Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

Осередок Української Культури i Освiти (Ukrainian Cultural and Educational Centre у Вінніпезі (Канада) має в своїх фондах великі комплекси історичних документів. Особливістю цього архівного центру є те, що він був створений у 1944 році і починав формуватися з документів міжвоєнного періоду, "вбираючи" в себе і "свіжі" спогади учасників Визвольних Змагань 1917-1921 рр., і спогади про повстанську та підпільну боротьбу на Українських землях в 30-х роках ХХ століття.

Заснування й свiй розвиток Осередок завдячує Українському Нацiональному Об'єднанню (УНО) й таким особам як Тетяна Кошиць, д-р Павло Маценко, д-р Микита Мандрика, д-р Тимiш Павличенко, сенатор д-р Павло Юзик, Володимир Климкiв та багатьом iншим. Тут зберігаються особові фонди: Василя Авраменка, Iвана Боберського, Докiї Гуменної, довголiтнього мера Вiннiпеґу Стефана Дзюби, 8 коробок особового фонду засновника УВО й ОУН Євгена Коновальця, Олександра й Тетяни Кошиць, Павла Маценка, Микити Мандрики, 4 коробки особистих документів відомого політика і вченого Євгена Онацького, а також архiв Ліги Українських Полiтичних В'язнiв, та багатьох українських установ та органiзацiй. Також у Вінніпезі  існує Вiйськово-Iсторичний Музей в Архiві УВАН (Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada).

На фото: кадр з відео похорон Є.Коновальця. Ймовірно це - Ольга Коновалець та Юрій Коновалець.

В українській історичній науці, починаючи з середини і другої половини ХІХ ст., склалася традиція персоніфікації історії, виокремлення в історичних подіях ролі і місця видатних діячів, дослідження їх життєвого шляху. Тому і в архівній справі, створення особових фондів відомих людей дозволяє поглянути на історію їх очима. Наприклад, щоб зрозуміти, як формувалися позиції політика щодо різних питань, коло політичних соратників і опонентів, друзів, - треба досліджувати рукописи його статей і виступів, листування. І, звичайно, через газетні публікації можна простежити ставлення спільноти й до нього, як до особистості і до справи, яку він репрезентує. Особливо, якщо ця справа широко відома в світі.

Нещодавно, в архіві дослідного інституту "Україніка", що знаходиться в Торонто (Канада), було виявлено великий масив документів, пов`язаний з діяльністю Провідника ОУН-р Степана Бандери. Тож, вирішено розпочати формування особового фонду видатного українського революціонера. Однак особливістю цієї робити є те, що документи, які могли би стати основою фонду, "розпорошені" по різних архівних колекціях (як громадських, так і приватних). Зрозуміло, що певна частина тих документів ще "чекає" на відкриття, адже лідер революційної ОУН вів широке листування з членами Організації, які перебували в різних країнах світу.

Багатьох українців, що брали активну участь в останній визвольній боротьбі, диву­вав факт, що найширші українські народні маси передусім на Великій Україні, але й та­кож на Західній Україні (Волині, Поліссі, Буковині, Закарпатті, а навіть до деякої міри в Галичині) відносилися до тієї визвольної боротьби байдужно, а велика частина заняла зовсім неґативне становище до тієї боротьби. Українській армії важко приходилося вести визвольну акцію якраз наслідком відсутности в визвольних змаганнях більшої частини ук­раїнського загалу. При стрічі з найширшими масами нашого населення, кожний учасник визвольних змагань завважував оте байдуже ставлення більшости того населення до спра­ви української державности, а це до великої міри охолоджувало боєвий запал навіть найбільш запального вояка.

Широкі маси українського селянства по російській революції займали майже однакове становище до московської влади ес-ера Ке­ренського, української національної влади, польської, большевицької та московської біло­гвардійської. Революційні та пореволюційні події відбулися мовби понад головами тих мас. Навіть найбільш помітні зміни й події в українському політичному світі не знаходи­ли належного заінтересування в тих масах.
Глибше вглянення в душу тих мас пояс­нює причину такого дивного відношення до подій, які рішали їхню долю. Причина лежа­ла в психіці, яка протягом віковічної політич­ної неволі була позбавлена найосновніших прикмет, що питомі кожній нації, що себе ша­нує. 

Під час останньої світової війни Західна Україна, а особливо Волинь і Закерзоння були театром кривавих конфліктів між польською меншиною (приблизно 16 % населення) і українцями (понад 64% населення)1. Польські джерела розповідають про варварське винищення десятків тисяч, а навіть сотень тисяч поляків2, здійснене українцями між літом 1943 і травнем 1945 року.

Ми не маємо наміру вникати у подробиці цих конфліктів та винищень, які самі по собі викликають осудження. Причини та умови цих конфліктів є предметом глибокого вивчення польськими та українськими істориками, що дозволить трохи краще пізнати обставини трагедії і визначити її справжні масштаби. А поки що поляки, часто перебільшуючи цифри, наполегливо звинувачують у цих винищеннях український націоналізм, зокрема Організацію Українських Націоналістів (ОУН) та Українську повстанську армію (УПА). Однак правда тут набагато складніша.

Не бажаючи захищати одних чи других, гадаємо, що настав час постаратися зрозуміти трагедію. Насамперед, треба підкреслити, що українці також були жертвами цих конфліктів. Цей факт постійно приховується польськими авторами, які, здається, не зацікавлені у кількості українських жертв польського винищення. Прагнуть лише одного – звинуватити український націоналізм, бандерівський рух, ОУН та УПА. Польський націоналізм чи польський імперіалізм звичайно не згадують і в нічому не звинувачують.

Якими ж були вихідні позиції двох національних спільнот – українського народу на своїй етнографічній території і польської національної меншості?

-     Торжественні Архиерейські Служби Божі

-     Врочисте посвячення пам'ятника Рівноапостольному Князеві Володимирові Великому

-     Чудовий концерт у Роял Алберт Гол

Неділя, 29-го травня 1988 року, була днем великої маніфестації, що відбулась у Лондоні, у відзначення тисячоріччя Хрещення Руси-України. Було це вже друге з черги величаве святкове від­значення цього історичного ювілею в Західній Европі, у рамках координованого пляну праці Европейського Ювілейного Комітету, бо перше свято відбулось у Брюсселі.

Всю довготривалу, наполегливу й нелегку підготову великого святкування в Лондоні проводив Крайовий Громадський Комітет Тисячоліття, головно його Екзекутива, а в системі цього Комітету постійно працювали кілька комісій, діючи в площині здійснення найважливіших великих проектів: спорудження пам'ятника рів­ноапостольному князеві Володимирові Великому в Лондоні, ви­дання пропам'ятної книги про українську культуру в аспекті ти­сячоліття християнства в Україні та влаштування величавого концерту української церковної музики в Роял Алберт Гол у Лон­доні.

Понад 10 тисяч раніше не доступних документів про історію зокрема ОУН та УПА міститиме спеціальний електронний архів в Інтернеті. Описані електронні копії систематизовані тематично та хронологічно, а сам Е-архів постійно поповнюватиметься.

19 березня, вівторок 11:00 — 12:30 Головна читальна зала наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка. вул. Драгоманова, 5.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Центр досліджень визвольного руху з участю Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» представлять результати 3-річного спільного проекту: Електронний архів визвольного руху (avr.org.ua), який вже 19 березня надасть у вільний доступ через Інтернет понад 10 000 систематизованих та описаних електронних копій документів з історії ОУН та УПА. А надалі поповнюватиметься іншими, розповідаючи про минуле ХХ століття в Україні, структури визвольного руху, політичні репресії та діяльність нацистського та комуністичного тоталітарних режимів.

ВІД РЕДАКЦІЇ: Стаття Е. М. Кодо Партизанська війна в України була надрукована в журналі-місячнику »МІLITARУ REVIEW« (V. ХL, № 8) за листопад 1960 року. »Міlіtаrу Review« — офіціяльний орган Коледжу Командування і Генерального Штабу Армії США. Пере­друковуємо її в українському перекладі, бо це одна з найкращих і найбільш об'єктивних статтей чужоземних авторів про УПА і україн­ську визвольну боротьбу. Особливе значення вона має ще й тому, що надрукована в авторитетному журналі американського Генерального Штабу Армії.

Про Автора статті, «Міlіtаrу Review» пише: »Енрік Мартінез Кодо — цивільний журналіст, живе в Буенос-Айрес. Він є редактором »Маnual dе Informaciones«, офіційного видання Секретної служби Арґентінської армії, та редактором »Ucrania Libre«, незалежної публікації в Буенос-Айрес.

Редактор » Міlіtаrу Review « подає від себе таке пояснення до статті Е. М. Кодо: »Колишні українські партизани, що тепер живуть в Арґентіні, подали інформації, на основі яких Мартінез Кодо написав свою репортажну статтю. Характер усіх партизанських воєн, а також і необхідність охорони засобів, що пов'язані з цим націоналістичним рухом за волю і незалежність — зумовили обмеженість документації, яку нормально подає »Міlіtаrу Review«. Хоч українська боротьба за незалежність у цьому столітті не увінчалася успіхом, проте треба визнати, що описані М. Кодо елементи руху можуть одного дня стати активною силою у світовому конфлікті. — Редактор«.

В січні 1996 року минуло 50 ро­ків від перших основуючих зага­льних Зборів Союзу Українців у Великій Брітанії, на яких завер­шено підготовчі заходи для зорганізування перебуваючих у цій країні українців у своїй громадсь­кій організації і започатковано статутову й плянову діяльність цієї загально-національної укра­їнської установи.

50 років — це довгий період ча­су на лише в житті окремих оди­ниць, а й у житті організованої спільноти, особливо також, що живе у чужому середовищі, під тиском різних негативних впливів на її спосіб життя.

(На фото: Василь Олеськів, 1940-і роки.)

Протеставитись усім таким впливам і не зійти з обраного шляху може лише така інституція чи організація, яка є побудована на сильних ідейно-моральних основах і організаційних засадах, що випливають з потреб і прагнень всього народу. Такі тверді й незмінні основи СУБ покладено вже на його перших основуючих Зборах в днях 19-20 січня 1946 року в Едінбурзі, Шотляндія.

Щоб краще зрозуміти, чому і як прийшло до створення цієї укра­їнської установи у Вел. Брітанії, треба схарактеризувати творців того діла, тобто тих українців, які вже під час Другої світової війни опини­лись і перебували на брітанських островах. Їх можна поділити на чотири окремі групи.

Боротьба ОУН і УПА на східно-українських землях потребує окремого дослідження з різних причин. Найголовнішою з них є те, що звичайно говориться, що ОУН і УПА діяли лише на західних землях України. З другого боку, правдою є, що діяльність цих двох формацій на східних землях припинилася скорше ніж на західних. Але коли і серед яких обставин? Та й взагалі, які були її розміри під час воєнних років і пізніше?

Термін "східно-українські землі" уживаємо тут у розумінні тих територій України, які не називаються західними землями, тобто які до вересня 1939 року знаходилися під радянською окупацією.

Дослідження боротьби на східно-українських землях мусить спиратися в першу чергу на документи. Спомини залишаються допоміжним джерелом. Як відомо, проникання і розвиток ОУН під проводом Степана Бандери на східно-українських землях розпочалися із німецькою агресією проти Радяського Союзу, тобто з приходом на ці території членів похідних груп цієї організації. Це відноситься також і до ОУН під проводом Андрія Мельника, про яку ми скажемо пізніше.

12 вересня Стефан Романів – Голова Проводу революційної ОУН, Генеральний секретар Світового конгресу українців, Віктор Рог – головний редактор газети "Шлях перемоги" та Геннадій Іванущенко – член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху, екс-директор Державного архіву Сумської області презентували сумчанам новий історичний інтернет-ресурс – сайт Архіву ОУН в Українській Інформаційній Службі-Лондон (http://ounuis.info/).

За словами Геннадія Іванущенка, котрий майже рік опрацьовував архів ОУН, що нині перебуває в Українській Інформаційній Службі (УІС) в Лондоні, минуле століття було для української нації найдраматичнішим часом її боротьби за державну незалежність. Сотні тисяч людей, хто зброєю, а хто словом, хто в бою, хто в концтаборі, а хто у вимушеній еміграції, боролися за вільну Україну. Саме завдяки їм 24 серпня 1991 року Українська держава відбулася.

Нове в архіві

Частини 2-х пропагандивних звітів: 1.Початок за вересень 1947 р. 2.Закінчення...
Частини 2-х пропагандивних звітів: 1.Початок за вересень 1947 р. 2.Закінчення за травень 1947 р. (Городоцький, Івано-Франківський р-ни) КопіїКатегорія: Головний Провід ОУН
Анотація: Стан осередку.Праця в терені.Червона Армія.Вишкіл в терені.Література
Автор: ОУН
Спосіб відтворення: паперова копія
Пропагандивний звіт р-ну Рудки за листопад-грудень 1947 р. Копія. Частина...
Пропагандивний звіт р-ну Рудки за листопад-грудень 1947 р.  Копія. Частина копії звіту за вересень 1947 р.Категорія: Головний Провід ОУН
Анотація: Стан осередку.Праця в терені.Червона Армія.Вишкіл в терені.Література
Автор: "Ольжич", "Ігор"
Спосіб відтворення: паперова копія
Пропагандивний звіт за листопад-грудень 1947 р. (р-ни Городок, Янів, Рудки)...
Пропагандивний звіт за листопад-грудень 1947 р.  (р-ни Городок, Янів, Рудки) КопіяКатегорія: Головний Провід ОУН
Анотація: Стан осередку.Праця в терені.Червона Армія.Вишкіл в терені.Література
Автор: ОУН
Спосіб відтворення: паперова копія
Пропагандивний звіт р-ну Городок за травень 1947 р. Копія
Пропагандивний звіт р-ну Городок за травень 1947 р. КопіяКатегорія: Головний Провід ОУН
Анотація: Стан осередку.Праця в терені.Червона Армія.Вишкіл в терені.Література
Автор: ОУН
Спосіб відтворення: паперова копія
Уривок пропагандивного звіту за травень 1947 р. р-н Рудки. Копія
Уривок пропагандивного звіту за травень 1947 р.  р-н Рудки. КопіяКатегорія: Головний Провід ОУН
Анотація: Стан осередку. Праця в терені. Червона Армія. Вишкіл в тере ...
Детальніше...
Автор: "Беркут"
Спосіб відтворення: паперова копія
Більше...

Веб-дизайн