Ukrainian English French German Polish Russian Spanish

Відмічаємо світлі постаті й історичні чини, щоб вказати на героїку української нації, щоб зачерпати з них моральної сили для дальшої боротьби за здійснення мети нації: відвоювання Української Самостійної Соборної Держави й розвал російської імперії усіх барв на національні суверенні незалежні демократичні держави в етнографічних кордонах поневолених народів. Хто топче і зневажає героїку нації - заперечує її саму, бо немає нації без героїв, без їхніх могил, що з них наша слава і наша воля променює.

Недаремно плекає наш народ культ могил і сипле їх, хоч окупант їх руйнує, але завжди наново з'являються вони.

Великі постаті бувають будителями народу, а історичні чини нації, її творчі вияви масового героїзму засвідчують, що недаремно йшли на муки діди в боротьбі, але за ті самі ідеали підуть і правнуки.

Нація це духова єдність, якої не розірвати, якщо її сини і дочки живуть тими самими ідеалами і вирощують ті самі культурні цінності та зберігають ті самі традиції. Це єдність поколінь - живих, мертвих і ненароджених,чяк вчив нас Великий Тарас.

Шевченко – це була унікальна постать не тільки в історії України, але й може в історії людства, яка єднала в собі три найвищі елементи Людини-Велета, елементи Ґенія, Героя і національного Пророка.

Перехід совєтських вояків-українців на бік угорських повстанців це ніщо інше, як нав’язання до світлих традицій «Волинського полку», який у 1917 р. розпочав революцію у царській імперії. А заразом це передвісник, хто і як буде валити в майбутньому сучасу російську імперію, і було б не гаразд, якщо б сьогодні Захід не здавав собі з цього справи. Бо мовчати про саму проблему, як таку, він уже й тепер не може, чого найкращим показником є окремі, більші і менші голоси американської, англійської, швайцарської і французької преси. Все це однак, покищо, перемелюється в площині несміливих й неповних інформацій і подекуди сенсацій, без якоїсь глибшої аналізи і синтези поодиноких явищ. А все ж таки не можна недооцінювати і цього, зокрема коли стосовними вістками займаються поважні щоденники, тижневики і журнали та подають їх об’єктивно. І то навіть тоді, коли ще поодинокі означення не завжди вірні і не раз у заголовку ще дальше нас спихають у спільний «російський котьолок».

Тут маємо на думці поважний англійський тижневик «Обсервер», який 16 грудня 1956 р. помістив на першій сторінці обширну вістку під невірним наголовком «Росіяни роблять револьту в Угорщині», але в якій, власне, вже в тексті говориться виключно про українців, і вже хоч би тому аж напрошується замінити слово «рашенс» на «юкрейнієн». Це не применшує однак ні ваги самої вістки, ні насвітлення, в якому вона подана спеціяльним кореспондентом «Обсервера» Ляйошом Ледерером. Як сказано у цій статті, джерелом інформації є самі угорські партизани, з якими Ледерер має контакт. Він подає, що останньо вибухла на Угорщині револьта серед совєтських військ, яку проводили в основному українці і, які перейшли до угорських партизан.

Виступи Першої Української військової школи

Москва оголосила війну Україні.

Не звільнившися цілком від внутрішньої анархії, маючи ще західній фронт, де до укладення миру з Німеччиною та Австрією потрібно було тримати армію, Україна мусіла строїти новий фронт на півночі.

Московські війська не поспішали. Ще тоді застосовували вони головну свою зброю — агітацію.

Наші частини, навіть такі полки, як Дорошенківський, Шевченківський, Сагайдачного, що стояли в Києві, почали деморалізуватися. Вислані на фронт, на самий кордон Московщини, до Курської губернії, почали, щоб «брати-москалі» не подумали, що їх зачіпають, відходити до Конотопу і там чекати ворога. — «Хай посміє піти!» — хвалилися ці славні полки, готові полягти головами, коли ворог почне наступ. Але большевики воювали своїми засобами, — їх агітатори кишіли як черва між козаками, провокаційна робота, тоді мало нами усвідомлювана і незрозуміла, провадилась на цілій лінії. Наші полки розкладалися, а большевики готували «революційні сили».

Московські війська доходили вже до Путивля. Грізні вістки, одна за одною, доносилися до Києва. Всі вони стверджували одно: в зайнятих місцевостях нищилося до щенту все українське. Нищилося тоді, як все воно було нам таке дороге, близьке і святе! Не було в Києві свідомого юнака, який би не рвався на Північно-Чернигівський фронт, не рвався захищати свій край. Молодь почала шукати доріг, якими би могла здійснити свій порив. Найлегше було гуртуватися у Вільне Козацтво. В міру творення цих невеличких частин, їх вислано на фронт, але з яким проводом? На начальників цих частин чомусь призначали не знаних і бойових старшин, а нікому невідомих, ніким перед тим небачених охотників.

Цьогорічний Празник святої Покрови ще тим цінний та особливий, що він співпадає з великою всенаціональною річницею в останній, ще не завершеній, історичній добі змагань Українського народу за свою національно-державну суверенність, що випливає з любови до своєї Батьківщини. Та любов Батьківщини є природним обов’язком кожної людини. У християн є вона чимось вищим, святішим, а саме: надприродною релігійною повинністю, що опирається на об’явленій науці. Та релігійна повинність походить з заповіді Божої — пошани і любови батьків, а остаточно виростає з великої і загальної заповіді любови ближнього, яка домагається, щоб ми любили всіх людей; одначе, щоб особливою любов’ю любили найближчих ближніх, яким найбільше завдячуємо матеріальні, духовні і моральні добра, а такими найближчими ближніми є наші батьки і Батьківщина. Батьківщина - це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століть будували свою державу. Любов Батьківщини є наказом розуму, серця і віри. Вона є найбільшим багатством, найвищою моральною силою народу, найбільш плодовитою землею, на якій росте культура. Тільки в Батьківщині і через законну рідну державу нарід вповні заспокоює свої духовні, моральні і суспільні потреби та й осягає найвищий ступень ладу, безпеки і добробуту.

Українська Інформаційна Служба в Лондоні з глибоким сумом повідомляє українську громадськість та наукову спільноту, що 12 червня в Парижі помер відомий історик і громадський діяч, професор Володимир Косик.

Володимир Косик пройшов важке, але гідне життя українського вченого-патріота. Він народився 26 листопада 1924 р. в селі Вацевичі біля Дрогобича в бідній селянській родині. Середню освіту здобув у Дрогобичі. Під час Другої світової війни брав участь в підпіллі ОУН, був переслідуваний німцями. Під кінець війни вивезений на примусові роботи до Східної Німеччини, звідки у вересні 1946 р. перейшов до Західної Німеччини.

З 1948 року він живе у Франції. Працював на фабриці, займався науковою діяльністю. Навчався в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені. Почавши навчання в Університеті Сорбона (Париж), змушений був його перервати через брак коштів. Деякий час працював шахтарем та на інших фізичних роботах,  - відтак поновив навчання й успішно закінчив його, а невдовзі здобув перший науковий ступінь в цьому ж університеті. Навчався також в Інституті історії сучасних міжнародних взаємин.

Картографічні колекції, зазвичай, є окрасою будь-якого архіву чи музею. Вони яскраві, інформативні, емоційні й водночас прикладні.

Як правило, їх небагато на тлі інших документів чи експонатів. Тож упорядники охоче беруться за них в першу чергу, щоб створити привабливу візитку або, як іноді говорять журналісти, «фішку» новоствореного архіву. Їх досить легко описувати та цікаво реставровувати. Вони викликають чи не найбільший інтерес і попит для користування і поширення.

Але коли ми захочемо їх оцифрувати - одразу натикаємося на проблему формату сканера. Найбільший формат, який можна зустріти в звичайному офісі, - це А-3. Але ж карти часто набагато більші. Тому іноді  всі бажання на цьому й закінчуються. Доводилося бачити виставки online солідних архівних установ зі сканами карт на рівні загальної картинки в 390 Кб...

Нині цю проблему можна вирішити за допомогою програми «зшивання»  відсканованих файлів Image Composite Editor. Саме нею користувався Архів ОУН в Українській Інформаційній Службі – Лондон (АОУН) для з`єднання відсканованих у форматі А-3 частин карт.

Всього, виявлена, описана, реставрована й оцифрована  карторгафічна колекція АОУН, нараховує 61 од. зб. Це карти різними мовами (українською, англійською, німецькою, польською, російською, голландською, французькою, іспанською), різного формату та масштабу і різних періодів. Переважно це оригінали. Є копія 1733 року. Є цікаві паралелі: шкільні атласи СССР та нацистської Німеччини. В одній з карт  - «Украинская СССР и Молдавская СССР» 1965 р. повністю виправлена топоніміка України. Так аккуратно, лезом і чорнилом, що помітно це лише після сканування.

Вільна Україна жива і з любов'ю збережена у невеликій кімнаті в Іслінгтоні. Пропонуємо погляд Байрона Роджерса у серце згуртованої громади в еміграції. (Оригінал статті англійською - Ред.)

Вони зберегли все. Його валізу, штори, ручки зі столу. Немає нічого вишуканого: європейські меблі масового виробництва п'ятдесятих років, погано пошитий сірий костюм, речі, які, можливо, придбані у крамницях секонд-хенду  по закутках промислового міста. Звичайні речі звичайної людини: похідні черевики, фотографії  на німецькому пагорбі – на одній він мружиться від сонця, на інших - із своїми маленькими дітьми, що сміються. Відчуваєте, що він сподобався би вам.

Зазвичай, предметами  героїчного культа є фотографії та прапори. А тут наштовхуєшся на пару сірих нейлонових шкарпеток.  Бо кожна річ була важлива для збереження.

Такі експонати були б недоречними у меморіальній залі з почесною вартою. Але тут інше.  Такі речі люди зберігають, коли все інше розкидано геть буревіями світової історії. Сорочка, яку людина носила 25 років тому. А відчуття, що це сталося щойно. На комірі є кілька цяток крові, яких не зміг уникнути навіть досвідчений КДБ, коли вбив її.

Втім, одного дня таки може з`явитися меморіальна зала чи національний музей. А зараз все це зберігається в маленькій кімнаті в Іслінгтоні, у Лондоні.

Підпис під фото: КДБ з інтересом читає їх - Михайло Поврозник і Ілько Дмитрів (праворуч), який редагує  україномовний журнал "Визвольний шлях".

Від редакції: В попередніх публікаціях ми вже повідомляли про знайдене перше інтерв`ю Степана Бандери для представників світової преси 31 березня 1950 р. та реакцію провідних ЗМІ на нього. Нині поміщаємо журналістське розслідування, проведене за матеріалами оцифрованих видань, які стали доступними останнім часом в мережі Інтернет. Попри певні стереотипи та помилкові уявлення про Україну, характерні для західної преси, ці тексти представляють інтерес для дослідників.

1)    *Austin American Saturday, April 1, 1950, Austin, Texas - Постанець говорить, що проти Червоних буде бунт
2)    Galveston Daily News Saturday, April 1, 1950, Galveston, Texas - Лідер повстанців передрікає: Переворот в Росії відбудеться невдовзі  
3)    Winnipeg Free Press Saturday, April 1, 1950, Winnipeg, Manitoba - Революційний переворот в Росії є питанням часу

Мюнхен, Німеччина, 31 березня. ЮП – Степан Бандера, який називає себе лідером підпільної армії в Радянській Україні, у п’ятницю зустрівся із газетниками в секретному місці в горах і наголосив, що революційний переворот в Росії є лише питанням часу.  41 річний українець, в оточенні кремезних охоронців, не назвав дату, але сказав, що вірить, це відбудеться скоро. Він повідомив, що впродовж більше 10 років є об`єктом всесвітнього полювання з боку радянських агентів.

Бандера сказав, що бандерівці (послідовники Бандери) надзвичайно активні в Українській Радянській республіці і додав: «Із зростанням нашої революції ми маємо намір атакувати в Україні авангард радянського режиму - війська НКВС (секретна служба) -  і паралізувати весь державний устрій. Ми започаткуємо штурм режиму і певні, що інші нації під режимом будуть так само готові, як і українці.»

Бандера, який повідомив лише, що живе «в Європі» із дружиною та трьома дітьми, сказав що його повстанська армія оперує невеликими групами в Україні. Він не став обговорювати теперішню кількість, але сказав, що в 1944 році  було 200 000 вояків.

(Експерти із радянських питання в Лондоні повідомили що впродовж багатьох років отримували відомості  про підпільний рух, керований Степаном Бандерою. Джерела з Лондону інформували, що повстанські сили були активні в 1946 році в районі чесько-польско-радянського кордону, і пізніше, ймовірно, група перейшла до Німеччини.) 

The free Ukraine is alive and well and lovingly preserved in a small room in Islington. Byron Rogers looks at the heart of a close-knit community in exile

They have kept everything. His suitcase, his curtains, the pens from his desk. There is nothing grand: mass- produced European furniture from the fifties, an ill-made grey suit, the sort of stuff which might turn up in a second-hand shop in the back streets of an industrial town. It is the ordinariness which tugs at the emotions, that and the glimpses of the private man: the hiking boots in his wardrobe, the photographs of him taken on a German hill, blinking in sunlight, and others of him with his small children laughing. You feel you would have liked him.

But photographs and flags are the currency of hero-worship. It is when you come upon a pair of grey nylon socks folded away that you stop dead. Nothing has been too trivial for them to keep.

Such things would have been out of place in a hall, with the guards of honour changing and the faithful filing past. But then this is different. This is the sacred inventory of de-feat: men store such things when the gale of the world blows everything else away. The shirt is there which he was wearing 25 years ago. For this is not history. This is now. On the collar are the few specks of blood which not even the expertise of the KGB could avoid when it murdered him.

One day there could be a hall or a national museum, but not yet. All this is stored now in a London street, in a small room in Islington.

(The KGB reads them with interest - Michael Powroznyk and (right) Ilko Dmytriv, who edit "Liberation Path", a Ukrainian-language journal).

У вівторок, 17 січня 2017 р. в Лондоні відбувся похорон слав.пам. інж.Василя Олеськіва, Голови  Проводу ОУН і видатного громадсько-політичного діяча  післявоєнного періоду. Провідник помер 17 грудня 2016 р. після короткої недуги на 93-му році життя.  Він очолював Провід ОУН від 1986 по 1991 рік і готував ОУН до відновлення організованої політичної діяльності вже у незалежній Україні.

  Похоронні відправи почалися в катедрі Пресв.Скитальської Родини УГКЦ. Тіло Покійника поховано на цвинтарі Gunnersbury Cemetery в Лондоні, а тризна проходила в залі храму Преображення Господнього УАПЦ. Похоронні служби відправили о.М.Матвіївський й о.Б.Лещишин (УГКЦ) та митрофорний протоієрей Б.Матвійчук (УАПЦ), за участю сина Степана і членів родини, Голови Проводу ОУН С.Романіва, який прилетів з Австралії,  представників громадських структур і численної громади з різних осередків у Великій Британії.  Домовина була наркрита червоно-чорним стягом ОУН, почесну варту творили члени СУМ.

   На цвинтарі Голова Проводу  С.Романів віддав прощальний  салют Покійникові й на прощання поклав на  дубову домовину китиці калини, привезені з України. Від імені централі Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) Покійника прощав член Управи Ф.Курляк.  Жалобна громада біля могили  слав.пам. інж. В.Олеськіва відспівала тужливу прощальну пісню «Чуєш, брате мій».

  На тризні близькі співробітники, друзі по спільній праці та представники громадських структур мали нагоду скласти вислови співчуття родині й могли поділитися спогадами про заслуженого й видатного Покійника. Серед них були представники СУМу, СУБ, ОУЖ у ВБ, воїни-ветерани та інші особи. Друг  Г.Іванущенко, який прощав Покійника від імені Української Інформаційної Служби (УІС) в Лондоні, прочитав надіслані тексти зі співчуттями від Теренових Проводів Великобританії, Австралії та України.

  Пропонуємо вашій увазі прощальне слово Голови  Головної Ради ОУН А.Гайдамахи, виголошеного на поминках після поховання.

Нове в архіві

Питання Українського Патріярхату в Шашкевичівській добі
Питання Українського Патріярхату в Шашкевичівській добіКатегорія: Книги
Анотація: "Під таким заголовком вийшла накладом Ради Українських Організацій за ...
Детальніше...
Автор: Баран Олександр
Спосіб відтворення: оригінал
Чорновики тез С.Ленкавського з ідеологічних та організаційних проблем....
Чорновики тез С.Ленкавського з ідеологічних та організаційних проблем. Категорія: Особовий фонд С.Ленкавського
Анотація: Зміст: Ідеологічне роздвоєння. Двоторовість політики за кордоном. Безу ...
Детальніше...
Автор: Ленкавський Степан
Спосіб відтворення: оригінал
Листівка проти російської окупації України «Russians get out of the Ukraine!»
Листівка проти російської окупації України «Russians get out of the Ukraine!»Категорія: Інформаційні
Анотація: WE HAVE NOTHING AGAINST DANCERS FROM UKRAINE ... SO, PERHAPS you may ...
Детальніше...
Автор: Спілка Визволення України / Association for liberation of Ukraine
Спосіб відтворення: оригінал
News from Ukraine
News from UkraineКатегорія: Неперіодичні видання
Анотація: Англомовний інформаційний вісник «News from Ukraine», заснований у чер ...
Детальніше...
Автор: УЦІС, УІС
Спосіб відтворення: оригінал
Партизанка (способи ведення партизанської війни та її поборювання)
Партизанка (способи ведення партизанської війни та її поборювання)Категорія: Головний Провід ОУН
Анотація: Дефініція понять. УПАрмія і партизанка. Характеристичні прикмети парти ...
Детальніше...
Автор: Військова референтура Проводу ОУН
Спосіб відтворення: оригінал
Більше...

Веб-дизайн