Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

До всіх жахіть, що поніс і несе український народ в боротьбі з московським окупантом, як то — терор Чека в 1917- 1922 роках, штучний голод в 1932-1933 роках, разом з репресіями і депортаціями, кривава єжовщина, безчисленні Вінниці, десятки Корюківок (морд в 1943 р. 12-тисячної людності німцями і росіянами), треба ще додати, як окремий факт московського большевицького звірства те, що було застосоване супроти людності Донбасу в 1941 році, перед приходом німців.

З початком німецько-російської війни (22. червня 1941 р.) невсипуще око НКВД в Донбасі одержало від сатрапа Берії всі повновластя на життя й смерть шахтарів і металюрґів, як людей ворожого ґатунку. (Ану ж, як німці висадять десант і разом із донбас'івцями захоплять непошкоджену індустрію!). Почались повальні арешти неблагонадійних щодо антибольшевизму чи націоналізму. Звичайне спізнення чи якийсь інший дрібний випадок карався арештом \ спроваджен ням до тюрем. Тюрми настільки були переповнені, що 25 відсотків арештованих гинуло, не вспіваючи пройти слідства — без відповідної кількості повітря й води в камерах.

Як тільки стало відомо Кремлеві, що панічний відступ червоної армії в більшості пояснюється «зрадою» українців, і що українська людність дає притулок і переховує «дезертирів», що дві шахтарські дивізії, скомплектовані з донбасівців для вдару по німцях, перейшли під Запоріжжям на німецький бік, — Кремль запроваджує тотальну підготову нищення людності Донбасу і його індустрії. Так почалась звіряча вакханалія руйнування шахт, домен, фабрик, коксозаводів, елеваторів, товарових складів, вкупі з масакрою людей.

Історія української преси за межами України тільки в останнє десятиліття почала вивчатися скрупульозно, об'єктивно, без нашарування ідеологічних норм і псевдопатріотичних амбіцій. Зроблені вагомі кроки в осмисленні редакційно-видавничої діяльності українців на теренах США, Канади, Німеччини, Франції, Італії, Чехо-Словацької Республіки, Польщі та деяких інших держав. Цікавою сторінкою в історії функціонування національної преси може стати й періодика на території Великої Британії, де з 1919 до 2000 року зафіксовано понад 170 газет, журналів, бюлетенів, альманахів, що вийшли у світ українською та англійською мовами.

Принагідно до цієї теми зверталися вітчизняні та закордонні науковці, аналізуючи діяльність національної громади на Британських островах, висвітлюючи політично-культурні та освітньо-економічні взаємовідносини наших держав. Скажімо, англійський дослідник Р. Кравець у статті про історію поселення та різнобічну діяльність українців у Великобританії подав 12 назв українських часописів і назвав імена публіцистів і письменників [1, 54-55]. Низка періодичних видань і їхня характеристика представлена у книзі "Українці у Великій Британії" Ю. Покальчука (Львів, 1999), де є розділ "Преса і книговидання українців у Великій Британії в повоєнний період". Окремі факти й назви видань можна знайти у довідниках, таких як "Енциклопедія українознавства" (Париж; Нью-Йорк; Львів), "Encyclopedia of Ukraine" (Торонто, 1988), "Українська літературна енциклопедія", "Українські поселення" (Нью-Йорк, 1980) тощо. Розвиток українсько-британських стосунків у першій половині ХХ століття розглядали як українські вчені (Р. Зорівчак, Ю. Покальчук, О. Середа), так і закордонні (Дж. Сандерс, М. Добрянський, К. Зеленко, М. Єнкала, В. Петришин) та ін. [2].

Державотворча енергія українського народу, черговий етап якої у ХХ ст. припав на початок Другої світової війни, знайшла відображення не тільки в політичних подіях тієї доби, але і в документах. Крім усього комплексу таких документів, які потрапили на зберігання в архіви України, архівні і музейні збірки української діаспори, давши поштовх великій кількості дослідницької літератури, окреме місце займають спогади учасників. Часто вони знаходяться у власності авторів, часто — у власності колекціонерів, часто пропадають безслідно і тільки в окремих щасливих випадках долучаються до архівів Визвольного руху, а відтак — вводяться в науковий обіг.

Одними з таких мемуарних джерел є спогади Володимира Горбового - відомого українського юриста, активного діяча УВО та ОУН, в'язня нацистських та совєтських таборів у 1940-1970-х рр.

Володимир Горбовий служив у лавах Української Галицької Армії, а згодом в Армії Української Народної Республіки. Був членом Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, займав посаду Головного судді ОУН. Він за свою діяльність відбував арешт у Львові у 1922 р., у 1934 р. ув'язнений в польському таборі у Березі Картузькій, у 1941 р. його заарештували нацисти та запроторили до в’язниці "Монте Люпіх" у Кракові, у 1949 р. засуджений до 25 років виправно-трудових таборів СССР.

Свої спогади під назвою “Погода совісті” він писав, очевидно, тривалий час і закінчив їх у містечку Долина Івано-Франківської області 30 січня 1978 р1.

Спогади ці багатопланові і торкаються різних періодів і аспектів українського громадського життя, політичних подій і біографічних моментів.

На північних кордонах України

Коли глянути на мапу України, помітимо, що землі України на півночі не мають природніх кордонів з Московщиною. В то й час, як на заході Україна мас такий потужний кордон, як Карпатські гори, на сході — Дон з Дінцем, а на півдні — Чорне та Озійське моря, то на півночі середньо-московська височина сягає аж на Україну і поступово переходить в українську причорноморську низину. З кордонами Московщини Україна межує Чернігівською, Сумською та Харківською областями. Одначе характеристичним для тих областей е те, що на їх північних кордонах немає мішаного з москалями населення. Коли переїжджати з Курщини до Сумської области, зразу помітимо, що немов би хто відрубав одну землю від другої. На Чернігівщині чи Сумщині помітно величезну різницю в характері, житті, побуті, побудові тіла, традиціях та обичаях населення українських та російських сіл, що межують поміж собою. Подорожуючі чужинці по Україні ще за часів російських царів (Петра, Катерини, Миколая) писали про те у своїх щоденниках. Про те саме писала і комісія Нансена, яка перебувала на Україні в голодових 1921-22 роках.

За останніми повідомленнями радіо Суми, в Сумській області в минулих тижнях відбулися, а може і далі відбуваються, заворушення населення проти влади. Вони потягли за собою низку надзвичайних репресивних заходів МВД, хоч, як звичайно, ні преса, ні радіо про те нічого не подали. В зв’язку з заворушеннями в тій справі відбулися термінові наради центрального та обласного МВД. Дехто напевно поплатився з урядовців головою. А про населення немає чого згадувати, бо знаємо, що на Сумщині тепер переводяться не тільки численні арешти та вишукується винних, але відбуваються різні закриті суди над українським населенням і селяни спрямовуються до далекої Півночі, або ж розстрілюються.

У Великі Дні Христового Воскресення є добре усвідомити собі ідейно-моральну ситуацію, в якій опинився сучасний світ. Зі світу темряви, що його захищає Москва, йде неперебірлива і страшна атака на найвищі цінності людства: релігію, націю, людину. Захисниками і пробойовиками цього світу руїни є не лише сили, які знаходяться по той бік залізної заслони, як і оборонцями світу добра і творчости є не лише сили, що знаходяться по цей бік залізної заслони. Елементи знищення і розкладу, які безпосередньо служать метрополії зла — Москві, є теж серед народів вільного світу, серед народів, яких великими зробила у свій час християнська культура, а якій вони зараз у своїй частині спроневірилися, стаючи на службу комінформу.

Світлі ідеї відродження людства промінюють може в більшій мірі, ніж з лона західніх вільних народів, з лісів і бункрів, з катакомбів та тюрем і концтаборів, з придушених, але вільних, душ українського й інших уярмлених народів. Немає сумніву, що фанатичних комуністів і розкладених скептицизмом недовірків є більше серед деяких західніх народів, як в поневолених Москвою народів. Трансформуючи відоме гасло «екс Орієнте люкс», уточнюємо: з підпільного сходу, з сердець спрагнених справедливості!, волі, віри українського і інших народів виростає новий світ благородної ідеї, добра, правди. Втомлене людство, розбите й знеохочене пануванням страшного, небувалого досі зла і загрози знищення, прагне знайти відпочинок у тіні хреста. Помилково думати, що з розвитком цивілізаційно-технічних здобутків піднеслася мораль і шляхетність людини. Нам здається, що звиродніння частини людности так далеко не зайшло ще було ніколи, як сьогодні. Навіть у час розкладу римської імперії, навіть тоді, коли християн кидали на жир диким звірям, — навіть французька революція не була попереджена таким моральним падінням, як тепер воно існує.

 

Червоні забрали ворота Донбасу. Це було 18 лютого 1943 року. По дорозі й навпростець тікали німці від «Івана». Станцію Гришене зайняла 6-та винищувальна бриґада під командою полковника Єфремідзе і підполковника Марчукова. Все це трапилось так несподівано й блискавично, що й ми перебували в тривожному стані. Тепер нашу окружну квартиру зв’язку відділяли лише п’ять кілометрів від лінії фронту, а за фронтом, під большевиками, опинився увесь районовий провід підпілля разом з обласним зв’язковим «Тимішем». Більше всього нас турбувало те, що районовий провід не встиг дістати нових інструкцій для дальшої підпільної боротьби в час комуністичної окупації, які ми щойно отримали від краєвого проводу. Другою не меншою турботою була відсутність советського пашпорта у зв’язкового «Тиміша», котрий з німецькими паперами кореспондента маріюпільської газети прибув до м. Гришене. По короткій нараді ми вирішили, не гаючи часу, перейти лінію фронту, щоб забезпечити своїх друзів вище згаданими паперами. Переходити фронт добровільно зголосився Гриць Пивоварів. Але більшість з нас висилати його не хотіли. Він мав уже вісімнадцять років і виглядав кремезним парубком, що й дало б можливість червоним мобілізувати його до війська. На його місце була виставлена кандидатура Марійки. Це була одинадцятирічна дівчинка з яскравовирізьбленими рисами кримської татарки. Вона вже нераз робила нам послуги: як не зброю перенесе в кошику з травою, під виглядом корму для кролів, так свіжу літературу на інші шахти.

Щойно прибула німецька артилерія й панцери поспішно розташовувались на околицях робітничих садиб, а по дорозі, що сполучала шахту ч.З з містом Гришене, рухалась назустріч заходу дівчинка. В її вугляно-чорних косичках стрибали котиками останні проміння сонця. Марійка йшла спокійно, лишень час-від-часу поглядала під ноги на бурки, в яких були зашиті, як вона висловилась сама: «важні книжечки». Переступаючи насип шахтарської залізниці на околиці міста Гришене, Марійка помітила совєтський панцер, з відчиненого люку якого, роздався жіночий голос: — Дєвочка, іді сюда!

Великдень у зимовому таборі в Сінявських лісах заповідався дуже гарно, ліс зазеленів, покрився пахучими квітами і для нас, «лісових хлопців», видався справжнім раєм. Ми раділи весною, як діти, бо довга зима з вічними сполохами і наскоками ворога таки вже набридла була. Враз із весною наближався і Великдень і наші надії, що й Україна стане з гробу вічної неволі. Вояцтво почало готуватися до свят, а районовий провід і сотня командира Калиновича вирішили спільно відсвяткувати Великдень у вільній нашій частині України, яку ми звільнили від польсько-большевицької окупації в 1945 році. В той час усе т.зв. Закерзоння було вільне від ворожих військ. Весна була спокійна, ніде в нашому районі не було помітно більших боїв чи наскоків ворога, але це якраз підказувало нам, що ворог затіває якусь більшу акцію проти нас. Наш Великдень припадав на початок травня і провідник району Жан дуже гарно підготувався до святкування. Наші селяни цілими возами посилали нам до лісу паски та інше святочне печиво, так, що наші зв’язкові мали чимало праці. Стрільці, які мали наречених чи знайомих дівчат, подіставали ще й окремі дарунки, гарні вишиті сорочки, а навіть убрання. А щодо писанок, то ми їх діставали цілими кошиками. Не забракло і горілки та міцного хрону. Під доглядом сотенного Калиновича ми святково прибрали свій табір, зробили з березового дерева престіл і високу браму з написом — Христос Воскрес, так, що весь табір виглядав справді по-великодньому. Престіл заступав нам церкву. Як колись на Січі козаки робили собі церкву, так і ми намагалися здвигнути свою святиню, дарма що з березових гілок. Цей престіл був для нас святим. Через увесь час свого побуту в УПА я ніколи не чув, щоб були якісь дискусії серед нашого стрілецтва в справі церкви чи релігії, як це буває тут на еміграції.

Causes and consequences of the world’s worst nuclear catastrophe

On Monday April 28, a radioactive cloud blew over Scandinavia from the direction of the Soviet Union. Several hours later, the world learnt about what is being termed as the world’s worst nuclear disaster. At 9 a.m. that morning, technicians at the Forsmark Nuclear Power Plant, 60 miles north of Stockholm, picked up abnormally high levels of radiation — a sure sign of serious trouble. Had it not been for this, the rest of the world would still be unaware of the fact that an accident had occurred at the Chornobyl Atomic Energy Station in Ukraine, some 50 miles north of the country’s capital, Kyiv. Ironically, the accident occurred at a time when the Soviet Union was publicly boasting of the high levels of safety maintained at Soviet nuclear power plants and the fact that they are thoroughly up to date. Only two months previously, the February 1986 issue of Soviet Life, an English-language publication, published an article on Chornobyl in which Ukrainian Power Minister, Vitaliy Skliarov, declared the chances of a meltdown at the plant to be one in 10,000 years, and claimed that the environment was securely protected. As Western experts desperately tried to locate the source of the radiation, one of the four operational reactors at the Chornobyl nuclear power plant was burning out of control, blowing a huge cloud of highly radioactive debris across Northern Europe. All this time Moscow remained silent, putting the whole of Europe at risk. By Monday afternoon, Swedish experts had identified isotopes of krypton, iodine, caesium and cobalt in the fall-out which could only come from an accident at a nuclear reactor. Thus, on the basis of these findings, they came to the conclusion that a meltdown must have occurred at a nuclear power plant somewhere in that part of the world.

(In the photograpf: the Soviet TV picture of the damaged Chornobyl reactor.)

After checking the direction of the wind that weekend, Western experts backtracked the line through Latvia, Byelorussia down to Kyiv, which made the nuclear plant at Chornobyl the most likely source of the leakage of radiation. But when Swedish officials pressed Moscow for information, they were confronted with consistent denials that an accident had occurred at one of the Soviet Union’s nuclear reactor plants, and silence. It was not until 9 p.m. that Monday that Moscow television broadcast a four-line statement, issued by TASS, which raised more questions than it answered, officially acknowledging that an accident had, in fact, occurred at the Chornobyl nuclear plant. At that time, however, no mention was made of the number of casualties, and no technical information on the scale of the disaster, or how it was being dealt with, was released. When the Swedes demanded additional information, Moscow refused to give any and continued to stonewall. The only indication of the seriousness of the situation was the fact that Soviet diplomats in Stockholm and Bonn were frantically looking for information on how to put out a graphite fire. This was a sure sign that something was terribly wrong inside the Soviet Union, as Moscow was openly seeking advice from the Western powers despite ideological beliefs in Marxist-Leninist infallibility.

Чорнобиль, районове місто, розположене над рікою Прип’ять при самім вливі її вод у Київське водоймище, що становить частину славного Дніпра, розположене на 133 кілометри від столиці України — Києва, було до 28-го квітня 1986 року майже незнаним містом для багатьох українців, а вже взагалі незнаним для зовнішнього світу, за вийнятком хіба цих кіл в підсовєтській Україні і в світі, які в один чи другий спосіб, в одній чи другій справі займалися розвитком будов атомових реакторів в Україні і в СССР для господарських, а головно — для політичних і мілітарних потреб російської імперії. Чорнобиль — це українське місто, яке сягає своєю історією до 1193 року, себто до часів Київської Руси, коли в цьому місті стояв замок з валами як один із оборонних пунктів перед наскоками ворогів. Як вся Україна, так і Чорнобиль та чорнобильський замок переживали відомі нам з історії України лихоліття і світліші політичні, культурні, господарські часи. Панували в Чорнобилю українські князі, було це місто важливішим лучником в Литовсько-Руському Князівстві, підлягав Чорнобиль польським королям, замітним було це місто в козацькій державі Богдана Хмельницького, відогравало воно також замітну ролю під час Визвольних Змагань і Української Народньої Республіки в 1917-1922 рр. Вважаємо, що й під час Другої світової війни, а головно в періоді широких політичних і збройних акцій ОУН і УПА проти гітлерівської Німеччини та большевицької Москви на Волині й Поліссю Чорнобиль, а головно Чорнобильський і сусідні райони вписали не одну подію в історію життя українського народу і його боротьби за волю та державність. На порозі 50-их років, помимо всіх тугостей московсько-большевицького панування в Україні, помимо всіх відомих нам репресій, знущань фізичних і моральних, а в цьому й експлуатації доброякісности чорнобильської землі та її природніх ресурсів — це районове місто піднеслося до важливого індустріального, господарського й культурного центру північно- західніх земель України.

(На фото: демонстрація представників української діаспори з вимогами розказати правду про Чорнобильську катастрофу. 1986 р.)

Я не можу забути молодого хлопця із Маріюполя Володю К. і його меньшого брата. Його батька розстріляли большевики за приналежність до СВУ, коли йому було десять років. Батьківський заповіт глибоко закарбувався йому в серці. Він шукав правди. Він заснував у большевицькій школі, будучи учнем 8 кляси, в 1940 р, в Маріюполі "Товариство Чорного Тризуба". Коли я зустрів його в травні 1942 р. він заявив, що чекає мене вже кілька років. Найбільшою радістю для нього була самостійницька література, яку я йому дав прочитати. Усі ті книжки він переписував разом зі своїм 14 літним братом днями і ночами, щоб могти їх дати читати товаришам. Він скоро зорганізував революційний гурток серед молоді Маріюполя, а коли грозив йому арешт перейшов в підпілля і працював вперто з величезним успіхом в інших районах Донбасу. Організував молодь в багатьох селах південних районів Донбасу, розкидав в театрах і кінах листівки. Його в 1943 р. заарештували німці та вивезли в концлагер Дахав, а опісля в Дору.
В маю 1945 р. звільнили його американці.

В Миколаєві над Чорним Морем, сидячи на кватирі одного самостійника я пізнався з його сином, червоноармійцем,що тому три дні втік був з червоної армії, коли вона залишала Донбас і прямувала до Дніпра. Він був капітаном червоної армії і служив від 1939 р. у війську. Перед тим не знав нічого про Український визвольний рух. Але коли червона армія зближалася до Дніпра і його частина стояла на Донбасі, він довідався про українську самостійницьку діяльність, про Бандеру про ОУН та про УПА. Робітники дали йому читати листівки і самостійницьку літературу. Він переконався,що український визвольний рух - це сила перед якою майбутність. Тому забрав він ще чотирьох червоноармійців і втік з армії, щоби дістатися до УПА і воювати за Самостійну Україну. Цей факт нехай послужить як доказ, який вплив мала самостійницька діяльність на населення України навіть на теренах занятих большевиками.

Нове в архіві

Поштові листівки видавництва "Червона калина"
Поштові листівки видавництва Категорія: Вітальні
Анотація: Колекція поштових листівок видавництва “Червона калина”, представлених ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Червона калина
Червона калинаКатегорія: Журнали
Анотація: У травні 1917 року вийшов перший номер журналу “Червона калина”. Редаг ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Південно-Східня Европа
Південно-Східня ЕвропаКатегорія: Мапи
Анотація: Фізична карта Південно-Східної Європи. Створена 1946 р. М.Кулицьким М ...
Детальніше...
Автор: Кулицький Микола
Спосіб відтворення: оригінал
Республіканський самохотник
Республіканський самохотникКатегорія: Журнали
Анотація: "Республіканський самохотник" – гумористичний журнал Українських Січов ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Український самохотник
Український самохотникКатегорія: Журнали
Анотація: "Український самохотник" (1915-1918) – гумористичний журнал, видання У ...
Детальніше...
Автор: Українські Січові Стрільці
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн