Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

Великдень у зимовому таборі в Сінявських лісах заповідався дуже гарно, ліс зазеленів, покрився пахучими квітами і для нас, «лісових хлопців», видався справжнім раєм. Ми раділи весною, як діти, бо довга зима з вічними сполохами і наскоками ворога таки вже набридла була. Враз із весною наближався і Великдень і наші надії, що й Україна стане з гробу вічної неволі. Вояцтво почало готуватися до свят, а районовий провід і сотня командира Калиновича вирішили спільно відсвяткувати Великдень у вільній нашій частині України, яку ми звільнили від польсько-большевицької окупації в 1945 році. В той час усе т.зв. Закерзоння було вільне від ворожих військ. Весна була спокійна, ніде в нашому районі не було помітно більших боїв чи наскоків ворога, але це якраз підказувало нам, що ворог затіває якусь більшу акцію проти нас. Наш Великдень припадав на початок травня і провідник району Жан дуже гарно підготувався до святкування. Наші селяни цілими возами посилали нам до лісу паски та інше святочне печиво, так, що наші зв’язкові мали чимало праці. Стрільці, які мали наречених чи знайомих дівчат, подіставали ще й окремі дарунки, гарні вишиті сорочки, а навіть убрання. А щодо писанок, то ми їх діставали цілими кошиками. Не забракло і горілки та міцного хрону. Під доглядом сотенного Калиновича ми святково прибрали свій табір, зробили з березового дерева престіл і високу браму з написом — Христос Воскрес, так, що весь табір виглядав справді по-великодньому. Престіл заступав нам церкву. Як колись на Січі козаки робили собі церкву, так і ми намагалися здвигнути свою святиню, дарма що з березових гілок. Цей престіл був для нас святим. Через увесь час свого побуту в УПА я ніколи не чув, щоб були якісь дискусії серед нашого стрілецтва в справі церкви чи релігії, як це буває тут на еміграції.

Causes and consequences of the world’s worst nuclear catastrophe

On Monday April 28, a radioactive cloud blew over Scandinavia from the direction of the Soviet Union. Several hours later, the world learnt about what is being termed as the world’s worst nuclear disaster. At 9 a.m. that morning, technicians at the Forsmark Nuclear Power Plant, 60 miles north of Stockholm, picked up abnormally high levels of radiation — a sure sign of serious trouble. Had it not been for this, the rest of the world would still be unaware of the fact that an accident had occurred at the Chornobyl Atomic Energy Station in Ukraine, some 50 miles north of the country’s capital, Kyiv. Ironically, the accident occurred at a time when the Soviet Union was publicly boasting of the high levels of safety maintained at Soviet nuclear power plants and the fact that they are thoroughly up to date. Only two months previously, the February 1986 issue of Soviet Life, an English-language publication, published an article on Chornobyl in which Ukrainian Power Minister, Vitaliy Skliarov, declared the chances of a meltdown at the plant to be one in 10,000 years, and claimed that the environment was securely protected. As Western experts desperately tried to locate the source of the radiation, one of the four operational reactors at the Chornobyl nuclear power plant was burning out of control, blowing a huge cloud of highly radioactive debris across Northern Europe. All this time Moscow remained silent, putting the whole of Europe at risk. By Monday afternoon, Swedish experts had identified isotopes of krypton, iodine, caesium and cobalt in the fall-out which could only come from an accident at a nuclear reactor. Thus, on the basis of these findings, they came to the conclusion that a meltdown must have occurred at a nuclear power plant somewhere in that part of the world.

(In the photograpf: the Soviet TV picture of the damaged Chornobyl reactor.)

After checking the direction of the wind that weekend, Western experts backtracked the line through Latvia, Byelorussia down to Kyiv, which made the nuclear plant at Chornobyl the most likely source of the leakage of radiation. But when Swedish officials pressed Moscow for information, they were confronted with consistent denials that an accident had occurred at one of the Soviet Union’s nuclear reactor plants, and silence. It was not until 9 p.m. that Monday that Moscow television broadcast a four-line statement, issued by TASS, which raised more questions than it answered, officially acknowledging that an accident had, in fact, occurred at the Chornobyl nuclear plant. At that time, however, no mention was made of the number of casualties, and no technical information on the scale of the disaster, or how it was being dealt with, was released. When the Swedes demanded additional information, Moscow refused to give any and continued to stonewall. The only indication of the seriousness of the situation was the fact that Soviet diplomats in Stockholm and Bonn were frantically looking for information on how to put out a graphite fire. This was a sure sign that something was terribly wrong inside the Soviet Union, as Moscow was openly seeking advice from the Western powers despite ideological beliefs in Marxist-Leninist infallibility.

Чорнобиль, районове місто, розположене над рікою Прип’ять при самім вливі її вод у Київське водоймище, що становить частину славного Дніпра, розположене на 133 кілометри від столиці України — Києва, було до 28-го квітня 1986 року майже незнаним містом для багатьох українців, а вже взагалі незнаним для зовнішнього світу, за вийнятком хіба цих кіл в підсовєтській Україні і в світі, які в один чи другий спосіб, в одній чи другій справі займалися розвитком будов атомових реакторів в Україні і в СССР для господарських, а головно — для політичних і мілітарних потреб російської імперії. Чорнобиль — це українське місто, яке сягає своєю історією до 1193 року, себто до часів Київської Руси, коли в цьому місті стояв замок з валами як один із оборонних пунктів перед наскоками ворогів. Як вся Україна, так і Чорнобиль та чорнобильський замок переживали відомі нам з історії України лихоліття і світліші політичні, культурні, господарські часи. Панували в Чорнобилю українські князі, було це місто важливішим лучником в Литовсько-Руському Князівстві, підлягав Чорнобиль польським королям, замітним було це місто в козацькій державі Богдана Хмельницького, відогравало воно також замітну ролю під час Визвольних Змагань і Української Народньої Республіки в 1917-1922 рр. Вважаємо, що й під час Другої світової війни, а головно в періоді широких політичних і збройних акцій ОУН і УПА проти гітлерівської Німеччини та большевицької Москви на Волині й Поліссю Чорнобиль, а головно Чорнобильський і сусідні райони вписали не одну подію в історію життя українського народу і його боротьби за волю та державність. На порозі 50-их років, помимо всіх тугостей московсько-большевицького панування в Україні, помимо всіх відомих нам репресій, знущань фізичних і моральних, а в цьому й експлуатації доброякісности чорнобильської землі та її природніх ресурсів — це районове місто піднеслося до важливого індустріального, господарського й культурного центру північно- західніх земель України.

(На фото: демонстрація представників української діаспори з вимогами розказати правду про Чорнобильську катастрофу. 1986 р.)

Я не можу забути молодого хлопця із Маріюполя Володю К. і його меньшого брата. Його батька розстріляли большевики за приналежність до СВУ, коли йому було десять років. Батьківський заповіт глибоко закарбувався йому в серці. Він шукав правди. Він заснував у большевицькій школі, будучи учнем 8 кляси, в 1940 р, в Маріюполі "Товариство Чорного Тризуба". Коли я зустрів його в травні 1942 р. він заявив, що чекає мене вже кілька років. Найбільшою радістю для нього була самостійницька література, яку я йому дав прочитати. Усі ті книжки він переписував разом зі своїм 14 літним братом днями і ночами, щоб могти їх дати читати товаришам. Він скоро зорганізував революційний гурток серед молоді Маріюполя, а коли грозив йому арешт перейшов в підпілля і працював вперто з величезним успіхом в інших районах Донбасу. Організував молодь в багатьох селах південних районів Донбасу, розкидав в театрах і кінах листівки. Його в 1943 р. заарештували німці та вивезли в концлагер Дахав, а опісля в Дору.
В маю 1945 р. звільнили його американці.

В Миколаєві над Чорним Морем, сидячи на кватирі одного самостійника я пізнався з його сином, червоноармійцем,що тому три дні втік був з червоної армії, коли вона залишала Донбас і прямувала до Дніпра. Він був капітаном червоної армії і служив від 1939 р. у війську. Перед тим не знав нічого про Український визвольний рух. Але коли червона армія зближалася до Дніпра і його частина стояла на Донбасі, він довідався про українську самостійницьку діяльність, про Бандеру про ОУН та про УПА. Робітники дали йому читати листівки і самостійницьку літературу. Він переконався,що український визвольний рух - це сила перед якою майбутність. Тому забрав він ще чотирьох червоноармійців і втік з армії, щоби дістатися до УПА і воювати за Самостійну Україну. Цей факт нехай послужить як доказ, який вплив мала самостійницька діяльність на населення України навіть на теренах занятих большевиками.

В цій рубриці подаємо різні політичні терміни, їх зміст та правильне чи взглядно фальшиве вживання згідно з ідеологічними й політично-програмовими постановами ОУН.

 

1. "Союз Совєтських Соціялістичних Республік" /СССР/ - вживати лише для формального окреслення так прозваної держави і її політично- адміністративної структури. СССР не є синонімом російської імперії, а є лише одним із її аспектів в площині державної форми чи структури цієї імперії. Для правильного окреслення суті цієї держави уживати таких термінів: совєтсько-російська імперія, комуно-російська імперія, російська імперська чи колоніяльна держава. Фальшиво казати: СССР веде імперсько-завойовницьку політику супроти Афганістану, бо це означає, що підметом імперіялізму є всі, які знаходяться в межах цієї держави, тобто не лише росіяни, але й українці, грузини, литовці і т. д.

2. "Радянський" - українське слово для російського слова "совєтський". Від початків існування РСФСР а згодом СССР, політикою Москви було і є заставити український нарід прийняти совєтсько-комуністичну форму російської окупації України за свою рідну, улюблену, національну.

Тому ОУН не вживає доброго українського слова для означення якнайбільше злочинної й огидної форми російського панування на Україні.

З-поміж різних українських відомих постатей, внесок яких у розвиток спільноти потрібно вивчати і осмислювати, перебуває особа В'ячеслава Чорновола. Для багатьох українців він став відомий і запам'ятався в останні роки свого життя, коли працював на посаді голови Народного руху України (НРУ) та народного депутата України. Вперше про нього почали писати в засобах масової інформації у 1960-х роках, після появи за кордоном його книг, в яких він розкривав беззаконня і репресії радянської влади на території України. Відтоді його матеріали та інформація про нього почали періодично з'являтися за межами України, в основному в українських емігрантських ЗМІ. Натомість, на Батьківщині до кінця 1980-х pp. інформація про нього поширювалася серед обмеженого кола людей.

Значний внесок у поінформованість української діаспори про події в Україні та про В. Чорновола вніс журнал „Визвольний шлях", що видавався в Лондоні за ініціативи ОУН (б) і поширювався в країнах, у яких проживала українська діаспора. На сторінках журналу спочатку подавалися огляди діаспорних авторів про становище в Україні, а з середини 1960-х років з'являються матеріали від осіб, що жили в підрадянській Україні і були причетними до національно-культурного руху. Тематика матеріалів була різною: від заборонених віршів до умов перебування політв'язнів в радянських концтаборах. (Фото В.Чорновола з набору інформаційних листівок. // Архів ОУН в УІС-Лондон. - Колекції. - Листівки)

Завданням статті є розгляд інформації про В.Чорновола, яку отримували читачі „Визвольного шляху" від появи за кордоном інформації про шістдесятників і до часу другого великого „покосу" 1972 р. Висвітлення цього питання в окремій статті є на сьогодні актуальним, оскільки, діяльність В. Чорновола є малодослідженою [3].

 

Грізна зброя-пропаганда була довгі роки зовсім незнана або легковажена з таких причин: людям присуща консервативність, а найбільше військовикам. Тяжко було хочби й здібному полководцеві переходити від шаблі до пера. Той, хто добре володів пером, рідко був добрим вояком. І тому перші пропаґандивні твори не мали належного успіху, завдяки відсутности добре вишколених фахівців для цього роду зброї. Коли окремі роди зброї мають свою традицію, цю зброю ж не завжди радо сприймали. Досить згадати, що великі теоретики воєнного мистецтва або зовсім не згадували про пропаґанду, як про рід окремої зброї, або тільки натякували про ворожу пропаганду, що появлялася в тій або іншій формі. Немає зовсім про це в листах і наказах у Фрідріха Великого, хоч він наводить 14 різних дуже мудрих і практичних способів ведення війни. Нема згадок у німецького ген. Мольтке, дуже мало у генералів Гінденбурґа і в Люнендорфа. Ген. Клявзевіц в одному місці цікаво говорить про Росію. — „Росію треба вдарити з нутра, в її серце”. Цим він натякає на розклад серед поневонених народів, що боронили Росію в 1812-1813 рр. Далі він говорить: „що війна — це продовження політики іншими засобами”. Тому в нього чинник політичний має велике значення і під час війни, але виразно про пропаганду він не говорить. Якщо в таких фахівців воєнного мистецтва було так мало розуміння ролі пропаганди, то нема нічого дивного, що вона (пропаганда) так довго була мало знана.

Непроханий гість - гірший від татарина. У тому, що за таким принципом зустрічатимуть Декларацію про державний суверенітет України в Кримському, Одеському та, власне, в більшості обкомів КПУ, навряд чи в кого були сумніви. З іншому випадку постало б питання: яким основоположним принципом керувався довгі роки при доборі периферійних кадрів відомий цеківський "селекціонер і українолюб" Г.Крючков?

Але все ж, щоб дійти в апаратних затіях з приводу Декларації до таких яскравих симптомів пролетарського інтернаціоналізму, як викликання... "духів минувшини", приміром, російської імператриці Катерини Другої з її мертвонародженим дітищем - "Новоросією"! На подібне виявились здатними лише одеські вихованці й послідовники нинішнього радника ЦК...

Не може бути, скаже хтось, це ж абсурд! Хто заперечує? Але звернемось до неспростовних фактів.

...Переді мною - віддрукований голубою і чорного фарбами восьмисторінковий номер газети "Новороссійскій телеграф", передова стаття якої озаглавлена - "Держава духа" /тут і далі подаємо мовою ориґіналу/. Беремо перший-ліпший абзац, читаємо: "Надо поднімать самосознаніє - і отдельной лічності, і всей нациі. В "державе духа" не бивают трудни для ісполнєнія закони, ібо оні установлєни по прінципу: сердце с совестью в ладу.

Как моґло случітся, что моґушєствєнная держава інков... рухнула прі пєрвих же сопрікосновєніях с висадівшейся здесь горстью іспанскіх завоевателей? Оказиваєтся, етому предшествовал ґлубокій духовний крізіс общества інков..."

Вкінці другої світової війни большевики ніби об’явили свободу релігії і навіть дозволили відкривати церкви і відправляти в них Служби Божі. Але це був лише підступний крок. Большевики завжди були й залишилися далі запеклими ворогами релігії й іншими бути не можуть. Ворожнеча до релігії і запекла боротьба з нею — це одна з найбільш характеристичних рис большевизму-комунізму. Ще Маркс називав релігію «опіюмом для народу» і закликав пролетарів боротись з нею. Але ще більшим ненависником релігії був Ленін. Релігію він називає «сивухою» і вбачає в ній найбільшого ворога комунізму. У своїх «філософічних зошитах», написаних ще до революції 1917 р., він, роблячи виписки антирелігійних висловлювань Фоєрбаха, на марґінесі з захопленням зазначає «Очень хорошо!» (Партиздат, 1934 р., стор. 71). А в 1922 р. він пише статтю «Про значення войовничого матеріалізму», в якій вимагає видання в СССР творів атеїстів. XVIII ст., як одного з кращих ефективних засобів боротьби з релігією. «Завзята, жвава, талановита, гостро й відверто нападаюча на пануючу попівщину публіцистика старих атеїстів XVIII ст., — пише він, — виявляється в тисячу разів більш відповідною для того, щоб збудить людей від релігійного сну, ніж нудні... перекази марксизму, що переважають в нашій літературі» (Збір, творів, т. XXVII, стор. 185).

Інтерв'ю з багатолітнім політв'язнем більшовицьких таборів, одним з організаторів ДСУ поетом Зеновієм Красівським.

- Пане Красівський, на Стрийщині організовується осередок Всеукраїнського політичного об'єднання Державна Самостійність України /ДСУ/. Як Ви, багатолітній в'язень більшовицьких таборів за свої націоналістичні переконання, розцінюєте появу на політичній арені об’єднання українських націоналістів?

- Поява на українській політичній арені ДСУ, безумовно, є кроком вперед на шляху боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Але, оглядаючись трошки у вчорашній день, ми не можено вважати його появу як щось нове, бо в минулому ми мали такі злети національного духу, державницької думки і народної волі, що дорога ними ніби витичена. Ви говорите про об'єднання українських націоналістів, "для яких Україна понад усе, які готові віддати за неї життя". Боюся, аби не розчарувати Вас, а може, й читача: стан нашого суспільства не видається мені таким райдужним, а політична готовність народу - аж до такої міри високою.

Не заперечую - багата Україна патріотами, попередні десятиліття доказали, що не перевелись і націоналісти, які готові пожертвувати найдорожчим, свободою і навіть життям.

Нове в архіві

Напрям
НапрямКатегорія: Журнали
Анотація: Журнал Спілки Незалежної Української Молоді та, пізніше,  Всеукра ...
Детальніше...
Автор: Спілка Незалежної Української Молоді (м.Лівів, гол. ред. Володимир Яворський)
Спосіб відтворення: оригінал
Питання Українського Патріярхату в Шашкевичівській добі
Питання Українського Патріярхату в Шашкевичівській добіКатегорія: Книги
Анотація: "Під таким заголовком вийшла накладом Ради Українських Організацій за ...
Детальніше...
Автор: Баран Олександр
Спосіб відтворення: оригінал
Чорновики тез С.Ленкавського з ідеологічних та організаційних проблем....
Чорновики тез С.Ленкавського з ідеологічних та організаційних проблем. Категорія: Особовий фонд С.Ленкавського
Анотація: Зміст: Ідеологічне роздвоєння. Двоторовість політики за кордоном. Безу ...
Детальніше...
Автор: Ленкавський Степан
Спосіб відтворення: оригінал
Листівка проти російської окупації України «Russians get out of the Ukraine!»
Листівка проти російської окупації України «Russians get out of the Ukraine!»Категорія: Інформаційні
Анотація: WE HAVE NOTHING AGAINST DANCERS FROM UKRAINE ... SO, PERHAPS you may ...
Детальніше...
Автор: Спілка Визволення України / Association for liberation of Ukraine
Спосіб відтворення: оригінал
News from Ukraine
News from UkraineКатегорія: Неперіодичні видання
Анотація: Англомовний інформаційний вісник «News from Ukraine», заснований у чер ...
Детальніше...
Автор: УЦІС, УІС
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн