Книговидавничий і пресовий рух у таборі українських військовополонених «Ріміні» (1945-1947)

Автор Микола Тимошик, доктор філологічних наук, професор, журналіст

Писати про те, як виник, розвивався і стверджувався журналістський і видавничий рух серед тисяч молодих українців за незвичайних умов їхнього дворічного перебування в полоні британських військ  в італійському таборі «Ріміні» непросто. Адже на сьогодні ця проблематики зовсім не вивчена – ні в діаспорі, ні в Україні.

Безцінні підшивки у римських василіян

Основною джерельною базою вивчення цього питання, яке комплексно здійснюється вперше, стали для автора цих рядків повні комплекти підшивок усіх періодичних та книжкових видань, що виходили упродовж двох років існування табору «Ріміні» і які зберігаються нині в бібліотеці-архіві Головної управи Василіанського чину на Авентіно в Римі. Зроблено це було під час наукового стажування в Римі  2013 року.  

На думку господаря бібліотеки-архіву Головної управи Чину Св. Василія Великого в Римі отця Порфирія Підручного, наявна тут колекція рукописної і друкарської творчості українських полонених табору «Ріміні» є чи не найповнішою в світі.

Опосередковане підтвердження цьому припущенню віднаходимо в спогадах отця Партенія Павлика – ченця Гроттаферратського монастиря: «Наш монастир мав тісний зв'язок  із земляками – полоненими табору «Ріміні». Декілька з них, після втечі звідти, певний час переховувалися в стінах обителі. Передаючи час від часу до табору зібрані українськими монахами, як матеріальну допомогу, речі й продукти, ми отримували звідти всі їхні друковані видання, формуючи власну колекцію. Повні комплекти передавали нашим василіанам до Рима».  

Підшивки усіх таборових видань у цій  бібліотеці займають окрему широку полицю, з якої й розгортатимемо нижче для знайомства теку за текою. 

Духовна й матеріальна опіка українських рімінівців

Віднайдені автором цих рядків матеріали засвідчують: до цього досі не вивченого в українських журналістико- та книгознавстві феномену мала найбезпосередніше відношення Українська греко-католицька церква.

Після заборони цієї церкви в СРСР, Апостольський престол у Римі став надавати більше уваги розсіяним в усіх країнах Європи й Америки українцям. За найвищим розпорядженням із числа найбільш авторитетних і впливових ієрархів призначаються спеціальні Апостольські візитатори українських греко-католиків із високими повноваженнями. Головним їх завданням було ствердження пастирської і культурно-просвітньої роботи серед емігрантів-українців. З 1944 року таким спеціальним посланцем Рима для українців країн Західної Європи стає справжній подвижник української духовності архієпископ Іван Бучко.

ВЕликожня листівка

В історії української книги Іван Бучко відомий передусім як покровитель і меценат одного з найавторитетніших у світі видавничих проектів української еміграції – десятитомної «Енциклопедії українознавства», що створювалась упродовж 1955-1984 років у французькому Сарселі гуртом українських учених-подвижників під проводом Наукового Товариства ім. Шевченка в Європі та безпосереднього керівника й натхненника проекту Володимира Кубійовича. Як відомо, завдяки зусиллям архієпископа Бучка Ватикан виділив значну субвенцію для завершення роботи над цією енциклопедією. Особисто владика пожертвував на її видання 1650 доларів США, що на той час було надто великою сумою.

Що ж до участі Івана Бучка в організації друкарства у таборі «Ріміні», то в літературі маємо за цим фактом лише скупі відомості. У рідкісній на сьогодні брошурі «Архіпастир скитальників архієпископ Іван Бучко» віднаходимо таке твердження:

«Маючи авторитет у Ватикані, він допоміг врятувати тисячі вояків Першої укр. дивізії  «Галичина» УНАрмії від видачі більшовикам, сприяв створенню табору в Ріміні, заохочував дивізійників до навчання та налагодив культурно-освітню діяльність».  

До речі, автор цієї, виданої в Римі 1949 року, брошури не зазначений. Але, цілком очевидно, що це – архієпископ Мирослав Марусин, який чверть століття працював з отцем Бучком. 2008 року цей автор видав у Львові розширений варіант римського видання своєї книги з такою ж назвою - «Архіпастир скитальців архієпископ Іван Бучко». В передмові до львівського видання академік Я. Дашкевич зокрема зазначив:

«Історія значною мірою складається з особистостей. Визначальну роль у ній відіграли постаті духовних провідників, таких як великий митрополит Андрей Шептицький, блаженнійший священномученик єпископ Микита Будка, кардинал Йосип Сліпий, архієпископ Іван Бучко». 

Більше про роль Івана Бучка не лише в заснуванні українського друкарства в таборі «Ріміні», а й у позитивному розв’язанні драматичних політичних колізій щодо подальшої долі українських полонених віднаходимо сьогодні на сторінках важкодоступних для дослідника подальших видань дивізійників. Так, в одному з випусків «Вістей» Братства українських дивізійників спогади про це залишив колишній керівник табору «Ріміні» генерал М. Крат:

«Знаючи про існування в Римі греко-католицької колегії Св. Йосафата та про перебування там єп. Бучка, комендант табору вирішив шукати зв’язку з владикою, будучи переконаний, що преосвященний не буде байдужим до долі вояків-українців, більшість яких є теж дітьми греко-католицької церви. Так із Божою поміччю табір дав про себе знати зовнішньому світові».

Із цієї публікації також довідуємося, що лист від полонених таки дійшов до адресата. В останніх числах червня першого року існування табору сюди приїхали святі отці з Риму: д-р Михаїл Ваврик та д-р Іван Біланич. Вечірня молитва тисяч українських полонених на фоні колючої загорожі, численних наметів, зоряного італійського неба та кулеметів британських охоронців табору,  написи вздовж наметових радів назв вулиць табору («Львівська», «Київська», «Коломийська», «Юнаків»), а також отримані з рук таборян перші машинописні шпальти газет та тексти лекцій слухачів щойно утворених курсів українознавства, «записані на клозетному папері від англійської інтендантури», викликала в посланців архієпископа сильні емоції. 

         Незабаром до табору стали надходити із письмовим супроводом архієрейського благословення перші посилки з Риму: папір, письмове приладдя, друкарські машинки, і, що найголовніше – новий шапірограф для тиражування текстів із виготовлених кальок. Такі передачі від духовних опікунів табору стали відтоді регулярними.   

В середині грудня 1946 року в «Ріміні»  прибув і сам архієпископ Бучко. З-поміж того, що привезено цього разу для продовження існування тутешнього видавничого руху, – примірник московської газети «Известия» за лютий 1946 року, в якому подавався виклад промови представника радянської України Миколи Бажана з трибуни ООН. У цій доповіді містилася й політично заангажована інформація про ситуацію з українськими полоненими, що перебували в таборах Ді-Пі. Про італійський табір «Ріміні» світовій спільноті офіційний український представник розповів таке (подаю мовою оригіналу):

«В Италии в лагерне из украинско-немецких националистов, военнопленних украинцев, служивих в немецкой армии, создано формирование под руководством полковника немецкой армии Крата. Украинских граджан, желающих вернуться на Родину, офицеры под различными предлогами избивают палками…» (Див.  «Вісті», ч. 119, с. 84).

Про реакцію творців таборової преси на подібні спроби «руки Москви» вихопити з таборів ДіПі чим більше майбутніх мешканців сибірських ГУЛАГів і про результати таких спроб довідуємося зі сторінок самих видань. Візьмемо, для прикладу, кольоровий великодній випуск інформаційного тижневика «Батьківщина» від 1946 року, на першій шпальті якого вміщено  розлогу публіцистичну статтю С. Яськевича «Ми віримо у  Воскресення». У ній – своєрідна відповідь на звинувачення М. Бажана:

«Одинадцятий місяць минає, як десять тисяч  борців української нації, оточених  кільчастим дротом, чекає на розв’язку непевної долі. Чи змарнували ми час нашої неволі? Тільки невеличка, задурманена обіцяними «благами» частина, покинула нас, решта стала до позитивної праці  й гордо прямує обраними шляхами, готова без страху прийняти дальші удари долі, бо протиставимо їй нашу сильну волю,  фахове знання і витривалість у праці. Це почуття дає нам силу й віру в перемогу Правди. Ніхто, як Христос, коли був на землі, показав нам шлях правди. Неправда усмертила його, але не побідила Правди, бо Христос Воскрес».  

Зроблю наголос ще на одному факті, який стосується друкарської бази табору. Зрозуміло що за такого потужного обсягу випуску друкованої продукції за назвами і накладами, що здійснювався тут, надісланих із Риму за сприяння проводу Української католицької церкви засобів малої поліграфії було б явно недостатньо. Без стаціонарної друкарні такий обсяг робіт виконувати далі було неможливо. І така друкарня в таборі була. Йдеться про польову друкарню  штабу колишньої німецької армії генерала Кессельрінга, яка була доставлена для обслуговування потреб табору німецьких військовополонених, який також розміщувався біля Ріміні. Саме на обладнанні цієї друкарні й тиражувалися більшість видань українського табору, зокрема й продукція таборових марок.            

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Огляд результатів цієї «витривалості у праці» лише на ниві творення на чужині національної журналістики і книговидання подаємо нижче. Коротку характеристику створеної та розтиражованої в таборі друкованої продукції згрупуємо за окремими типологічно-видовими, проблемно-тематичними та технічними ознакам у такій послідовності:

- періодичні видання,

- книжкові видання,

- марки, 

- листівки, грамоти, канцелярські бланки.

Як виникли видавництва «Життя в Таборі» і «Батьківщина»

Із плином часу, збільшення кількості періодичних видань, перші спроби творення книжкової та інших видів друкованої продукції спонукали до потреби не лише координації видавничого руху в таборі, який на початку виникав стихійно, за ініціативою одинаків-ентузіастів, а й налагодження відповідного редакційно-видавничого процесу, створення спеціальних підрозділів за напрямками: редагування, набір, друк, поширення готової продукції. На перший план поставала якість видань.

Йшлося, отже, про створення видавництва. У таборі «Ріміні» їх постало відразу два: «Життя в Таборі» і «Батьківщина». Як стає зрозумілим із аналізу друкованої продукції, ці назви виникли з назв двох найбільш організованих редакційних підрозділів - однойменних газет.   

Схема перетворення окремої редакції газети на видавництво була класичною. Спочатку в газеті виокремлювалася чітко окреслена тематично шпальта у формі додатку. Згодом такий додаток виводився зі структури редакції й ставав самостійним виданням. Так було, для прикладу, з додатком до газети «Життя в Таборі» «Наш шлях». Випустивши кілька своєрідних спецвипусків і переконавшись у їх перспективності і витребуваності, редакція вирішила перетворити його в самостійний журнал. Тут друкувалися ґрунтовні статті на суспільно-політичні, економічні, літературні теми. Тяжіння творців журналу у бік літературознавчої тематики призвело до зміни назви – на «Гроно». Журнал із такою назвою взяв під свою опіку «Літературно-мистецький клюб». Він і визначав у подальшому редакційну політику. Тут стали вміщувати оригінальні твори таборових письменників і поетів, українськомовні переклади текстів  зарубіжних авторів. Наклад цього видання, редактором якого був Роман Ковальський, складав 220 примірників.   

З поданої вище інформації про структуру, обсяг та інтенсивність видавничого руху в таборі українських полонених виникають запитання:

- завдяки яким чинникам в ізольованому від зовнішнього світу колючим дротом середовищі українців зміг виникнути і за короткий  час розростися такий потужний і результативний видавничий осередок?

- звідки взялася матеріальна база друкарства?

- хто й за який кошт постачав до табору значні обсяги паперу?

- де творці газет, журналів і книг брали кошти для пересилання своїх друків в усі континенти світу?

3. Періодичні видання

За моїми підрахунками, за два роки перебування у таборі «Ріміні» українські полонені заснували та видавали різним поліграфічним способом, різними накладами і з різною періодичністю 15 видань. А ще ж – десятки назв книжок, календарів, марок у кількох серіях, привітальних художніх карток-листівок, банків грамот та різноманітних канцтоварів.

На початку перелічимо назви періодичних видань газетного та журнального типу: «Життя в таборі», «Батьківщина», «Український Козак», «Юнацький Зрив», «Наш шлях», «Наша Мета», «Наш Голос», «Наше слово», «На старті», «Бюлетень об’єднаних таборових товариств “Просвіта”», «Світло», «Хвалімо Бога», «Таборовик», «В наметах», «Гроно», «22 січня 1918-1919 рр.».

Із цього переліку виділимо для короткого огляду лише дві – «Оса» і «Український козак»

Газети «Життя в Таборі» та «Батьківщина» заслуговуватимуть окремих публікацій.

«Оса»

Датою започаткування друкарської справи в таборі «Ріміні» слід вважати 12 червня 1945 року, коли на одному із наметів з’явилася стіннівка з короткою назвою «Оса». Ніхто й не підозрював тоді, що із цього розмальованого яскравими карикатурами одинокого примірника, коментарі до яких у віршованій чи прозовій формі були виконані на друкарській машинці, розростеться згодом у поважне періодичне видання-довгожитель.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Уже з восьмого числа «Оса» отримує статус загальнотаборової сатирично-гумористичної газети, друкується циклостильовим способом, «товстішає» від двох до 8-12 сторінок і поступово набирає наклад від 35 до 300 примірників. На початку виходила двічі в місяць, а пізніше стала тижневиком.

Засновником і незмінним редактором новинки стала обдарована особистість – поет-гуморист і художник-карикатурист Володимир Каплун,  який свої тексти й рисунки підписував псевдонім «Федя Юшка». Незамінними помічниками у нього був Юрій Форись. Незабаром довкола редакції об’єдналися талановиті карикатуристи та майстри дотепних текстів: Маркіян Фесолович, Орест Слупчинський, Микола Малюжинський, Любомир Ванкевич.  

Газета виходила, з незначними перервами протягом усього періоду існування табору і продовжила своє життя вже в Англії.

Паралельно з випусками «Оси» серед таборян поширювалися у формі окремих листівок дружні шаржі ще одного карикатуриста Ореста Слупчинського. Для змісту вміщуваних на шпальтах газет та листівок матеріалів характерна незлобива, дружня тональність. Вони скоріше увиразнювали, а не висміювали певних осіб, спонукали з гумором та оптимізмом споглядати і сприймати все, що відбувалося довкола.

«Український козак» 

Це видання також можна віднести до первістків друкованих тижневиків у таборі. Перше його число з’явилося 2 вересня 1945 року накладом 10 примірників. На противагу попереднім виданням це проіснувало недовго – світ побачило 5 чисел. Редагував газету хорунжий С. Федюк. У редакційній статті першого числа йдеться про труднощі видання - брак паперу, приміщення для редакції,  відсутність друкарських машинок з українськими літерами.

З поважних публікацій перших чисел можна відзначити аналітичний матеріал про історію української еміграції, хроніку таборового життя, спортивні репортажі.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

         Замість висновків  

         Витоки і ствердження в ізольованому від зовнішнього світу колючим дротом середовищі молодих українців потужного й результативного видавничого осередку слід пов’язувати із зусиллями головного проводу Української греко-католицької церкви.

Духовні опікуни табору зробили все можливе, аби десятки тисяч полонених в очікуванні розв’язання своєї подальшої долі змогли подолати зневіру й безвихідь й навіть за екстремальних побутових умов знайшли застосування своїм талантам та займалися самоосвітою. Папір, письмове приладдя, друкарські машинки та засоби малої поліграфії для тиражування текстів безперебійно доставлялися до табору завдяки підтримці й грошовим субвенціям Ватикану.

Для друкування тиражних видань таборові видавці використовували також потужності польової друкарні  штабу колишньої німецької армії генерала Кессельрінга.

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...