Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

У глибоку смутку повідомляємо провідний актив ОУН та лави українських націоналістів, всю патріотичну громаду в Україні та в діаспорі, що 17 грудня 2016 р. в Лондоні, Великобританія, на 93-му році життя несподівано відійшов у вічність Голова Проводу ОУН сл.пам. інж. Василь ОЛЕСЬКІВ – «Орлик», - довголітній і близький соратник та чільний співпрацівник Провідників ОУН – Степана Бандери, Степана Ленкавського, Ярослава Стецька, з його ініціативи за незалежної України в 1991 р. відновлено Крайовий Провід ОУН на чолі з Зеновієм Красівським; активний організатор громадського, культурно-просвітницького і церковного життя у Великобританії, заслужений громадсько-політичний діяч.
Інж. В.Олеськів народився 12 жовтня 1924 р. в с. Бишки на Тернопільщині, де протягом 1943-45 років знаходився підпільний штаб Проводу ОУН в Україні. Народився Покійник у патріотичній і християнській родині, його батько Іван Олеськів був вояком УГА, він був відряджений до сотні зв’язку при штабі Армії УНР і після відступу армії певний час продовжував воювати в партизанських загонах. Визвольні змагання, польська пацифікація, активне громадське й просвітницьке середовище, релігійність – усі ці чинники сформували світогляд і характер юного Василя Олеськіва. Під час війни навчався у школі й в лютому 1944 завершив Бережанську гімназію. Але воєнна хуртовина вирвала В.Олеськіва з рідного села, де у травні 1944 р. німці облавою захопили сотню молодих українців, серед них і Покійника, вивезли їх спочатку до Польщі, і потім перекинули їх до Нормандії у Франції, де вже стояв фронт антигітлерівських альянтів. Частина, до якої силою мобілізовано В.Олеськіва, перейшла на бік альянтів, а в січні 1945 р. їх перевезли до Великобританії.

Історик та архівіст, член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху  Геннадій Іванущенко тривалий час працює в архівах українських організацій Великої Британії. Регулярно йому трапляються унікальні документи доби визвольних змагань українського народу XX століття, які він, по мірі надходження, викладає онлайн. Про оцифрування фондів, рідкісні документи, про можливість викладати їх у відкритий доступ Геннадій Іванущенко розповів УІС.

– Розкажіть про результати оцифрування фондів у Британії. Як відбувається процес оцифрування?

– Оцифровування документів, це лише один з кількох напрямків сучасної архівної роботи, причому, – прикінцевих. Йому передує виявлення та ціла низка інших послідовних і взаємопов`язаних кроків, що їх називають упорядкуванням. Адже недостатньо просто знайти цікаву інформацію та відразу оцифрувати й виставити в інтернет. Користь від цього буде мінімальною. Коли ж документ виступає складовою частиною архівного фонду, відповідно описаний і, за потреби, відреставрований, детально говорячи, – коли на його повну архівну назву (від номеру фонду до аркуша) можуть покликатися дослідники, тоді він стає вагомим аргументом, і, за необхідності, зброєю. Адже в умовах теперішньої інформаційної війни попит на історичну правду величезний. І колосальну перевагу нам сьогодні дає поєднання двох світових тенденцій: архівної та інформаційної революцій.

Залучення знайдених документів до наукового обігу та їх популяризація відіграє ключову роль в трьох важливих завданнях: формуванні української ідентичності, підсиленні мотивації українців у їхній теперішній боротьбі (на фронті та в тилу) й лобіюванні українських інтересів за кордоном.

В попередньому числі подали ми зміст інтерв’ю голови Проводу ОУН, Степана Бандери, з дня 31 березня ц.р. за записками нашого кореспондента. Це, перше взагалі інтерв’ю Ст. Бандери, знайшло дуже широкий відгомін у світовій пресі. Передові щоденники 72 країн подали зміст інтерв’ю спираючися в головному на повідомленнях агенцій: „Есошейтед Прес”, „Юнайтед Прес” і „Християнської Інформативної Служби ’’(Ц.Н.Д.) Також американська і канадійська радіовисильні та А.Ф.Н. (європейські радіопередачі для американських вояків) передавали його зміст.

Побіч основного змісту комунікатів вище названих агенцій, окремі газети цитують повністю такі або інші місця з інтерв’ю. Не обійшлось декуди і без разючих помилок деяких редакцій, наслідком надто великих скорочень і непоінформованості про українські справи.

Не маючи змоги дати повний перегляд усієї преси, наводимо декілька типових родів повідомлень про інтерв’ю.

 

(На фото: радіоприймач, яким користувався Провідник ОУН. (З Музею Визвольної боротьби ім. С.Бандери в Лондоні)

Генерал Тарас Чупринка — другий голова Проводу ОУН. Підступна большевицька „амнестія”. Росія готується до війни. Чи українці хочуть спровокувати війну? Большевики готували атентат на Ст. Бандеру. Ставка на російський імперіалізм і тітоїзм затемнює ідейне обличчя Заходу.

 ***

31.IV. ц.р*. провідник ОУН Степан Бандера дав інтерв’ю п’ятьом чужинним журналістам у ближче неозначеній місцевості. Ця пресова конференція відбилася дуже широким відгомоном у всій світовій пресі Европи, Північної Америки й Аргентини й була — за нашими дотеперішніми відомостями — передавана радіовисильнями в США і в Канаді наступного дня. На жаль наша газета не мала змоги раніше подати звідомлень про це інтетрв’ю, бо в час його перебігу якраз докінчувався друк Великоднього числа. Подаємо тому сьогодні зміст важніших питань і відповідей на основі звідомлень кореспондента нашої газети, що теж був приявний на цій конференції. Пропускаємо лише деякі питання персонального характеру, подробиці про положення в Україні та інші речі загальновідомі українському суспільству.

Інтерв’ю відбулося в малому готелі. Місце зустрічі й доїзд до нього були пильно стережені українською охороною.

До всіх жахіть, що поніс і несе український народ в боротьбі з московським окупантом, як то — терор Чека в 1917- 1922 роках, штучний голод в 1932-1933 роках, разом з репресіями і депортаціями, кривава єжовщина, безчисленні Вінниці, десятки Корюківок (морд в 1943 р. 12-тисячної людності німцями і росіянами), треба ще додати, як окремий факт московського большевицького звірства те, що було застосоване супроти людності Донбасу в 1941 році, перед приходом німців.

З початком німецько-російської війни (22. червня 1941 р.) невсипуще око НКВД в Донбасі одержало від сатрапа Берії всі повновластя на життя й смерть шахтарів і металюрґів, як людей ворожого ґатунку. (Ану ж, як німці висадять десант і разом із донбас'івцями захоплять непошкоджену індустрію!). Почались повальні арешти неблагонадійних щодо антибольшевизму чи націоналізму. Звичайне спізнення чи якийсь інший дрібний випадок карався арештом \ спроваджен ням до тюрем. Тюрми настільки були переповнені, що 25 відсотків арештованих гинуло, не вспіваючи пройти слідства — без відповідної кількості повітря й води в камерах.

Як тільки стало відомо Кремлеві, що панічний відступ червоної армії в більшості пояснюється «зрадою» українців, і що українська людність дає притулок і переховує «дезертирів», що дві шахтарські дивізії, скомплектовані з донбасівців для вдару по німцях, перейшли під Запоріжжям на німецький бік, — Кремль запроваджує тотальну підготову нищення людності Донбасу і його індустрії. Так почалась звіряча вакханалія руйнування шахт, домен, фабрик, коксозаводів, елеваторів, товарових складів, вкупі з масакрою людей.

Історія української преси за межами України тільки в останнє десятиліття почала вивчатися скрупульозно, об'єктивно, без нашарування ідеологічних норм і псевдопатріотичних амбіцій. Зроблені вагомі кроки в осмисленні редакційно-видавничої діяльності українців на теренах США, Канади, Німеччини, Франції, Італії, Чехо-Словацької Республіки, Польщі та деяких інших держав. Цікавою сторінкою в історії функціонування національної преси може стати й періодика на території Великої Британії, де з 1919 до 2000 року зафіксовано понад 170 газет, журналів, бюлетенів, альманахів, що вийшли у світ українською та англійською мовами.

Принагідно до цієї теми зверталися вітчизняні та закордонні науковці, аналізуючи діяльність національної громади на Британських островах, висвітлюючи політично-культурні та освітньо-економічні взаємовідносини наших держав. Скажімо, англійський дослідник Р. Кравець у статті про історію поселення та різнобічну діяльність українців у Великобританії подав 12 назв українських часописів і назвав імена публіцистів і письменників [1, 54-55]. Низка періодичних видань і їхня характеристика представлена у книзі "Українці у Великій Британії" Ю. Покальчука (Львів, 1999), де є розділ "Преса і книговидання українців у Великій Британії в повоєнний період". Окремі факти й назви видань можна знайти у довідниках, таких як "Енциклопедія українознавства" (Париж; Нью-Йорк; Львів), "Encyclopedia of Ukraine" (Торонто, 1988), "Українська літературна енциклопедія", "Українські поселення" (Нью-Йорк, 1980) тощо. Розвиток українсько-британських стосунків у першій половині ХХ століття розглядали як українські вчені (Р. Зорівчак, Ю. Покальчук, О. Середа), так і закордонні (Дж. Сандерс, М. Добрянський, К. Зеленко, М. Єнкала, В. Петришин) та ін. [2].

Державотворча енергія українського народу, черговий етап якої у ХХ ст. припав на початок Другої світової війни, знайшла відображення не тільки в політичних подіях тієї доби, але і в документах. Крім усього комплексу таких документів, які потрапили на зберігання в архіви України, архівні і музейні збірки української діаспори, давши поштовх великій кількості дослідницької літератури, окреме місце займають спогади учасників. Часто вони знаходяться у власності авторів, часто — у власності колекціонерів, часто пропадають безслідно і тільки в окремих щасливих випадках долучаються до архівів Визвольного руху, а відтак — вводяться в науковий обіг.

Одними з таких мемуарних джерел є спогади Володимира Горбового - відомого українського юриста, активного діяча УВО та ОУН, в'язня нацистських та совєтських таборів у 1940-1970-х рр.

Володимир Горбовий служив у лавах Української Галицької Армії, а згодом в Армії Української Народної Республіки. Був членом Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, займав посаду Головного судді ОУН. Він за свою діяльність відбував арешт у Львові у 1922 р., у 1934 р. ув'язнений в польському таборі у Березі Картузькій, у 1941 р. його заарештували нацисти та запроторили до в’язниці "Монте Люпіх" у Кракові, у 1949 р. засуджений до 25 років виправно-трудових таборів СССР.

Свої спогади під назвою “Погода совісті” він писав, очевидно, тривалий час і закінчив їх у містечку Долина Івано-Франківської області 30 січня 1978 р1.

Спогади ці багатопланові і торкаються різних періодів і аспектів українського громадського життя, політичних подій і біографічних моментів.

На північних кордонах України

Коли глянути на мапу України, помітимо, що землі України на півночі не мають природніх кордонів з Московщиною. В то й час, як на заході Україна мас такий потужний кордон, як Карпатські гори, на сході — Дон з Дінцем, а на півдні — Чорне та Озійське моря, то на півночі середньо-московська височина сягає аж на Україну і поступово переходить в українську причорноморську низину. З кордонами Московщини Україна межує Чернігівською, Сумською та Харківською областями. Одначе характеристичним для тих областей е те, що на їх північних кордонах немає мішаного з москалями населення. Коли переїжджати з Курщини до Сумської области, зразу помітимо, що немов би хто відрубав одну землю від другої. На Чернігівщині чи Сумщині помітно величезну різницю в характері, житті, побуті, побудові тіла, традиціях та обичаях населення українських та російських сіл, що межують поміж собою. Подорожуючі чужинці по Україні ще за часів російських царів (Петра, Катерини, Миколая) писали про те у своїх щоденниках. Про те саме писала і комісія Нансена, яка перебувала на Україні в голодових 1921-22 роках.

За останніми повідомленнями радіо Суми, в Сумській області в минулих тижнях відбулися, а може і далі відбуваються, заворушення населення проти влади. Вони потягли за собою низку надзвичайних репресивних заходів МВД, хоч, як звичайно, ні преса, ні радіо про те нічого не подали. В зв’язку з заворушеннями в тій справі відбулися термінові наради центрального та обласного МВД. Дехто напевно поплатився з урядовців головою. А про населення немає чого згадувати, бо знаємо, що на Сумщині тепер переводяться не тільки численні арешти та вишукується винних, але відбуваються різні закриті суди над українським населенням і селяни спрямовуються до далекої Півночі, або ж розстрілюються.

У Великі Дні Христового Воскресення є добре усвідомити собі ідейно-моральну ситуацію, в якій опинився сучасний світ. Зі світу темряви, що його захищає Москва, йде неперебірлива і страшна атака на найвищі цінності людства: релігію, націю, людину. Захисниками і пробойовиками цього світу руїни є не лише сили, які знаходяться по той бік залізної заслони, як і оборонцями світу добра і творчости є не лише сили, що знаходяться по цей бік залізної заслони. Елементи знищення і розкладу, які безпосередньо служать метрополії зла — Москві, є теж серед народів вільного світу, серед народів, яких великими зробила у свій час християнська культура, а якій вони зараз у своїй частині спроневірилися, стаючи на службу комінформу.

Світлі ідеї відродження людства промінюють може в більшій мірі, ніж з лона західніх вільних народів, з лісів і бункрів, з катакомбів та тюрем і концтаборів, з придушених, але вільних, душ українського й інших уярмлених народів. Немає сумніву, що фанатичних комуністів і розкладених скептицизмом недовірків є більше серед деяких західніх народів, як в поневолених Москвою народів. Трансформуючи відоме гасло «екс Орієнте люкс», уточнюємо: з підпільного сходу, з сердець спрагнених справедливості!, волі, віри українського і інших народів виростає новий світ благородної ідеї, добра, правди. Втомлене людство, розбите й знеохочене пануванням страшного, небувалого досі зла і загрози знищення, прагне знайти відпочинок у тіні хреста. Помилково думати, що з розвитком цивілізаційно-технічних здобутків піднеслася мораль і шляхетність людини. Нам здається, що звиродніння частини людности так далеко не зайшло ще було ніколи, як сьогодні. Навіть у час розкладу римської імперії, навіть тоді, коли християн кидали на жир диким звірям, — навіть французька революція не була попереджена таким моральним падінням, як тепер воно існує.

 

Червоні забрали ворота Донбасу. Це було 18 лютого 1943 року. По дорозі й навпростець тікали німці від «Івана». Станцію Гришене зайняла 6-та винищувальна бриґада під командою полковника Єфремідзе і підполковника Марчукова. Все це трапилось так несподівано й блискавично, що й ми перебували в тривожному стані. Тепер нашу окружну квартиру зв’язку відділяли лише п’ять кілометрів від лінії фронту, а за фронтом, під большевиками, опинився увесь районовий провід підпілля разом з обласним зв’язковим «Тимішем». Більше всього нас турбувало те, що районовий провід не встиг дістати нових інструкцій для дальшої підпільної боротьби в час комуністичної окупації, які ми щойно отримали від краєвого проводу. Другою не меншою турботою була відсутність советського пашпорта у зв’язкового «Тиміша», котрий з німецькими паперами кореспондента маріюпільської газети прибув до м. Гришене. По короткій нараді ми вирішили, не гаючи часу, перейти лінію фронту, щоб забезпечити своїх друзів вище згаданими паперами. Переходити фронт добровільно зголосився Гриць Пивоварів. Але більшість з нас висилати його не хотіли. Він мав уже вісімнадцять років і виглядав кремезним парубком, що й дало б можливість червоним мобілізувати його до війська. На його місце була виставлена кандидатура Марійки. Це була одинадцятирічна дівчинка з яскравовирізьбленими рисами кримської татарки. Вона вже нераз робила нам послуги: як не зброю перенесе в кошику з травою, під виглядом корму для кролів, так свіжу літературу на інші шахти.

Щойно прибула німецька артилерія й панцери поспішно розташовувались на околицях робітничих садиб, а по дорозі, що сполучала шахту ч.З з містом Гришене, рухалась назустріч заходу дівчинка. В її вугляно-чорних косичках стрибали котиками останні проміння сонця. Марійка йшла спокійно, лишень час-від-часу поглядала під ноги на бурки, в яких були зашиті, як вона висловилась сама: «важні книжечки». Переступаючи насип шахтарської залізниці на околиці міста Гришене, Марійка помітила совєтський панцер, з відчиненого люку якого, роздався жіночий голос: — Дєвочка, іді сюда!

Нове в архіві

Напрям
НапрямКатегорія: Журнали
Анотація: Журнал Спілки Незалежної Української Молоді та, пізніше,  Всеукра ...
Детальніше...
Автор: Спілка Незалежної Української Молоді (м.Лівів, гол. ред. Володимир Яворський)
Спосіб відтворення: оригінал
Питання Українського Патріярхату в Шашкевичівській добі
Питання Українського Патріярхату в Шашкевичівській добіКатегорія: Книги
Анотація: "Під таким заголовком вийшла накладом Ради Українських Організацій за ...
Детальніше...
Автор: Баран Олександр
Спосіб відтворення: оригінал
Чорновики тез С.Ленкавського з ідеологічних та організаційних проблем....
Чорновики тез С.Ленкавського з ідеологічних та організаційних проблем. Категорія: Особовий фонд С.Ленкавського
Анотація: Зміст: Ідеологічне роздвоєння. Двоторовість політики за кордоном. Безу ...
Детальніше...
Автор: Ленкавський Степан
Спосіб відтворення: оригінал
Листівка проти російської окупації України «Russians get out of the Ukraine!»
Листівка проти російської окупації України «Russians get out of the Ukraine!»Категорія: Інформаційні
Анотація: WE HAVE NOTHING AGAINST DANCERS FROM UKRAINE ... SO, PERHAPS you may ...
Детальніше...
Автор: Спілка Визволення України / Association for liberation of Ukraine
Спосіб відтворення: оригінал
News from Ukraine
News from UkraineКатегорія: Неперіодичні видання
Анотація: Англомовний інформаційний вісник «News from Ukraine», заснований у чер ...
Детальніше...
Автор: УЦІС, УІС
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн