Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

Цього року в жовтні врочисто вшановуємо світлу пам’ять Провідника ОУН, що 25 років тому загинув від рук скритовбивці, аґента КҐБ Богдана Сташинського.

Ідеологічні та політичні банкрути, колонізатори та тоталітаристи, вороги усякого національно-визвольного руху, коли мова йде про звільнення народів від совєтсько-російського ярма, — вони не знаходять інших засобів обниження впливу вождів національного руху, ніж мерзотне скритовбивство. Такою є психологія та практика російських комуністів, цих «мокрих справ» майстрів, примітивних дикунів, що ще й досі залишаються у печерному стані. Вони діють за прислів’ям «Сила є — розуму не треба!» Неспроможні переконати людей у перевазі комуністичної системи і так званого «братерства народів» під егідою російського «старшого брата» над вільним світом, вони здатні не лише на скритовбивство!

67-річний шлях совєтського режиму встелюють мільйони трупів,

його насичують кров та піт невинних жертв та крик нещасних страдальців, що стогнуть під страшним ярмом комуністичної неволі.

Від редакції:
Року 1919-22 сталася окупація совєтським військом України.
Вже з перших кроків вторгнення на територію України, бажаючи дезорієнтувати світову oпінію про дійсне значення подій, большевики почали, ширити чутки про те, що вони з’явились в Україну для братньої допомоги українському народові звільнитися від власного буржуазного уряду і що вони прибули на Україну на запрошення українських робітників і селян.
Це твердження не відповідає правді. Трудовий Конгрес у Києві відкинув пропозицію большевиків передати владу в Україні большевицьким совєтам і висловив довір’я урядові – Центральній Раді. Те ж зробили численні з’їзди учителів, кооператорів, тощо.
Селянство ж України відповіло на вторгнення червоної ґвардії і продовольчих отрядів повстанням і винищуванням червоноґвардійських частин та ревкомів, що грабували і розстрілювали населення України.
Повстання спротиву і самозахисту проти большевицької окупації були зареєстровані з терену цілої України. Цей відрух існував в кожному селі, районі, часто охоплював по кілька районів, що цілковито паралізувало дії адміністрації, При студіях повстанських рухів цього періоду в Україні треба чітко відрізняти такі форми їх, що більш-менш відповідають хронологічним етапам большевицької окупації.
Період І. Боротьба проти збольшевизованих частин дизертирів з південно-західнього фронта» Проти них боролись українізовані з"єднання колишньої царської армії, урядові і місцеві органи самоурядування, революційна міліція міст і сіл.
Період II. Боротьба з большевицькою диверсією і “клясово спорідненими їм елементами”. Проти них боролися місцева українська адміністрація та органи місцевої самооборони сіл і міст (самооборона окремих вулиць, районів міста,повітів).
 Період III. Боротьба з большевицькими окупаційними військовими рейдами, грабунками "продотрядів", ревкомами. Цю боротьбу провадило військо України і її союзників, військові партизанські з"єднання армії УНР, сільські та міські групи боєвої самооборони.
Період IV. Під большевицькою окупацією боротьба провадилась з большевицькими винищувальними партійними і військовими відділами, з ЧК, ГПУ, з адміністраційним совєтським апаратом та з большевицькою міліцією. Проти них діяли селянські повстанці, пересувні бойові партизанські загони, підпільні українські групи спротиву, та організації громадського активного захисту української державности.
Лише незначна частина документів цього спротиву большевизмов! використана наукою* Між тим ці документи є дуже важливими для вивчення форм організованого і стихійного спротиву українського народу большевизмові в Україні.

Ці призабуті документи мають також велике значення і для розуміння подій в СССР і в УССР в наші дні.
Колись під ударами народніх повстань большевики мусіли шукати шляхів до замирення з українським народом.  Вони змінили часово свою політику (НЕП), оголосили "амнестію" тим, що боролися проти них зі зброєю.
Дехто повірив тактичним крокам їх політики, склав зброю, деякі повернулись навіть з еміґрації. Нижче подана стаття Лютаревича “Історія одного повстання на Полтавщині", устами свідка подій, описує один епізод з цієї героїчної боротьби українського народу, що .діяла під ім"ям "Всеукраїнської Козачої Ради" Описані П. Лютаревичем події можуть служити найкращим доказом того, що совєтська державна і партійна "амнєстія", а також і зобов"язання, що були зв'язані з нею, були лише способом обмани українського народу для його духовного і матеріального обезброєння в його боротьбі проти большевизму.

Редакція

While the authorities try to restrict access to archives, the OUN opens its documents to the general public

Everybody can now see with their own eyes the shirt Stepan Bandera was wearing on the last day of his life, virtually “leaf through” the OUN Directorate’s unique documents or old foreign Ukrainian publications the only copy of which is kept in London. You do not even leave your house: all you have to do is browse a new Internet resource, the website of the London-based Ukrainian Information Service’s OUN Archive (http://ounuis.info).

The unique website was recently presented in Sumy and other cities of Ukraine (for presentation in Ternopil, see Den No. 188 of October 18). The first city was Sumy because one of the main initiators of the project was Hennadii Ivanushchenko, former director of the State Sumy Oblast Archive, who had the privilege of working for about a year with primary sources of the Ukrainian Information Service (UIS) in London. “I was astonished to see this wealth of archival documents which had until then been in fact inaccessible to anybody. The archive is now being systematized,” he says.

 

Друга світова війна внесла побіч нових елементів з ділянки техніки, що змінили стратегічне і тактичне обличчя війни, ще один дуже важливий елемент: територіальну партизанську і підпільну війну.

Як масове явище виступали на арену воєнних дій цілі народи, продовжуючи війну навіть тоді, коли їхні регулярні армії ворог розбив і зліквідував. Виступали і такі народи, що своїх регулярних армій зовсім не мали. Виступали один по одному так, як викликали їх на воєнну арену історичні події.

Форми цієї боротьби в різних народів і в різних фазах війни були різні, як теж різні були політичні концепції, на яких ця боротьба базувалася. Здебільшого це інтервенційні концепції, зор'єнтовані на одну з воюючих великодержав і дуже часто цими великодержавами інспіровані.

Український народ спромігся побіч інших концепцій на самостійницьку концепцію, що без орієнтації, без зв'язку й допомоги від будь-якої з воюючих сторін знайшла активну підтримку найширших народних мас.

Зовнішнім виявом цієї концепції, а заразом і її реалізатором, було українське визвольне підпілля як політична сила і Українська Повстанська Армія як збройна формація.

До цього часу питання організаційної структури цієї збройної формації не було ще висвітлене, коли не згадувати деяких статтей і мемуаристичних публікацій, що займалися цим питанням фрагментарно й посередньо.

Офіційний інформаційний друкований орган Організації Українських Націоналістів (бандерівців) – газета «Шлях Перемоги» відзначає 60 років.

З нагоди ювілею редакція газети зібрала людей, які в ній працювали, які допомагали цьому виданню, які є давніми друзями і партнерами.

Серед таких – редактори газети ОУН в різні роки Марія Базелюк та Андрій Гайдамаха, віце-прем’єр-міністр Олександр Сич, заступник голови ОУН (б), народний депутат Олег Медуниця, заступник голови Київської міської державної адміністрації Богдан Дубас, заступник міністра внутрішніх справ Микола Величкович, заступник міністра молоді та спорту Юрій Юзич, голова ОУН (мельниківців) Богдан Червак, директор Національної кіностудії ім. Довженка, режисер Олесь Янчук, директор Центру національного відродження Тарас Рондзістий, керівник громадського об’єднання «Українська справа» Тарас Гребеняк, директор УІС Валерій Малькін, директор Української видавничої спілки імені Юрія Липи Ярослав Іляш, голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь, голова УВКР Михайло Ратушний, народний депутат Руслан Марцинків, лідер Білоруської партії Свободи Сергій Висоцький і, звичайно, працівники газети.

Головний редактор тижневика Віктор Рог, вітаючи гостей, розповів про основні етапи її історії, згадав про редакторів та авторів видання різних років, серед яких Данило Чайківський, Степан Бандера, Дмитро Донцов, Анатоль Бедрій, Борис Вітошинський, Ярослав Стецько, Степан Ленкавський, Андрій Васькович, Дмитро Штикало, Ярослав Сватко, Володимир Сергійчук, Петро Мірчук, Ярослав Дашкевич, Василь Кук та багато інших достойників.

«60 років – це серйозний, поважний вік. Але щодо нашої газети, попри те, що вона дійсно пройшла довгий шлях, 60 років – не привід виходити на пенсію», – сказав Віктор Рог.

"Твій справжній друг на шляху, з якого нема сходу..."

(З листа С. Бандери до М. Климишина)

 

У час суспільних збурень постаті революціонерів привертають особливу увагу. А надто, якщо раніше їхня діяльність замовчувалася або ж перекручувалась. Так і постать Степана Бандери, 105-річчя з дня народження якого у перший день нинішнього року вшановували ті, кому не чужий дух патріотизму: на тлі сьогоднішніх подій на Майдані вона постає виразним взірцем незламної волі та вірності своєму народу. Життя провідника ОУН припало на найскладніший період ХХ століття, а його ідеї й досі впливають на українців у їхньому прагненні стати вільною, самодостатньою нацією...

Осередок Української Культури i Освiти (Ukrainian Cultural and Educational Centre у Вінніпезі (Канада) має в своїх фондах великі комплекси історичних документів. Особливістю цього архівного центру є те, що він був створений у 1944 році і починав формуватися з документів міжвоєнного періоду, "вбираючи" в себе і "свіжі" спогади учасників Визвольних Змагань 1917-1921 рр., і спогади про повстанську та підпільну боротьбу на Українських землях в 30-х роках ХХ століття.

Заснування й свiй розвиток Осередок завдячує Українському Нацiональному Об'єднанню (УНО) й таким особам як Тетяна Кошиць, д-р Павло Маценко, д-р Микита Мандрика, д-р Тимiш Павличенко, сенатор д-р Павло Юзик, Володимир Климкiв та багатьом iншим. Тут зберігаються особові фонди: Василя Авраменка, Iвана Боберського, Докiї Гуменної, довголiтнього мера Вiннiпеґу Стефана Дзюби, 8 коробок особового фонду засновника УВО й ОУН Євгена Коновальця, Олександра й Тетяни Кошиць, Павла Маценка, Микити Мандрики, 4 коробки особистих документів відомого політика і вченого Євгена Онацького, а також архiв Ліги Українських Полiтичних В'язнiв, та багатьох українських установ та органiзацiй. Також у Вінніпезі  існує Вiйськово-Iсторичний Музей в Архiві УВАН (Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada).

На фото: кадр з відео похорон Є.Коновальця. Ймовірно це - Ольга Коновалець та Юрій Коновалець.

В українській історичній науці, починаючи з середини і другої половини ХІХ ст., склалася традиція персоніфікації історії, виокремлення в історичних подіях ролі і місця видатних діячів, дослідження їх життєвого шляху. Тому і в архівній справі, створення особових фондів відомих людей дозволяє поглянути на історію їх очима. Наприклад, щоб зрозуміти, як формувалися позиції політика щодо різних питань, коло політичних соратників і опонентів, друзів, - треба досліджувати рукописи його статей і виступів, листування. І, звичайно, через газетні публікації можна простежити ставлення спільноти й до нього, як до особистості і до справи, яку він репрезентує. Особливо, якщо ця справа широко відома в світі.

Нещодавно, в архіві дослідного інституту "Україніка", що знаходиться в Торонто (Канада), було виявлено великий масив документів, пов`язаний з діяльністю Провідника ОУН-р Степана Бандери. Тож, вирішено розпочати формування особового фонду видатного українського революціонера. Однак особливістю цієї робити є те, що документи, які могли би стати основою фонду, "розпорошені" по різних архівних колекціях (як громадських, так і приватних). Зрозуміло, що певна частина тих документів ще "чекає" на відкриття, адже лідер революційної ОУН вів широке листування з членами Організації, які перебували в різних країнах світу.

Багатьох українців, що брали активну участь в останній визвольній боротьбі, диву­вав факт, що найширші українські народні маси передусім на Великій Україні, але й та­кож на Західній Україні (Волині, Поліссі, Буковині, Закарпатті, а навіть до деякої міри в Галичині) відносилися до тієї визвольної боротьби байдужно, а велика частина заняла зовсім неґативне становище до тієї боротьби. Українській армії важко приходилося вести визвольну акцію якраз наслідком відсутности в визвольних змаганнях більшої частини ук­раїнського загалу. При стрічі з найширшими масами нашого населення, кожний учасник визвольних змагань завважував оте байдуже ставлення більшости того населення до спра­ви української державности, а це до великої міри охолоджувало боєвий запал навіть найбільш запального вояка.

Широкі маси українського селянства по російській революції займали майже однакове становище до московської влади ес-ера Ке­ренського, української національної влади, польської, большевицької та московської біло­гвардійської. Революційні та пореволюційні події відбулися мовби понад головами тих мас. Навіть найбільш помітні зміни й події в українському політичному світі не знаходи­ли належного заінтересування в тих масах.
Глибше вглянення в душу тих мас пояс­нює причину такого дивного відношення до подій, які рішали їхню долю. Причина лежа­ла в психіці, яка протягом віковічної політич­ної неволі була позбавлена найосновніших прикмет, що питомі кожній нації, що себе ша­нує. 

Під час останньої світової війни Західна Україна, а особливо Волинь і Закерзоння були театром кривавих конфліктів між польською меншиною (приблизно 16 % населення) і українцями (понад 64% населення)1. Польські джерела розповідають про варварське винищення десятків тисяч, а навіть сотень тисяч поляків2, здійснене українцями між літом 1943 і травнем 1945 року.

Ми не маємо наміру вникати у подробиці цих конфліктів та винищень, які самі по собі викликають осудження. Причини та умови цих конфліктів є предметом глибокого вивчення польськими та українськими істориками, що дозволить трохи краще пізнати обставини трагедії і визначити її справжні масштаби. А поки що поляки, часто перебільшуючи цифри, наполегливо звинувачують у цих винищеннях український націоналізм, зокрема Організацію Українських Націоналістів (ОУН) та Українську повстанську армію (УПА). Однак правда тут набагато складніша.

Не бажаючи захищати одних чи других, гадаємо, що настав час постаратися зрозуміти трагедію. Насамперед, треба підкреслити, що українці також були жертвами цих конфліктів. Цей факт постійно приховується польськими авторами, які, здається, не зацікавлені у кількості українських жертв польського винищення. Прагнуть лише одного – звинуватити український націоналізм, бандерівський рух, ОУН та УПА. Польський націоналізм чи польський імперіалізм звичайно не згадують і в нічому не звинувачують.

Якими ж були вихідні позиції двох національних спільнот – українського народу на своїй етнографічній території і польської національної меншості?

Нове в архіві

Поштові листівки видавництва "Червона калина"
Поштові листівки видавництва Категорія: Вітальні
Анотація: Колекція поштових листівок видавництва “Червона калина”, представлених ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Червона калина
Червона калинаКатегорія: Журнали
Анотація: У травні 1917 року вийшов перший номер журналу “Червона калина”. Редаг ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Південно-Східня Европа
Південно-Східня ЕвропаКатегорія: Мапи
Анотація: Фізична карта Південно-Східної Європи. Створена 1946 р. М.Кулицьким М ...
Детальніше...
Автор: Кулицький Микола
Спосіб відтворення: оригінал
Республіканський самохотник
Республіканський самохотникКатегорія: Журнали
Анотація: "Республіканський самохотник" – гумористичний журнал Українських Січов ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Український самохотник
Український самохотникКатегорія: Журнали
Анотація: "Український самохотник" (1915-1918) – гумористичний журнал, видання У ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн