Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

З-поміж різних українських відомих постатей, внесок яких у розвиток спільноти потрібно вивчати і осмислювати, перебуває особа В'ячеслава Чорновола. Для багатьох українців він став відомий і запам'ятався в останні роки свого життя, коли працював на посаді голови Народного руху України (НРУ) та народного депутата України. Вперше про нього почали писати в засобах масової інформації у 1960-х роках, після появи за кордоном його книг, в яких він розкривав беззаконня і репресії радянської влади на території України. Відтоді його матеріали та інформація про нього почали періодично з'являтися за межами України, в основному в українських емігрантських ЗМІ. Натомість, на Батьківщині до кінця 1980-х pp. інформація про нього поширювалася серед обмеженого кола людей.

Значний внесок у поінформованість української діаспори про події в Україні та про В. Чорновола вніс журнал „Визвольний шлях", що видавався в Лондоні за ініціативи ОУН (б) і поширювався в країнах, у яких проживала українська діаспора. На сторінках журналу спочатку подавалися огляди діаспорних авторів про становище в Україні, а з середини 1960-х років з'являються матеріали від осіб, що жили в підрадянській Україні і були причетними до національно-культурного руху. Тематика матеріалів була різною: від заборонених віршів до умов перебування політв'язнів в радянських концтаборах. (Фото В.Чорновола з набору інформаційних листівок. // Архів ОУН в УІС-Лондон. - Колекції. - Листівки)

Завданням статті є розгляд інформації про В.Чорновола, яку отримували читачі „Визвольного шляху" від появи за кордоном інформації про шістдесятників і до часу другого великого „покосу" 1972 р. Висвітлення цього питання в окремій статті є на сьогодні актуальним, оскільки, діяльність В. Чорновола є малодослідженою [3].

 

Грізна зброя-пропаганда була довгі роки зовсім незнана або легковажена з таких причин: людям присуща консервативність, а найбільше військовикам. Тяжко було хочби й здібному полководцеві переходити від шаблі до пера. Той, хто добре володів пером, рідко був добрим вояком. І тому перші пропаґандивні твори не мали належного успіху, завдяки відсутности добре вишколених фахівців для цього роду зброї. Коли окремі роди зброї мають свою традицію, цю зброю ж не завжди радо сприймали. Досить згадати, що великі теоретики воєнного мистецтва або зовсім не згадували про пропаґанду, як про рід окремої зброї, або тільки натякували про ворожу пропаганду, що появлялася в тій або іншій формі. Немає зовсім про це в листах і наказах у Фрідріха Великого, хоч він наводить 14 різних дуже мудрих і практичних способів ведення війни. Нема згадок у німецького ген. Мольтке, дуже мало у генералів Гінденбурґа і в Люнендорфа. Ген. Клявзевіц в одному місці цікаво говорить про Росію. — „Росію треба вдарити з нутра, в її серце”. Цим він натякає на розклад серед поневонених народів, що боронили Росію в 1812-1813 рр. Далі він говорить: „що війна — це продовження політики іншими засобами”. Тому в нього чинник політичний має велике значення і під час війни, але виразно про пропаганду він не говорить. Якщо в таких фахівців воєнного мистецтва було так мало розуміння ролі пропаганди, то нема нічого дивного, що вона (пропаганда) так довго була мало знана.

Непроханий гість - гірший від татарина. У тому, що за таким принципом зустрічатимуть Декларацію про державний суверенітет України в Кримському, Одеському та, власне, в більшості обкомів КПУ, навряд чи в кого були сумніви. З іншому випадку постало б питання: яким основоположним принципом керувався довгі роки при доборі периферійних кадрів відомий цеківський "селекціонер і українолюб" Г.Крючков?

Але все ж, щоб дійти в апаратних затіях з приводу Декларації до таких яскравих симптомів пролетарського інтернаціоналізму, як викликання... "духів минувшини", приміром, російської імператриці Катерини Другої з її мертвонародженим дітищем - "Новоросією"! На подібне виявились здатними лише одеські вихованці й послідовники нинішнього радника ЦК...

Не може бути, скаже хтось, це ж абсурд! Хто заперечує? Але звернемось до неспростовних фактів.

...Переді мною - віддрукований голубою і чорного фарбами восьмисторінковий номер газети "Новороссійскій телеграф", передова стаття якої озаглавлена - "Держава духа" /тут і далі подаємо мовою ориґіналу/. Беремо перший-ліпший абзац, читаємо: "Надо поднімать самосознаніє - і отдельной лічності, і всей нациі. В "державе духа" не бивают трудни для ісполнєнія закони, ібо оні установлєни по прінципу: сердце с совестью в ладу.

Как моґло случітся, что моґушєствєнная держава інков... рухнула прі пєрвих же сопрікосновєніях с висадівшейся здесь горстью іспанскіх завоевателей? Оказиваєтся, етому предшествовал ґлубокій духовний крізіс общества інков..."

Вкінці другої світової війни большевики ніби об’явили свободу релігії і навіть дозволили відкривати церкви і відправляти в них Служби Божі. Але це був лише підступний крок. Большевики завжди були й залишилися далі запеклими ворогами релігії й іншими бути не можуть. Ворожнеча до релігії і запекла боротьба з нею — це одна з найбільш характеристичних рис большевизму-комунізму. Ще Маркс називав релігію «опіюмом для народу» і закликав пролетарів боротись з нею. Але ще більшим ненависником релігії був Ленін. Релігію він називає «сивухою» і вбачає в ній найбільшого ворога комунізму. У своїх «філософічних зошитах», написаних ще до революції 1917 р., він, роблячи виписки антирелігійних висловлювань Фоєрбаха, на марґінесі з захопленням зазначає «Очень хорошо!» (Партиздат, 1934 р., стор. 71). А в 1922 р. він пише статтю «Про значення войовничого матеріалізму», в якій вимагає видання в СССР творів атеїстів. XVIII ст., як одного з кращих ефективних засобів боротьби з релігією. «Завзята, жвава, талановита, гостро й відверто нападаюча на пануючу попівщину публіцистика старих атеїстів XVIII ст., — пише він, — виявляється в тисячу разів більш відповідною для того, щоб збудить людей від релігійного сну, ніж нудні... перекази марксизму, що переважають в нашій літературі» (Збір, творів, т. XXVII, стор. 185).

Інтерв'ю з багатолітнім політв'язнем більшовицьких таборів, одним з організаторів ДСУ поетом Зеновієм Красівським.

- Пане Красівський, на Стрийщині організовується осередок Всеукраїнського політичного об'єднання Державна Самостійність України /ДСУ/. Як Ви, багатолітній в'язень більшовицьких таборів за свої націоналістичні переконання, розцінюєте появу на політичній арені об’єднання українських націоналістів?

- Поява на українській політичній арені ДСУ, безумовно, є кроком вперед на шляху боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Але, оглядаючись трошки у вчорашній день, ми не можено вважати його появу як щось нове, бо в минулому ми мали такі злети національного духу, державницької думки і народної волі, що дорога ними ніби витичена. Ви говорите про об'єднання українських націоналістів, "для яких Україна понад усе, які готові віддати за неї життя". Боюся, аби не розчарувати Вас, а може, й читача: стан нашого суспільства не видається мені таким райдужним, а політична готовність народу - аж до такої міри високою.

Не заперечую - багата Україна патріотами, попередні десятиліття доказали, що не перевелись і націоналісти, які готові пожертвувати найдорожчим, свободою і навіть життям.

Вже скоро мине сорок років від того часу, коли за побуту в „Д.П.” таборі в Міттенвальді в Німеччині зустрівся я й щиро сприятелювався з одним земляком з рідної мені Полтавщини. Був це старший чоловік, український патріот, високоосвічена й ідейна людина. Він ще недавно тоді вирвався з-під совєтеького „райського” життя, переживши такі тяжкі обставини, серед яких міг загубити не лише життя, але перед тим... і душу. Фізично він був підірваний на здоров'ю, але душу свою зберіг незламною в найкращих людських чеснотах. Любив оповідати про минуле. В своїх спогадах він, як на телевізійній стрічці, показував епізоди з життя, які бачив або був їх учасником в минулому, починаючи від часів відродження України 1917-1918 років та кінчаючи роками під московською окупацією.

Ті спогади торкалися його рідного села Березова Лука, Миргородського повіту на Полтавщині. Він не тільки оповідав живою мовою, але, на мою спонуку, часом брався занотовувати окремі епізоди, як більш яскраві й цікавіші, на папері. Але тяжила над ним та пси-хоза, що налягає на багатьох колишніх підсовєтських громадян: він боявся переслідування з боку невідомих большевицьких аґентів,які, мовляв, можуть помститить не лише над ним, але й над його рідними, що лишились через збіг обставин і далі перебувати на теренах СССР.

Новий 1927 рік зустріли кияни з підвищеними надіями на можливе поліпшення долі України

Антагонізм між Англією і совєтською Росією все зростав. Англійський консервативний уряд Болдуїна і Чемберлена займав різке протисовєтське становище, повсякчасно закидав Москві ведення комуністичної пропаганди, спрямованої на ншрення заколотів у світі, та загрозливої для цілости Бритійської імперії. Минулорічний страйк англійських вуглекопів, що тривав багато місяців головно завдяки фінансуванню з СССР і спричинив великі втрати в англійській промисловості, ще підсилював гнів Лондону проти Москви, але дещо стримував його від рішучих заходів, а з поверненням страйкарів до праці в уряді були розв’язані руки для відплатної акції. Кияни напружено очікували грядучих подій.

Тим часом міське життя пливло своїм темпом. До Києва приїздив поет-новатор Володимир Маяковський і мав свій виступ 24 лютого в залі колишнього Купецького зібрання, а 26 липня зустрічався зі студентами Інституту народного господарства і 27 лютого — зі студентами Інституту народної освіти. Говорили, що він був нібито українського роду (згодом він застрілився).

На Подолі при жвавому натовпі відвідувачів відбувався вже п’ятий пореволюційний Контрактовий ярмарок. Атракцією цьогорічного ярмарку була уряджена в Контрактовому домі виставка образів київських мистців, в якій брав також участь молодий артист-маляр Іван Липківський, син великого митрополита Василя.

9 травня 1955 р. в Москві урочисто відсвятковано десяту річницю перемоги над Німеччиною. Передовиці всіх совєтських газет широко розписалися про »мудрість« компартії, її керуючого ядра - ЦК КПСС та про єдність компартії з народом, що привела до перемоги в друJ:ій світовій війні. Статті вихвалюють перевагу »соціялістичноrо« устрою пад капіталістичним та потужність совєтської економіки. У Великому Театрі в Москві 8-ro травня ц. р. відбулося урочисте засідання совєтських партійних та громадських організацій, разом із представниками совєтської армії. На засіданні головну промову виголосив маршал СССР, командувач Прикарпатською військовою округою, І. С. Конєв, бо Жукова на засіданні не було. Він у той час перебував у східній зоні Берліну із спеціальним дорученням. В ЦК КПСС, як видно, вирішено просовувати на чолове місце в Кремлі маршала Конева, який у вищих військових колах СССР е досить поважним конкурентом Жукова. Хоч Жуков і Конєв особисті друзі, а особливо були ними під час другої світової війни, але побічні відомості вказують на те, що між маршалами Жуковим і Коневим ведеться боротьба за впливи в армії та у військовому відділі ЦК КПСС. Маршал Конєв сьогодні є командиром усіма наземними силами СССР і заступником Жукова. Врешті, він же - головнокомандуючий об'єднаних збройних сил СССР і сателітних держав. У промові Конева на урочистому засіданні »перемоги«, лише один раз згадано про Сталіна, як про головнокомандуючого збройними силами СССР під час другої світової війни. Зате ввесь час наrолошувано ролю компартії, дружбу совєтських народів, могутність совєтської армії. і т. п. Дуже характеристичним е те, що в противагу сталінському тосту, який він був виголосив за російський народ 9-ro травня 1945 року на бенкеті »перемоги« в Москві, ані словом не згадано у промові Конева за »старшого брата«, зате з великим натиском підкреслено ролю всього »совєтського народу« і на честь його виголошено »здравницю«. Явище це нe випадкове. Воно було заздалегідь запляноване й продумане. За останній час у »Красной Звезде« поступово витягається на денне світло, поряд із совєтським патріотизмом, також і пролетрський інтернаціоналізм, який по війні, і в зв'язку із »ліквідацією« Комітерну був переданий до »архіву«. Про пролетарський інтернаціоналізм також згадав і Жуков у своїй промові в Берліні 8-ro травня ц. р., складаючи вінки на пам'ятник совєтським воякам.

Союз Українців у Великій Британії приготовляється до відзначення свого 50-рІччя. А це вже видно із сторінок “Української Думки” де поміщуються знімки і коротко описується життя Відділів та й самого СУБ на початках свого існування.Хочу і я пригадати своїм колегам, а водночас поділитися з молодими Інформацією про Відділ СУБ у гостелі сільсько-господарських робітників (колишніх днвізійників) Nighthorp, Loughborough, Leicestershire. В тому гостелю, від осени 1948 до 1951 років, а це на протязі трьох років, жили — около 78 українців, 12 латишів, 7 латвійців, 2 естонці, 9 німців і 2 поляки. Всі виконували сільськогосподарські роботи. В кінці вересня 1948 року українці заснували Відділ СУБ, а його Управу очолив майор 1 УД УНА М. Винницький. У таборі полонених (Італія) він відповідав за сектор освіти й культури при таборовій команді. Хочу згадати, що в тому гостелю були 27 офіцерів Дивізії, а між ними: майор М. Винницький, сот. Євтимович, хор. В. Попівський, пор. інж. Клим Монцібович, побр. М. Вербицький, пор. С. Білий, пор. М. Заяць, пор. д-р С. Ших, пор. д-р Н. Мицко, хор. Харамбура, хор. І. Чолкан, хор, інж. М. Руденський. Були тут і 32 підстаршини.

Цього року в жовтні врочисто вшановуємо світлу пам’ять Провідника ОУН, що 25 років тому загинув від рук скритовбивці, аґента КҐБ Богдана Сташинського.

Ідеологічні та політичні банкрути, колонізатори та тоталітаристи, вороги усякого національно-визвольного руху, коли мова йде про звільнення народів від совєтсько-російського ярма, — вони не знаходять інших засобів обниження впливу вождів національного руху, ніж мерзотне скритовбивство. Такою є психологія та практика російських комуністів, цих «мокрих справ» майстрів, примітивних дикунів, що ще й досі залишаються у печерному стані. Вони діють за прислів’ям «Сила є — розуму не треба!» Неспроможні переконати людей у перевазі комуністичної системи і так званого «братерства народів» під егідою російського «старшого брата» над вільним світом, вони здатні не лише на скритовбивство!

67-річний шлях совєтського режиму встелюють мільйони трупів,

його насичують кров та піт невинних жертв та крик нещасних страдальців, що стогнуть під страшним ярмом комуністичної неволі.

Нове в архіві

Розмови Ярослава Стецька з Анатолієм Бедрієм
Розмови Ярослава Стецька з Анатолієм БедріємКатегорія: Рукописи, машинописи
Анотація: Текст розмов Ярослава Стецька з доктором Анатолієм Бедрієм, проведених ...
Детальніше...
Автор: Стецько Ярослав
Спосіб відтворення: оригінал
Спогади Ярослава Стецька
Спогади Ярослава СтецькаКатегорія: Рукописи, машинописи
Анотація: Відредагований текст розмов Ярослава Стецька з доктором Анатолієм Бедр ...
Детальніше...
Автор: Стецько Ярослав
Спосіб відтворення: оригінал
Captive nations. Freedom!
Captive nations. Freedom!Категорія: Інформаційні
Анотація: Freedom for Ukraine! Red Russian Army - get out of Ukraine! Freedom ...
Детальніше...
Автор: Organization of Ukrainian Nationalists
Спосіб відтворення: оригінал
Український Медичний Архів: 1984 р., ч.8
Український Медичний Архів: 1984 р., ч.8Категорія: Книги
Анотація: Це восьме число УКРАЇНСЬКОГО МЕДИЧНОГО АРХІВУ, присвячене славній пам’ ...
Детальніше...
Автор: Ukrainian Medical Ass`n of North America
Спосіб відтворення: оригінал
Привітання станичного проводу ОУН з Різдвом Христовим
Привітання станичного проводу ОУН з Різдвом ХристовимКатегорія: Вітальні
Анотація: З колекції ТП ОУН  у Великій Британії.
Автор: ТП ОУН у ВБ.
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн