Василя Кушніра, представника всіх українців американського континенту. Голову КУК-у, котрий в дорозі на європейський континент загостив на наші Збори, щоб самому приглянутися до нашої праці, пізнати наші потреби, помогти нам своєю порадою і Передати наш привіт усім заокеанським братам і сестрам. У зв'язку із Святом Йордану передаємо наш привіт з чужини всім тим, що залишилися на Рідних Землях, тим, що ще до сьогодні терплять по лагерях, тюрмах, і тим, що зі зброєю в руках борються за волю народу. В цей час усі українці в цілому світі відчули себе якнайкраще, серця наші забилися однаково. Наша Батьківщина ніколи в історії не пережила так тяжких днів, як сьогодні переживає, але й ніколи досі український нарід не був так сильно об'єднаний спільною ідеєю, як сьогодні. Велика відповідальність і обов'язки лежать на кожному з нас, які мусять переродитися в могутній чин. Ми мусимо озброїтися незламною вірою в краще майбутнє нашого народу. Тільки просвіта, праця над собою і другими та гартування наших сердець зроблять нас непереможними і доведуть до нашої цілі, до радісного дня — визволення України.

Ми різними шляхами і в різних умовинах блукали по світі, часами ховаючись і боячись, щоб не зрадити себе, дістались ми на Брітанські острови. Тут різними способами, по поглядах очей, по руках і, просто, відчуттям серця ми себе віднаходили, пізнавали і стали до великої праці, щоб доповнити наші ряди. В громадській праці я ніколи не бачив щось подібного, щоб з такою відданістю й ідейністю приступали до праці, як, власне, було тут з нами. На перший наш заклик, не знаючи звідкіля, відгукнулися сотки молодих людей, заявляючи готовість посвятити себе загальній справі. І по так короткому часі, завдяки праці нас усіх, ми вже, як організація, розпочинаємо наш перший день реальної праці. Нехай же ані одна хмаринка не затемнить тих двох днів першого організаційного З'їзду».

Голос забрав о. д-р Василь Кушнір: «Я в імені всіх заокеанських українських організацій і від усіх українців Канади, Амери­ки, Бразілії і Арґентіни вітаю вас усіх і складаю найщиріші поба­жання. Всі українці цілого світу співчувають вами і ви сьогодні не є самі, опущені. Дякую вам за ваш гарний спів колядок під час Служби Божої. Я був дуже захоплений вашим співом і бачу, що довге скитания по світі не змінило ваших християнських почу­вань. Правда, не так повинні ми сьогодні святкувати це велике Свято, але коли порівняти сьо­годнішнє святкування на Рідних Землях, де панує страх і непевність, де кожної хвилі чигає смерть, а голод і холод немилосердно до­шкулюють усьому, що живе, то ви тут не є в найгіршому положенні. Я приїхав сюди й поїду дальше на континент, як виразник волі всіх укра­їнців Америки і Канади, щоб на місці згадати стан нових українських еміґрантів-скитальців. Ми довго перед війною відчували, що станеть­ся щось надзвичайного, що прийдеться писати кров'ю мільйонів жертв сторінки нашої історії. Ми знали, що вислід війни буде такий, як він дійсно є, і ми вже тоді думали як би то прийти з поміччю всім жертвам війни, цілій Середущій Европі, а українському народові зокрема.

00005

о. д-р Василь Кушнір

Для інших народів це був і є перший досвід, для нас це вже не бу ло новим і чужим, для того ми заздалегідь розглядали цю справу. Знаю, ви молоді, недавно покинули рідні степи, лишили на ласку і неласку долі своїх батьків, сестер, братів, і вас тягне туди до рідної стріхи. Однак у такому положенні, як зараз воно представляється, вам годі вертатися домів і не можна ще сьогодні запевнити чи скоро туди повернете. Ви молоді, енергійні люди, перед вами стелиться нова до рога, ви дасте собі раду в світі. Українці, які емігрували до Канади кільканадцять років тому, не мали нічого з собою, а своїми десятьма пальцями дали раду і сьогодні виробили собі всюди дуже добру опінію, доказали світові, що українці є чесними громадянами і можуть жити із всіма в згоді, хто тільки не надуживає своєї влади над ними.

