Альбум політв'язня

Передмова

[Ukr.] Участи Української Нації в другій світовій війні по сьогоднішній день ніхто ще як слід не оцінив. Не оцінили її навіть ми самі, а що вже говорити про інші народи, які часто дуже мало, або й зовсім не знають про Україну, про її змаг до самостійного державного життя, або до цього змагу ставилися чи й сьогодні ще ставляться вороже.
Ця участь України в послідній війні - це лише продовження вікової боротьби українського народу за самостійну державу, за право життя на власній землі самостійним життям. І оцінка чинної боротьби українського самостійницького елементу в тій війні під іншим кутом є хибна, а то й ворожа нашому народові. Нарід, який пережив найбільше трагічних моментів упродовж своєї історії, через якого територію перекочувалися буревійні орди Тамерланів, Батиїв, Османів і вищерблювали собі тут свої зуби, нарід,який переживав найбільший упадок, утрату своєї державности через захланність сусідів, що заховані за українським валом зо сторони Азії, мали час і змогу скріпити свій державний організм, цей нарід, маючи одночасно в своїй історії такі величні періоди свойого державного життя, як часи Святослава Завойовника, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Ярослава Осьмомисла та короля Данила, маючи такі героїчні моменти боротьби за відновлення Української Держави, як повстання Богдана Хмельницького, боротьба гетьмана Івана Мазепи проти царя Петра І., революційний змаг в роках 1917-21, відновлення української державности в найбільш демократичній формі Української Народньої Республики, визнаної навіть її ворогами, - цей нарід не міг і ніколи не може зрезиґнувати зо своїх прав на самостійне державне життя, не складав і ніколи не складе зброї в боротьбі за свої святі права. Не погоджувався і ніколи не погодиться на найменше навіть обмеження його волі, хоч би ворог був і багато сильніший. Кожний, хто зі зброєю в руках вступає на українську територію, мусить рахуватися з волею українського народу, кожний хто не рахується з його волею мусить бути свідомий того, що його український нарід стріне зі зброєю в руках. Україну можна перемогти, але ніколи покорити. Український нарід можна насильно втолочити в такий або інший деспотично-диктаторський режим одного або другого окупанта, але ніхто і ніколи не є в силі вирвати йому зброї, запрягти його до воза чужих йому інтересів і зробити рабом. Сьогодні в цілім світі замовкла зброя, лише Україна далі бореться і проливає кров своїх найкращих синів за свою волю, за волю всіх поневолених народів та за свободу людини, освячену всіми свободолюбними народами.
Історія всіх воєн на Сході Европи вчтіть, що кожний, хто знехтував, чи схоче на будуче нехтувати волею українського народу жити самостійним життям, буде розторощений
І до розгрому гітлерівської Німеччини вніс український нарід величезний вклад в формі збройної боротьби на всіх фронтах і в запіллі - та в формі пасивного спротиву чи саботажу. Німеччина, встряваючи в боротьбу з СССР, мала на приміті здобути собі резервуар сирівців та хліба, що дало б їй змогу вести успішну боротьбу з західними державами. Розбиваючи СССР, Гітлєр, ідучи по лінії своїх фантастичних теорій та тез з "Майн Кампфу"- задумав був зробити з народів Східньої Европи німецьких рабів,а з їх території - німецькі колонії. Україна. -  найбагатша з усіх тих територій мала стати перлою в колоніальній короні Гітлера. Гітлєр, якщо брати під матеріяльно-теоретичним кутом, старався оминути помилку Наполеона. Він не вдаряв у першу чергу в серце совєтської імперії, в Москву, лише форсуючи окупацію українських земель, відтинав Москву від її найближчих природних багацтв, ослаблюючи тим самим воєнний потенціял ворога. І це б йому повністю вдалося, коли б не факт існування на тих землях свідомого своїх прав і цілей українського народу, що не хотів вже довше бути нічиєю колонією, що мав вже досить визиску, терору, розстрілів, голоду та поневолення. І український нарід устами і ділами своїх борців за його кращу долю,що від часу упадку української держави в 1920 р. безупинно і безкомпромісово боролися зо всіми окупантами українських земель, проголосив цілому культурному світові, що хоче жити в своїй самостійній державі та відновив свою незалежність. З радіовисильні у Львові ЗО червня 1941 р. пролунав маніфест волі українського народу жити самостійним життям. Український нарід заявив себе в обличчі світових потуг господарем на своїй землі, а кожний, хто ступає на цю землю, є лише гостем. І коли цей гість хоче бути новим окупантом, стає ворогом господаря. Ця постава українського народу била по задумах Гітлера зробити з України німецьку колонію, вдарила в програмову лінію Німеччини що до Сходу Европи і тим самим поставила Україну в ряди ворогів гітлеризму.
І коли ані погрози, ані натиск мілітарної потуги Німеччини не могли вплинути на Тимчасовий Український Уряд у Львові, щоб він себе розв’язав, Гітлєр рішає силою зліквідувати самостійницький рух на українських землях. Арештовано та вивезено до конц.табору в Саксенгавзен премієра Ярослава Стецька, членів уряду та провідників самостійницького руху. Чільних та знаних громадян-революціонерів почало Гестапо розстрілювати без сліду та запроторювати до в’язниць та конц.таборів. Німці розвинули широко жахливий терор проти всіх, що не лише щось робили, але й проти тих, що самостійно думали. Ставка йшла на систематичне винищування інтелігенської верстви в українськім народі, та вивезення молодого здібного до спротиву елементу з українських земель до Німеччини на примусові роботи. Українці побачили правдиве лице найжахливішого ворога та підняли проти нього боротьбу. Боротьба ця була неголосна, але затяжна і безпощадна. Ті,яким пощастило втекти перед арештами та примусовими роботами,пішли в підпілля і звідтам вели боротьбу проти наїзника. Почали творитися повстанські відділило зі зброєю, здобутою на ворогові та на побоєвищах, станули в обороні прав народу. Ті відділи стали зав’язком Української Повстанчої Армії з одним проводом, яка розгорнула ворожі збройні дії проти окупанта, винищунчи його в запіллі, ліквідуючи його матеріальні бази, та руйнуючи його транспорти. Кожний вояк знає, що це значить мати фронт у запіллі, а тим самим зможе оцінити ролю Української Повстанчої Армії в боротьбі з гітлерівським нацизмом. Та крім боротьби в краю, українське вояцтво, розкинене в тім часі по всіх союзних арміях, геройсько бореться проти тиранії Гітлера. Ті ж знов, що опинилися за ґратами та дротами, відтяті від світа чинної боротьби, перейшли разом з членами других націй жахливе пекло на землі яке і старого Данте могло б налякати. Та ні голодова, ні під тортурами смерть не зломили українського в’язня, який знав, за що він карається та за що вмирає. Він гідно йшов рука в руку зо всіми свободолюбними народами через це пекло і світив прикладом солідарности для всіх політв’язнів всіх народів проти спільного ворога, маніфестуючи незламну волю українського народу та зрілість на самостійне життя. І тут поніс український нарід величезні жертви, бо з двох мільйонів українців, розкинених по всіх німецьких конц.таборах, вийшло на волю лише 25.000. В Авшвіці самих лише полонених українців совєтської армії згинуло 15.000 протягом 3-ох місяців. При житті залишилося з них лише 40 людей. Ті в’язні - це наглядні свідки боротьби українського народу проти гітлерівського режиму. Життя в'язнів в німецьких конц.таборах було занадто жахливе, щоб його можна було в цілості схопити в безпретенсіональних картинах автора "Альбуму Політв'язня" і занадто неймовірне для тих, що самі не перейшли цього пекла, щоби могли в цілості цю правду сприйняти. Бо ця правда була така неймовірна, що межувала з фантазією. Тому автор цієї першої частини "Альбуму Політв'язня" старався поза малими вийнятками підійти до цієї проблеми більше з гумористичного боку, ніж з трагічного, хоч уже саме охоплення фактів з гумористичною закраскою, дає образ повного трагізму політв’язня німецького конц.табору. Мотиви, схоплені з життя та віддані в більшості карикатурами співтоваришів недолі автора, хай будуть пам’яткою для тих всіх, що перейшли це пекло на землі, а для кожного українця і чужинця хай послужать документом боротьби українського народу за його найвищі Ідеали.

Автор.

[Eng.] There is no doubt that in the World War II the Ukrainian nation took part in common with other freedom-loving peoples. Nevertheless, this day, the Ukrainian war efforts have not been justly valued by anybody. Most people, we think, are prepared to say that they know little or nothing about it. What more, most people in the world know little or nothing about Ukrainia at all. They know nothing about her everlasting struggle for liberty or, sometimes, make known that their attitude to this struggle is unfriendly or even hostile.
The participation of the Ukraine in the last war can be considered only as the continuation of that centuries-old struggle which the Ukrainian people have been waging to win their Independence, i. e. to win the right of forming their own life in their country. The interpretation of Ukrainian active struggle in this was from an other point of view would be false and even hostile to our people. This impression is justified. Our people, who survived so many tragic moments during their centuries-old history, over whose home-lands the hordes of Mongol-Tartar invaders swarmed and simultaneously, where their power has impaired, the people who survived the greatest tragedey of their existence—the loss of their Independence, of which they were deprived by their grasping neighbours who had time and possibility to grow strong being protected by the Ukrainian wall against the Asiatic invaders — this people was during the separate periods a powerful and cultured nation, one of the foremost in Europe. Our Ukrainian people had magnificent periods in their history too, such as the times of their first princes at Kiew: Svyatoslaw the Conqueror, St. Vladimir the Great, Yaroslav the Wise, or Vladimir Monomach (10th — 13th centuries), or the times of the Galician-Volynian principalities (11—14 cent.) under princes Yaroslav Osmomysl and Daniel of Kholm, who received the title of king in 1253 and who built and established his capital at Lviv. They had also so heroic periods of their history as the period of Cossack Revolt against Poland under Hetman Bohdan Khelnytskyi in the middle of the 17th contury which threw off Polish control, or unsuccessful struggle of Hetman Ivan Mazeppa in alliance with King Charles XII. of Sweden against Czar Peter the Great, or the Revolutionary struggle of Ukrainian people in 1917—21, which succeeded in the re-establishment of Ukrainian independence in its most democratic form of Ukrainian People’s Republic' and which was recognized even by the enemies. It is evident that such a people cannot resign from their rights on their full Independence, they never will put down the arms in this fight and concede o any limitation of their rights without consideration of enemies' strength and power. Everybody who enters the Ukraine with arms in hands must esteem the will of Ukrainian people. Everybody who does want to calculate it must be conscious that the Ukrainian people will resist them with all their force.
The Ukraine can be defeated but never subjugated I The Ukrainian people can be overpowered by this or that despotic dictatorial regimen of one or other occupant, but nobody will ever be able to take off their arms, to put them into harness of alien interests or to make of them slaves. To-day the guns in the centire world are quiet except in the Ukraine, where the Ukrainians continue their sacred fight and bring the highest sacrifices for their freedom, for liberty of all subjugated people, for freedom to individual, which all are inviolable to freedom-loving people.
History of all the wars in Eastern Europe shows us evidently that everybody who violated or is going to violate the will of the Ukrainian people to live their independent life will be defeated.
Accordingly it must be emphasized that the Ukrainian people took their main part in Hitler's military debacle in the Ukraine. Their armed fight against Nazi invaders in ranks of armies on the front and in ranks of insurgents behind the front, their decisive resistance against the invaders and sabotages had a great share in the final debacle of Hitlerite Germany.
Starting its war against the U.S.S.R. the Hitlerite Germany wanted to conquer the needed food and raw materials which could enable her to continue the war against Western democracies. Nevertheless, Hitler, having waged war against the Soviets, planned following his phantastic doctrines and those of „Mein Kampf" to change the peoples of Eastern Europe into slaves of the German „Herrenvolk" and their territories into German colonies. Accordingly the Ukraine, the richest country in Eastern Europe, was to be the pearl of Hitler's imperial crown.
Theoretically Hitler tried to avoid the faults of Napoleon's campaign. He did not strike a decisive blow in the heart of the Soviet Empire — Moscow, but forced the occupation of Ukrainian territories cutting them off from Moscow and impairing the Russian war potential. He would have been successful, if the Ukrainian people, who were conscious of their rights and their aims, had not existed. This people was not willing to become a German colony, it had enough of exploitation, terror, mass executions, starvation, and subjugation.
