Газета «Життя в таборі» (Ріміні (1944-1946) як літопис колишніх дивізійників доби їх полону

Автор Микола Тимошик, доктор філологічних наук, професор, журналіст

Газету засновано у вересні 1945 року.

Особливість цієї газети в тому, що в цілому вона мала найбільшу кількість чисел з поміж інших періодичних видань українських військовополонених в італійському «Ріміні. За весь період її існування в світ вийшло 260 чисел: у 1945 році – 13, 1946-го  - 151 і 1947 року – 96 чисел.

Організаційний аспект

Починалася як орган студентської громади, а вже з третього числа (вересень 1945 року) у вихідних відомостях стало зазначатися, що це загальнотаборова газета.

Про набуття її  авторитету серед читачів свідчить збільшення із часом періодичності виходу та накладу. У вересні 1945-го з місячника вона  перетворюється в тижневик, а з 23 березня наступного року – на півтижневик. Від 16 червня 1946 року і аж до часу закриття табору в липні наступного року відповідала стандартному статусу щоденної - друкувалася п’ять разів на тиждень обсягом чотири шпальти. Обсяг окремих випусків сягав 12 шпальт. Щонеділі виходив літературний додаток.

Наклад становив від 100 до 300 примірників.

«Життя в таборі» найбільше відповідала статусу редакції в класичному розумінні цього слова: чітко налагоджена робота постійних членів редакційної та адміністративної груп, так званих постійних позаштатних дописувачів і самого табору та поза його межами. Ніякої самодіяльності не було і в налагодженні редакційно-видавничого процесу проходження матеріалів. Тут було все, як і в «справжній» газеті.

Склад редакції.

Літературне редагування текстів здійснював Б. Литвинович, технічне - В. Гоцький) художнє - В. Каплун.

Редакційні відділи очолювали члени редколегії: літератури (Всеволод Будний), політики, сатири та гумору (Любомир Рихтицький). Іншим важливим  підрозділом редакції був палітурно-складальний відділ (О. Немирівський, І. Гринишин), а також машинопису.

Дбаючи про належний рівень культури мови друкованого органу, Миколу Волинського призначено мовним редактором. Головою редколегії та редактором  газети був Орест Городиський, якого замінив згодом Володимир Гоцький.

Прізвище Гоцького ми зустрінемо значно пізніше – вже на обкладинці виданої у Лондоні 1992 року книги його мемуарів про пережите під назвою «Від Перемишля до Ріміні».     

OLYMPUS DIGITAL CAMERA               

Проблемно-тематичний аспект

Проблематика цього часопису торкалася передусім життя табору. Воно, як засвідчують публікації, було насичене й різноманітне. І таким його робили передусім самі мешканці, користуючись наданим англійською військовою владою правом самоврядування внутрішнього життя. Влада британців щодо управління табором стосувалася контролю дотримання дисципліни, протипожежних та санітарних правил, організації маршів для планових походів поза межі табору та купання в морі. Все інше було в розпорядженні української спільноти.

Результати самоврядування виявилися насамперед у творчості  полонених. З рясноти публікацій цього часопису довідуємося про діяльність у таборі хору, танцювальної групи, капели бандуристів, самодіяльного театру, кількох спортивних об’єднань, товариства «Просвіта». Деякі сторінки затримали голос душпастирів двох церков, що діяли на території табору, – греко-католицької та православної.

Низка розлогих публікацій виходить за межі таборової тематики. Відчутне тяжіння редакції до літературно-мистецьких тем – читачам пропонуються розвідки про життя і творчість митців та літераторів. З-поміж них – про Миколу Лисенка, Миколу Садовського, Григорія Косинку, Костя Буревія та інших. У тому, що ця тема переважала в перший рік існування газети, засвідчують у своїх спогадах і безпосередні учасники творення таборових видань В. Гоцький та В. Верига: літературна тематика займала тоді 27 відсотків від усіх публікацій, внутрішнє життя табору – 17,  суспільно-політична та релігійна тематика – 15, сучасна політика – 15, історична – 12, спортивна тематика – 7 відсотків. Решта припадала на публікації рубрики «Запитання – відповіді». 

Редакція цієї газети відзначалася особливою активністю, часто ініціювала певні організаційні акції, що набирали загальнотаборового звучання. З-поміж таких - конкурси з написання літературних текстів (поезія, проза, публіцистика), фотоілюстрацій. Скажімо, на літературний конкурс надійшло понад десять рукописів, якість яких оцінювало журі. Про те, що хвилювало молодих авторів, хто, може, вперше брався за перо, засвідчують назви текстів: «За дротами» (О. Василевич), «Партизани» (Ю. Форись), «На Батьківщину» (О. Девлад), «Перша любов» (Г. Наденко). Конкурс викликав приплив творчих сил для низки таборян.

Неймовіно цікавий  і цінний для історії факт. За браком  паперу, деякі автори надсилали до редакції рукописні тексти, писані на етикетках від консервів, туалетному папері.

Кращі твори, зокрема, «Лірика» поета А. Легота, незабаром були перевтілені в окремі книжкові видання. Що ж до конкурсу фотоілюстрацій, то його проведення дало можливість виявити в таборі низку талановитих фотолюбителів, роботи яких на сторінках часопису урізноманітнили його обличчя, зробили його привабливішим, змістовнішим.

Під крилом цієї редакції діяв Літературно-мистецький клуб.   

Є документальні свідчення, що «Життя в таборі» мало тісні контакти з іншими редакційними колективами поза межами Ріміні, налагодивши взаємний обмін передруками кращих публікацій.                   

Козаки задротянці

Цінний фактаж для преси української еміграції в Америці і Європі

Цікаво, що значна кількість публікацій рімінівського «Життя в таборі», де йшлося про умови життя  дивізійників, часто або передруковувалася, або слугувала фактологічним матеріалом для оглядових або аналітичних виступів на цю тему на шпальтах української еміграційної преси а Америці і Західній Європі.  «Ріміні». Так, у числі від 24 лютого 1946 року лондонської газети «Наш Клич» читаємо таку замітку про незвичне життя цього табору:

«У місцевості Ріміні  в Італії є табор українських полонених, який начислює біля 10000 людей. За війни вони були змобілізовані німцями і боролися на східному, протибольшевицькому фронті.

Спочатку їхнє життя було одноманітне, запанувала апатія та духовий застій. До табору приходили совєтські працівники та намовляли їх до повороту в Україну.... В таборі зорганінувалося громадське життя.

Студенти почали друкувати першу таборову газету «Життя в таборі». Згодом появилися другі видання…. Табор розвиває природні таланти, плекає рідну культуру, учить та вчиться».  Із життя українського табору полонених «Ріміні». Наш Клич. 1946. 24 лют.

Варто зазначити, що публікації про життя табору «Ріміні» на сторінках таборової преси не завжди були позитивними. Свідомо загострюючи питання про хронічне небажання чи невміння українців єднатися і заради великого, головного відкидати другорядне, амбіційне, редакція цим застерігала земляків від подібних випадків. З прикрістю розповідаючи про те, як окремі групи добилися заборони відзначати річницю відновлення української державності (акт 30 червня 1941 року у Львові), автор статті «Не все гаразд у таборі «Ріміні» (надрукована в «Нашому Кличі» з посиланням на «Життя в таборі») наголошує:

 «В ім’я загальнонаціональних вимог мусимо кинути  свої особисті чи партійні погляди, не сіяти розбрату».

Тоді українські рімінівці навіть і не здогадувалися, що пройде небагато часу і набутий під час випуску стіннівок листівок і друкованих часописів досвід «задротяних таборян», як часто називали мешканців цього наметового табору, стане предтечею помітного пожвавлення пресової і книговидавничої діяльності українців у Лондоні та інших містах країни. І станеться це влітку 1947 року, коли кілька тисяч мешканців того тимчасового табору рішенням ООН переселять на постійне місце мешкання до Великої Британії.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...