Ви в цьому щасливішому положенні, що маєте за собою попертя цілого українського світу на Американському континенті. Отже ж, сміло йдіть у життя, а ми Вам поможемо. Між нами нема і не сміє бути границь і різниць. Ми всі діти одного народу. На Американському континенті ми з'єдналися в обличчі небезпеки, яка грозила однаково нам усім. Ви рівнож мусите бути зорганізовані в одній організації, без огляду на різниці в переконаннях чи віроісповіданнях. Ви є люди з армії. Не хитайтеся! Вам обіцяли право вибору. Держіться цього і спільними силами домагайтеся свого! Дуже добре розумію ваше положення, бо сам перейшов подібне в минулій війні, і ми тоді видержали. Я вірю, що ви загартовані життям, рам'я-в-рам'я видержите до посліднього! Тиран мусить заломитися, коли будете мати щиру любов до на роду, з якого ви вийшли, до землі, на якій зросли, до Церкви і найближчих вашому серцю. В тім, власне, наша побіда, бо не маємо ані армії, ані зброї, але сила нашого духа, любов до свого є сильніша від гармат. Майте образ великої ідейної любови до всього, що рідне, ви сьогодні обезоружені, але сьогодні ви маєте співпрацю Америки, Канади та інших країн, то нехай буде для вас заохотою у вашому тяжкому житті. Нехай одна наша справа сьогодні — «Бути, або не бути» — єднає нас усіх! Я бачив вашу любов до свого під час сьогоднішнього Богослужения, а у вашому співі я відчув вашу велику ідейність і по­святу. Тисячі наших братів дали своє життя на жертівник Батьківщи­ни, а ми живі змагатимем до наших цілей. Нехай Господь благосло­вить вашу працю і провадить прямим шляхом. Я вірю, що ви поверне­те домів до вільної Української Самостійної Соборної Держави» (бурхливі оплески).

В дальшому слідували короткі подяки і побажання.

В. Соловій — подякував о. д-р В. Кушніреві за його прибуття на наші Збори і за так прихильне відношення до нашої справи, послові М. Бурі і цілій Тимчасовій Управі Союзу за їхню віддану працю в організуванні українців у польському війську. Склав побажання всім щасливих Свят Йордану.

Григорій Драбат: «Від імені всіх українців у польському війську на терені Великої Брітанії складаю подяку о. д-р В. Кушніреві і всім головним ініціяторами нашого З'їзду!»

Іван Булка: «Я приїхав з Европейського континенту, щоб побачити, як живуть тут українці. Дуже втішило мене це, що тут українці мають уже свою установу. Нас там є багато більше і ми теж хотіли б мати таку організацію. Я вірю, що організація ця розширить свою діяльність на Німеччину й Італію. Дуже мило мені було стрінути таку велику кількість своїх людей. Я теж був колись тут в Англії, але нас тоді було замало, щоб могли створити свою організацію. Це все я перекажу на континенті і передам їм ваш привіт».

Борис Мельничук — від усіх українських вояків 2 Корпусу в Італії: «Вітаю вас усіх зібраних. Дуже щасливо чуюся в так великому гурті своїх людей. Маю надію, що ця організація обійме теж вояків 2 Корпусу і разом усі попрямуємо до цілі, а Провід наш не дасться обманути і звести на манівці».

У дальшому були зачитані листи з привітами: від Центрального Українського Допомогового  Бюра, від СУКВ, від сотн. Святослава Фроляка, від Редакції «Перелому» з Арґентіни, від редакції «Нового Шляху» в Канаді, від ред. «Вісті» в Бельгії, від Степана Яворського, сотн. Михайла Опаренка, о. Михайла Горошка, Юрія Луцького і Ук­раїнського Допомогового Комітету в Бельгії.

Січень 1996 року.

Джерело: Олеськів В. До початків Союзу Українців у Великій Британії. // "Гомін України". Альманах, 2001. - С. 105-114.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...