By words and deeds of their fighters for their own salvation, who fought compromiseless all the occupants of the Ukraine since the downfall of the Ukrainian State in 1921, the Ukrainian people proclaimed to the entire civilised world that it was willing to live an independent life and that it reestablished the Ukrainian Independent State. The manifesto declaring the existence of a Ukrainian State was proclaimed in Lviv, the largest city of Eastern Galicia, by radio, on June 30, 1941, and this was a clear challenge to the German government to declare its policy. Face-to-face of all the world powers, the Ukrainian people told that they considered themselves masters in their own country. Everybody who enters this country can be only considered as a guest. And if this guest is going to become the new occupant of this country, he must calculate that he will be considered as an enemy of the master.
The proclamation of Ukrainian independence was an utter surprise to the Germans and placed them in an awkward position. Consequently it hit in their plans to transform the Ukraine into a colony of the German Lebens-raum and placed the Ukrainian people in theranks of the enemies of Hitlerite Germany.
Neither the threats nor the pressure of the military might applied Io the Ukrainian government in Lviv could exercise any influence on it. Provisional government installed in Lviv forfeited the confidence of the country and was strong enough to resist any German demands. The peaceful removal of the government and the annulment of the declaration of June 30, 1941 were not effected. But the Nazi leadership, drunk with power and success, chose to follow a policy of unilateral conquest, domination and enslavement. The Ukrainian government was liquidated, the prime-minister Mr. Yaroslav Stetzko, members of the government and the leaders of national movement were sent to concentration camp Sachsenhausen, while other prominent Ukrainians were shot without a trial, imprisoned, or put into concentration camps. This act immediately aroused the Ukrainian people against the Nazis. Germans retorted with setting up a reign of terror which had the only purpose of extermination of Ukrainian leaders and of deportation of young active elements for slave labour to Germany. Ukrainians had to face their most terrible foe and began with them an extremely complicated struggle. This struggle was continuous and ruthless.
The blow which the Germans dealt the Ukrainian nationalists in September 1941 merely hastened the clash with the Nazi invaders. Those who could escape from arrests and deportations appeared as the forerunners of UPA (Ukrainian Insurgent Army) in the wooded and swampy and hilly regions of North-Western Ukraine and fought against the German military rule, resisting food requisitions and deportations for labour service in Germany. Later, in 1942, they united themselves in common battle against the Germans in a powerful underground army which was known by friend and enemy as Ukrainian Insurgent Army (UPA). When spring 1943 arrived, the UPA extended the scope of its actions as far as the Dniepr river and its ranks steadily grew in number, augmented by soldiers of other nationalities, as well as Red Army deserters. The UPA extended its operations against German occupation forces and succeeded in raiding military bases, supply depots and in interrupting German lines of communication. But despite this fight in their own country, Ukrainians fought the common enemy, at that time, being soldiers and officers of all Allied armies. Their heroic fight against Hitler's tyranny in ranks of Canadian Army. (Dieppe), of Polish Army (Mte. Casino), and especially of Red Army must be justly valued by the world.
Those who were herded in concentration camps and prisons and were cut off the active fight in their country had nevertheless to pass throughout a real hell — an inferno in the earth which might frighten even old Dante. Neither the starvation nor the tortures could break the Ukrainian political prisoner who was conscious what he was suffering for, and why he was dying. He suffered with dignity and passed this inferno keeping step with the prisoners of other freedom-loving peoples and setting an example of solidarity of all political prisoners against the common enemy and manifesting the will of the Ukrainian people to live their independent life.
The sacrifices of Ukrainian people in German concentration camps were immense. From 2.000.000 Ukrainians who were put into German concentration camps, only 25.000 Ukrainians were delivered after the end of World War II. In concentration camp of Auschwitz 15.000 Ukrainians prisoners of war died during three months, and only 40 of them survived. The political prisoners are the best witnesses of Ukrainian fight against Hitlerite Germany and its terroristic regime.
The life of prisoners in German concentration camps was too horrible that it might be fully designed in the unpretentious sketches of the author of the album of Political Prisoner. It is too improbable that it would be believed by all that who have not survived themselves this inferno. Moreover — this truth was so improbable that it came near to fantasy.
Therefore, the author of this 1st part of the abum of Political Prisoner, "Auschwitz", tried, with some exceptions, to settle the problem more from the humorous side than from the tragic one, although such a settlement gives just a true picture of the trageg of German Concentration camp's prisoner.
The sketches of this life drawn in form of cartoons by the bed-fellows of the author may serve as a reward for those who survived this inferno in the earth. On the other par they may serve for every Ukrainian and for strangers as a document of the fight of Ukrainian people for their highest ideals.

Author.

Пояснення: "Гандбінда" - це кара, що полягає на вішанні покараного за руки, викручені до заду; "Цуганг" - новик, новопривезений; "Організація, організувати" - здобути щось поза урядовою дорогою, вкрасти; "Музулманин" - сірий, виснажений в’язень; "Форарбайтер" - в’язень-наставник над меншою групою в’язнів; "Коммандо" - група в’язнів, призначених де певної праці; "Штрассенрайнігери" - замітачі вулиць; "Цюк" - недокурок.

Explanations: „Handbinde" — a punishment in concentration camp. The prisoner was hung on his hands which were turned backwards; „Zugang" — a new beginner; "Organization", "to organize" — to take without right, to withdraw without observation, to steal; "Mussulman" — the starved prisoner; „Vorarbeiter" — the prisoner-chief of a little group of prisoners; "Commando" — a group of prisoners gathered for some purpose; „StraBenreiniger" — scavenger; "tchick" — a stumb of a cigarette; „Feldscheune-Babitz" — a group of prisoners who built up barns for SS farms near village Babice; "wonderful boy" — good fellow and companion.

Джерело: München: Clishé-Fabrik “Osiris”, Buch und Kunstdruckerei Hanns Lindner. — 8 с., 15 арк. іл., [2] с. — 20, 5 × 14,5 × 0,4 см.

Додаткова інформація

  • Тематика: Історія, Мистецтво, Право
  • Дата: 1946
  • Місце зберігання: Музей Визвольної боротьби ім.С.Бандери в Лондоні
  • Одинирця зберігання: од.зб.
  • Інвентарний номер: 2541
  • Автор/укладач: Паладій Осинка (Петро Балей)
  • Про автора: Петро Балей, син Нестора й Марії з Сая­нів, народився 29 січня 1912 р. в с. Ощеві Грубешівського повіту. Матуру здав в Со­кальській гімназії (1932).Через рік опісля записався на правничо-економічний фа­культет Люблинського університету. Влітку 1934 року був арештований і засланий до концтабору в Березі Картузькій, звідкіля вийшов на волю в січні 1935 р. Відбуваючи безплатну практику в сокальському Повіто­вому Союзі Кооператив, утримувався з при­ватних лекцій. Згодом, закінчивши курс ко­оперативного організатора й ревізора коо­перативного діловодства, працював в орга­нізаційному відділі Союзу в Сокальщині, Радехівщині, Горохівшині та Белзщині. Магістерську працю написав у червні 1939 року. В 1940 році Петро Балей відбув однорічну практику судового конципієнта в Белзі. У вересні 1941 р. німці ув’язнили його в тюрмі Монтелюпіх у Кракові та по десятьох місяцях слідства вивезли до Авшвіца. Після війни опинив­ся з родиною в Мюнхені, де працював до 1948 р. у видавництві тижневи­ка „Українська Трибуна“. До червня 1949 р. був комендантом табору пе­реміщених осіб у Реґенсбурзі, звідки переселився до Каліфорнії. Заробляю­чи на прожиток фізичною працею, вивчав основи цивільної інженерії до 1954 р. Працював плановиком проектів, згодом відкрив власне бюро зе­мельного планування та інженерних робіт, очолював мешканево-будівельну корпорацію (1977-1985). Його статті, есе, дописи, твори мистецької прози й переклади з англійської мови появлялися в часописах — „Українська Трибуна“, „Свобода“, „Америка“, „Українські Вісті“ — та в журналах — „Арка“, „Сучасність“, „Визвольний Шлях“, „Нові Дні“ та „The Ukrainian Review“. Окремими книжками вийшли: „Альбом політв’язня“ (під псевдоні­мом Паладій Осинка, видання заходами В. Оренчука, з перекладом текс­тів англійською мовою проф. Льва Шанковського); „Пан“ — збірка опо­відань і повістей (видавництво „Слово“, Регенсбурґ, 1947). Найбільша наукова праця „Обезвласнене суспільство. Марксизм: утопія в теорії і те­рор у практиці“ (Лос Анджелес, 1981, 686 с.) Незважаючи на статечний вік, активно ангажується в українські мате­рикові справи після проголошення незалежності України. В 1997 р. влас­ними силами видав збірку своїх есе про новітні українські справи під наз­вою „Голос із діяспори в Україну“ (Лас Вегас, 1997, 224 с.). Збірка викликала резонанс та відгуки в Україні.
  • Місце: Мюнхен
  • Видавництво: Clishé-Fabrik “Osiris”, Buch und Kunstdruckerei Hanns Lindner
  • Кількість аркушів: 15
  • Наявність цифрової копії: Так
  • Фізичний стан: Задовільний
  • Спосіб створення: Малюнок
  • Спосіб відтворення: Оригінал

Про нас

The Ukrainian Information Service (UIS London) is an information bureau established in London during the 1970s as the successor of the Ukrainian Publishers. Originally, the aim of UIS London was the dissemination of factual information about Ukraine, in particular, Ukrainian politics, history and current affairs.

Since its inception, UIS London has liaised with government officials, think tank organisations, the mass media and charities working to raise the profile of Ukraine in the UK and strengthening bilateral relations.

The collection of documents, related to this activity, formed the foundations of the archives, situated on this web-site.

Although the nature of work UIS London undertook altered after Ukrainian independence, the basic tenets of promoting, advocating and strengthening Ukraine has remained.

Спілкуйтеся з нами

Like what you see?

Натисніть на кнопки нижче, щоб слідувати за нами, ви не пошкодуєте ...